Від духів до святих: Хто приніс у наші домівки ялинку?

Німецький слід

<p>Святкова ялинка в м. Коломия, 1940 р. Стоїть друга зліва Ксенія Світлик.</p>

Із рослинами і деревами пов’язано дуже багато традицій. У давнину серед багатьох народів побутували вірування, що дерева наділені магічною силою, або в них живуть духи. Тому для задобрювання надприродних сил дерева прикрашали – фруктами, горіхами, яйцями.

Ялинку вважали деревом безсмертя, котре символізує життя, адже є вічнозеленим. Наші пращури думали, що хвоя має особливі привілеї у сонця, і воно дозволяє їй бути завжди зеленою. Наприклад, у Стародавній Греції ялинку вважали деревом надії й вічності.

У південних слов’ян на Святвечір була традиція бадняка – особливого різдвяного поліна. Господар урочисто просив вибачення у бадняка, що мав зрубати дерево. Потім обсипав його зерном, обмащував тістом і приносив до хати. Там його церемоніально спалювали. Цей обряд є поширеним і в наші часи.

Перша документальна згадка про прикрашену на Різдво ялинку  датована приблизно 1510 роком. Тоді святкове дерево прикрасили на ратушній площі навпроти кам'яниці Братства Чорноголових – будинку, зведеному спілкою німецьких міщан і купців.

Появу традиції прикрашання ялинки приписують Німеччині. Є декілька легенд, пов’язаних із декоруванням дерева. В одній із них оповідається про німецького місіонера святого Боніфація. Він читав друїдам проповідь про Різдво. Щоб переконати ідолопоклонників, що дуб, який вважали священним, є звичайнісіньким деревом, він одного зрубав. Коли зітнутий дуб падав, то повалив усі сусідські дерева, крім молодої ялини. Боніфацій нібито вигукнув: “Хай буде це дерево деревом Христа!”. Так ялина стала асоціюватися із священним деревом Христа, пов'язаним із життям.

<p>Зображення королеви Вікторії, принца Альберта і їхніх дітей біля різдвяної ялинки.</p>

Згідно з іншою версією, німецький реформатор Мартін Лютер започаткував традицію запалювати свічки на ялинці на Різдво. Якось він ішов додому ввечері, складаючи дорогою проповідь. Мерехтіння зірок у верховіттях ялин навіяло на нього благодать. Щоб поділитися цими відчуттями із близькими, він поставив ялинку в головній кімнаті, приладнав на її гілках свічки й запалив.

Поступово традиція прикрашати хвою поширилася і серед інших країн.

Першу ялинку в Англії поставили року 1800 при дворі короля Георга III для його дружини-німкені Шарлотти. Наступного разу врочисте дерево прикрасили 1840-го, і знову для німця – чоловіка королеви Вікторії принца Альберта Саксен-Кобурзького. Королева диктувала моду у ХІХ столітті. Року 1848 журнал Illustrated London News опублікував зображення, на якому Вікторія, принц Альберт і їхні діти стоять біля різдвяної ялинки. Це стало зразком для наслідування іншими.

У ХІХ столітті традиція потрапила і до Франції. Року 1807 імператор Наполеон I дізнався про святковий звичай у військових походах і наказав прикрасити ялинку в Касселі для своїх солдатів-німців з Ельзасу. Року 1837 ялинку поставили в палаці Тюїльрі у Франції з веління герцогині Орлеанської, уродженої німецької принцеси Гелени фон Макленбург.

Радянські заборона і мода

Традиція прикрашати ялинку дісталася і до України. На Галичині оздоблювали різдвяні дерева ще за Австро-Угорщини – вочевидь, теж через німецькі впливи. Ялинки ставили переважно в багатих домах, це явище не було масовим.

Утім в українській обрядовій традиції є багато ритуалів, пов’язаних із хвойними деревами (щоправда, не в календарній обрядовості). Зокрема на Покутті та Гуцульщині є звичай прикрашати весільне деревце – часто хвойне (“гільця”, “різки”). Деревце під час весілля ставлять на хліб. Це, на думку дослідників, символізує поєднання двох родів. А сам вислів “вити гільце” – означає виття родинного гнізда.

На теренах Російської імперії традицію прикрашання ялинок популяризувала дружина імператора Миколи I, прусська принцеса Шарлотта, хрещена в православ'ї іменем Олександра Федорівна. Вона переконала свого чоловіка, що наряджати святкове дерево у переддень Різдва – добра сімейна традиція. І образ російського монарха в очах громадськості поліпшиться.

Коли почалася Перша світова війна, у Росії заговорили про потребу заборонити новорічні ялинки: адже звичай прийшов із Німеччини. На якийсь час традиція згасла. Втім після Другої світової ялинка стала не лише атрибутом свята, а й частиною радянської пропаганди.

Все ж для української різдвяної традиції найбільшим характерним було використання обрядового снопа під час різдвяних свят – “діда”, а не ялинки. Радянська мода на ялинку витіснила цей атрибут української традиції.

“У радянський період воно стало просто масовим явищем. Це є традиція, запозичена з Західної Європи, найбільше вона була поширена в німецькомовних народів, австрійців, німців. Вони ялинку не ставили, а підв’язували до сволока – вершком донизу. Це була така прикраса. Але це дуже рідкісне було явище, в містах і довкола Дрогобича, Львова, Бродів. А вже у повоєнний час вона стала модою. Це було поставлене завдання – популяризувати. Для того, щоб знищити культ діда”, – розповів “Локальній історії” професор етнології Михайло Глушко.

Таким чином, невинна святкова традиція, яка з’явилася в Європі, набула для українців негативного забарвлення через радянські практики.

Дивись, твоя ялиночка горить

<p>Прикрашена ялинка в в вітрині магазину іграшок, США, 1910-ті рр.</p>

Спочатку ялинки прикрашали різноманітними їстівними оздобами – яблуками, горіхами, потім цукерками та печивом. Також серед перших прикрас були паперові квіти. Згодом на верхівку почали встановлювати вифлеємську зірку.

Вважається, що першу ялинкову кульку видули у Тюрингії, Саксонія, в XVI столітті. Вона мала замінити на гіллі традиційну святкову прикрасу – яблуко – через тодішній неврожай.

Створення ялинкових прикрас було клопітким процесом. Спочатку склодуви видували заготовки-трубки для майбутніх іграшок. Далі за дві хвилини із розплавленого матеріалу мали встигнути “надихнути” тонку кульку. Потім іграшки вручну сріблили зсередини та зафарбовували ззовні різними кольорами.

Предтечею ялинкових вогників були свічки. Їх прикріплювали до дерева за допомогою воску або шпильок.  Року 1878 винахідник Фредерік Арц вигадав пружинний затискач, який міцно втримував свічки на гілках. Через загрозу займання поруч із різдвяними ялинками завжди залишали цебро з водою. А страхові кампанії ще на початку XX століття відмовлялися покривати збитки через пожежі, спричинені свічками з ялинок. Вважали, що це усвідомлений ризик господарів.

Світ різдвяних вогнів став дивовижею після винайдення електрики та ламп. Року 1882 у Нью-Йорку побачили першу ялинку, яка палала електричними вогнями. До цього доклався бізнесмен Едвард Джонсон, який співпрацював із Томасом Едісоном. Перша електрогірлянда запалала гарними червоними, білими та синіми вогниками. Сьогодні такі ж можна на свята побачити на кожній вулиці.