Вишивані історії Ольги Косач-Кривинюк

Історія перша: дитячі спогади

"На нижній сходинці ґанку сидить жінка у вишиваній сорочці, зав’язана хусткою. В приполі вона тримає невеличку дитину, дівчинку, в самій вишитій сорочечці підперезаній вузеньким червоним пояском. Я якось не знаю, а почуваю, що та дитина, то — я, що то я бачила той двір того соняшного літнього дня. Одного разу я розказала сестрі Лесі про цю картину, що стоїть у моїй пам’яті, і спитала, що то за двір. Вона мені сказала, що то я описую їй двір і ґанок при домі Завадських на вулиці Завадських у місті Звягелі (так у нас у родині називали місто, офіційно називане Новоградволинським). Очевидно, що це мій перший спогад", — згадувала Ольга Косач-Кривинюк, молодша сестра Лесі Українки.

До наших днів збереглася фотографія Ольги Косач у віці до одного року, яку тримає на руках няня Мотря Дяченко. Вони вбрані у традиційний український одяг, на маленькій дворянці — вишита сорочка, підперезана крайкою.

Цей приклад добре ілюструє, як дитячі переживання впливають на підсвідому сферу світосприйняття людини. Ранній досвід знайомства з українськими маркерами через яскраві позитивні образи вишитого одягу часто можна зустріти у життєписі визначних особистостей. 

Історія друга: захоплення матері народними вишивками

Мати Ольги — Ольга Петрівна КосачОлена Пчілка захоплювалася українською вишивкою та збирала українські взори, що увінчалося виданням "Украинский народный орнамент. Образцы вышивок, тканей и писанок"1876 рік. Вийшов він у рік Емського указу, що забороняв українське слово, тому маємо російською мовою. Але саме в назві "Український народний орнамент" дослідниця задекларувала право нашого народу на осібну національну культуру. А вже через рік, у 1877-му, у Звягелі Ольга Петрівна народила доньку Ольгу, після заміжжя знану як Косач-Кривинюк. 

Альбом мав неабиякий попит, що підтверджують наступні перевидання праці з доповненнями та скороченнями. Про його значення писала й Ольга Косач-Кривинюк у своїх споминах: "Ті мамині узори мали великий виховний вплив на Лесю й Мішу: діти з самого початку свого свідомого життя бачили, що їх мати серйозно й наполегливо працює над узорами, — збирає їх, вимальовує, щось пише до них, радиться про них з "ученим" дядьком, нарешті — велика подія — друкує їх. І це робота не над якимсь "дамським рукоділлям", а над збірником "Українських народніх узорів" з їх коханої Звягельщини".

Історія третя: вишивання як розрада

Любов до вишивки Олена Пчілка передала своїм дітям, зокрема й Ользі. Це заняття підтримувало у нелегкі моменти життя. Року 1903 під час навчання медицині в Петербурзі Ольгу Петрівну заарештували. В "Хронології" життя Лесі Українки йдеться про цей досвід Ольги Петрівни: "Скоро після того вона написала батькові з тюрми російською мовою, що заарештували її через непорозуміння, і вона певна, що скоро, як непорозуміння з’ясується, то її звільнять. Хотіла навіть не писати про свій арешт, щоб такою дрібницею не турбувати, але боялась, що її мовчання ще більше турбуватиме. Пише, що здорова, почувається добре. Читає медичні книжки до іспитів, що почнуться 28 квітня, і вишиває для розмаїтости".

Оригінал листа Ольги Косач-Кривинюк до батька був такий: "Мене запевнили, що мене дуже швидко відпустять, як тільки з’ясується, що мій арешт — одне непорозуміння. Мені навіть не хотілось писати тобі про це, щоб не турбувати такими дрібничками, але я подумала, що ти будеш ще більше турбуватись, не отримуючи від мене листів і думаючи, що я хвора. Я здорова, почуваю себе добре. Читаю медичні книжки до екзаменів, які почнуться 20-го, і шию для різноманітності".

Про це згадувала і Лідія Мищенко, добра знайома Ольги: "Розповідала Ольга Петрівна якось про себе, коли сиділа у в’язниці ще за царату. Здається, це було у Петербурзі, коли вона вчилась медицини. Тяжко було коротати дні й ночі в неволі. Жінки вмудрялись з чогось там робити подобу голки, висмикували з одежі нитки і вишивали, щоб врятувати себе від туги неволі". Ці спогади записала і опублікувала Ірина Щукіна, завідувачка Музею Лесі Українки Музею видатних діячів української культуридалі – МЛУ МВДУК. 

Красномовні спогади про життя української громади в Петербурзі 1904 року залишила Наталія Дорошенко-Савченко: "Познайомив мене мій опікун із гуртком поважних студенток-медичок. Це були Попова, пізніше Матушевська, Щербань — чи не Наталка, Ольга Косач, сестра Лесі Українки. Між іншим мене дуже дивувало, що Ольга Косачівна ніколи не сиділа склавши руки, а завжди щось вишивала. Це був надзвичайно поважний гурток щирих українок-патріоток".

Історія четверта: вишивати для дітей

Року 1904 Ольга Косач та Михайло Кривинюк стали чоловіком і дружиною у цивільному шлюбі, який тоді називали "на віру". За рік у них народився син Михайло.

Леся Українка вишила для свого похресника льолю, яку зараз зберігають у її музеї. Цей виріб відтворили у рамках проєкту "Вишивка в одязі видатних українців".

Історія п'ята: справу матері підхоплює донька

У листуванні Лесі Українки та Ольги Косач-Кривинюк є згадки про вишиття та візерунки. Сім’я Кривинюків 1910 року жила в селі Лоцманська Кам’янканині Соборний район міста Дніпро. Ольга Косач-Кривинюк працювала земською патронажною лікаркою та вела громадську роботу, популяризувала мистецтво вишивання. Збереглась світлина, на якій Ольга Косач-Кривинюк вишиває.

На Катеринославщині вона зібрала колекцію схем візерунків для майбутнього видання, розвиваючи справу матері. Леся Українка в листі до сестри Ольги пропонувала їй свою допомогу з підготовки зразків вишивок: "Може, в тебе є такі рисунки, з яких я зуміла б вишити, то пришли, я з охотою поможу тобі, я часто буваю в такому стані, що тільки вишивати й здатна, а більше до нічого, тому й вишиваю чимало (лежачи). Мені навіть цікаво було б отримати нові узори не хрестиками".

Історія шоста: диктатура пролетаріату та народознавчі розвідки

Від 1921-го, з приходом більшовицької влади, Кривинюки переїхали до Могилева-Подільського. За кілька років Ольга Косач-Кривинюк звернулася до Климента Квітки посприяти публікації її збірки вишивок: "Дуже б хотіла, щоб мої узори були видані, але ти мені писав, що таке видання зовсім неможливе тепер та що моя перша умова така, що ані поштою, ані кимсь я пересилати узорів не можу, бо коли б вони пропали, то се було б для мене занадто важко і зовсім непоправимо, бо вже їх не мала б ніяк відновити". Тоді видати альбом так і не вдалося.

Року 1924 Ольга Косач-Кривинюк переїхала до Києва, а в 1928-му за власний кошт видала альбом, що складався з 20 зразків вишивок на чотирьох картушах п’ять друкованих листів.

На появу її праці звернув увагу Федір Савченко у розвідці "Етнографія і фольклор". На жаль, хвиля українізації йшла на спад, її заступила політика репресій проти української інтелігенції. Року 1929 її чоловіка Михайла Кривинюка заарештувати у сфабрикованій справі "Спілки визволення України". Етнографічний доробок, автором якого була дружина "ворога народу", не привертав увагу радянських дослідників.

Символічно, що через сто років після прохання Ольги Косач-Кривинюк видати її альбом за ініціативи переселенки з Донецька, керівниці проєкту "Вишивка в одязі видатних українців" Тетяни Зез світ побачив третє перевидання візерунків Ольги Петрівни. Книжку доповнили чернетками зображення схем для вишивання, виконаними Ольгою Косач-Кривинюк, архівними матеріалами з фондів МВДУК з коментарями старшої наукової співробітниці Оксани Константинівської. Охочі відтворити вишивальні орнаменти Полтавщини, Київщини та Дніпропетровщини можуть скористатися сучасними схемами для вишивання, які розробила відома майстриня з вишивки Олена Ясінська. 

Історія сьома: "вишити, щоб вижити"

Вже в наш час дослідниця біографії родини Косачів Алла Диба віднайшла цінні матеріали, як під час Другої світової війни виживали Ольга з сестрою Ізидорою Косач-Борисовою: "Коли ж почалася війна, їм довелося долати голод, холод, повну відсутність коштів, продуктів. Саме тоді Наталя Павлівна Сидоренко разом із Ольгою Петрівною Косач-Кривинюк, Ізидорою Петрівною Косач (Борисовою) та іншими жінками з професорських родин (зокрема, з дружиною професора Собкевича Ніною Євгенівною Насальською) почали вишивати українські сорочки за узорами Олени Пчілки і продавати їх на Євбазі. Це давало хоч якусь можливість купити необхідні продукти".

Цікаві матеріали відшукала Ірина Щукіна: «В окупованому Києві Ольга Петрівна навчала зовсім молоду, але вже досвідчену вишивальницю ЛідіюМищенко, яка вишивала з 6 років, техніки настилування і вирізування, та, крім широко відомих альбомів "Українські узори" Олени Пчілки, подарувала і власний з дарчим написом: "своїй учениці з вишивання, моторній Лідії Мищенко на добру згадку. Ольга Косач-Кривинюк. 28.ІІ.1943 р."».

Історія восьма: за океан та звідти

Через небезпеку репресій в СРСР 1943 року Ольга Косач-Кривинюк разом з сином Василем та сестрою Ізидорою Косач-Борисовою виїхали на Захід. За два роки Ольга померла від хвороби. Безцінний родинний архів вдалося вивезти на інший континент: Ізидора Косач-Борисова — потрапила до США, Василь Кривинюк — до Канади. 

Меморіальні пам’ятки вишивки Ольги Косач-Кривинюк віднайшла відома дослідниця біографії Косачів-Драгоманових Тамара Скрипка. 

«Оксана Закидальськадонька Ірини Кривинюк, пасербиця Василя Кривинюка згадала про оригінальні зразки узорів, які в родині помилково приписували Олені Пчілці, хоча збирачем і виконавцем їх була Ольга Косач-Кривинюк. Ці унікальні зразки Оксана з мамою теж передали в Україну. Це були саме ті узори, про які у передчутті завершення земного шляху Ольга Косач-Кривинюк писала до сестри Ізидори: "Хронологія" і "Узори" — головне, що зробила в житті"», — розповіла Тамара Скрипка. 

У незалежній Україні альбом Ольги Косач-Кривинюк видали у 2009 році.

Історія дев'ята: узори збирають, щоб їх вишивали

Праця Ольги Косач-Кривинюк — дієва відповідь на заклики Олени Пчілки відроджувати традиційні вишивальні техніки. У 1910 році мати Ольги написала в журналі "Рідний край": «Між різними способами нашого народного шиття, стародавнє вишиття біллю, — "настиланням" та "вирізуванням", — почало було занепадати; його в значній мірі витискало шиття хрестиками. Але від якого часу мистецьке шиття "настиланням" та "вирізуванням" починає знов одживатись і несподівано придбало собі успіх у широкому світі. Тим вишиванням торгують и на аршин, оздобляють цілі вбрання, хатню й верхню одіж, (обкладають вишитими полотняними стяжками поли, рукава й комірі). Взори настилання й вирізування належать до вельми прикметних зразків нашої орнаментики; вони мають чисто геометричний склад, переходячи инколи в прості, своєвиді квітки й вітки. Пильно виконана робота дає щиро мистецький зразок». 

Знаково, що Ізидора Косач-Борисова вишила сорочку за узором з альбому сестри Ольги Косач-Кривинюк в техніках вирізування, пряма гладь, ретязь. Тамара Скрипка передала цю унікальну сорочку до МВДУК в Києві.

Ольга Косач-Кривинюк зібрала і відшила колекцію зразків вишивок стародавніх технік вирізування, виколювання, зерновий вивід, штапівка, мережання, настилування, лиштви, подекуди набирування, верхоплуту і хрестика, для того щоб наступні покоління українців плекали свою національну культуру та мистецтво. 

Незадовго до своєї смерті Ольга Косач-Кривинюк написала в листі до Наталії Дорошенкодружини Дмитра Дорошенка. Лист за дослідженнями Тамари Скрипки знаходиться в приватному архіві: "Доки існуватиме українська пісня і вишивка — Україна не загине".