Колишні в’язні ГУЛАГу згадують, як святкували Різдво

01:08, 7 січня 2021

Різдво в Спаському таборі (9-те табірне відділення Піщаного табору, м. Караганда, Казахстан). Перший зліва сидить біля ялинки - Бігун Михайло з с. Селиська. Січень,1956 р.

"Спи, Ісусе, спи на сіні, дай же волю Україні", – розлилася тиха колядка табірним бараком. Жінки згуртувалися біля застелених нарів та каші з цукром, яку вдалося залишити з тюремного пайка. Вони святкували Різдво.

popeliukr.jpg

Роксолана Попелюк

історикиня

Однією з колядниць у цьому бараці була Віра Чопик (у заміжжі Дрозд), членкиня ОУН та зв’язкова боївки Служби безпеки Романа Сулими. 21-річну Віру засудили на 25 років виправних таборів і відіслали відбувати покарання в Інті (на північному сході Республіки Комі, за 2406 км від Києва). Вона зі своєю подругою, переодягнувшись у вишиті сорочки, які вкрала з комори із цивільним одягом інша арештантка, ходила по барачних секціях та колядувала. За доносом бригадирки, Віру Чопик та кількох інших бранок суворо покарали. 

"Входить саме грубше начальство Комі краю, лагерів. То був Козлов – хлоп височезний, стокілограмовий, в білім тулупі прийшов і ніц-но: "Кх, кх, кх". І Поляков – в дублянці чорній. Вони поставали рядом і я з самого крайчику стою. А я не була дівчиною, а як ворона чорна: чорна шапка, чорний бушлат, чорне лице від вітру і морозу.  "Кх!", – покашляв, – "Б 685".  Я повернулася плечима від нього, подивився.  Підходить до мене – таке величезне: 

 

"Кх-кх. Тыыы, тыыы! Ты здесь просишь свободу Украине?Если б ты себе просила свободу, а ты здесь сгниешь". А надзирателька в дверях стоїть: "Полгода БУРа!", та й я вийшла...

На тому "засіданні" дівчину відправили до бараку посиленого режиму (російська абревіатура – БУР), де ув’язнювали "порушників дисципліни". 

Ще одну арештантку Женю Поджіджей зі Сходу України відправили на 10 днів до карцеру – в маленьку камеру, де впродовж дня конвоїри стежили, щоб ув’язнена не сідала і не притулялася до стін, лягати можна було тільки вночі. Камера була холодною, а їсти давали лише хліб і воду. В таких знущаннях жінка витримала шість днів. Потім її на ношах винесли до лікарні. 

Табірна адміністрація боролася із колядками, проте в’язні продовжували відзначати релігійні свята. Жорстокі придушення породжували сильніший спротив. 

Колядували ми тихо. Якщо голосно, то нам забороняли. Він [конвоїр] же щохвилини може заглядати, а якщо щось йому підозріле, то він і півгодини буде стояти і дивитися, за чимось стежити…

- розповіла зв’язкова Романа Шухевича Дарія Гусяк. Жінку ув’язнили, коли їй було 26 років. На волю з мордовських таборів Дарія вийшла у 51.
Різдво, м. Інта Комі АРСР РРФСР, 1950-ті роки.
Різдво на спецпоселенні, м. Інта, Комі АРСР РРФСР, 1950-ті роки.
Святий вечір в таборі. Другий справа Іван Лучка, м. Томськ, 1954 р.
Святий вечір на спецпоселенні. Другий справа Іван Лучка, м. Томськ, РРФСР, 1954 р.

 

Святкування Різдва в радянських таборах було важкою справою не тільки через заборони та утиски табірної адміністрації. Складно було заготувати на свято якісь харчі. Арештанти отримували посилки з дому один раз на рік. Кращі продукти часто забирали конвоїри, або цупили так звані "блатні".

Хоча ув’язнені згадували, що крадіжки припинилися після збільшення політичних в’язнів, здебільшого із Західної України, які давали злодіям відсіч. Часто в посилках родичі передавали сухі інгредієнти для традиційної куті (пшеницю, горіхи тощо). Ці продукти табірна адміністрація не забирала.

"З посилок вже собі тримали пшеницю і мак, все мали. Зробили кутю. Одна мищина (мала миска, - ред.), одна ложка і так як в причасті йшла, щоби всім вистачило…", – з розповіді зв’язкової УПА Євдокії Івахів на псевдо "Русалка", яка була учасницею Воркутинського повстання.

Етнічний склад виправних таборів був багатонаціональним. У другій половині 1940-х українці були другою за чисельністю групою в таборах ГУЛАГу (після росіян). На 1 січня 1951 року кожен п’ятий в’язень ГУЛАГу був українцем.

Зі спогадів наших респондентів, "політичні" в'язні підтримували братерські стосунки та відзначали свята, незважаючи на національність.

"На наші свята, хто був у бараці, ми всі – одні. Всі! Національності – нема…  Як заколядують, то вже чекісти ніц не казали…", – згадував член ОУН Андрій Лучка на псевдо "Чумак" про ставлення табірної адміністрації до святкувань після Воркутинського повстання Раніше його засудили до розстрілу, але вирок замінили на 25 років заслання. 

Значний вплив на релігійність арештантів мали ув’язнені священики та монахи. Вони визначали дати свят (у таборах здебільшого не було доступу до календаря), підтримували моральний дух бранців. Проводили сповіді, збирали в’язнів на спільні літургії та молитви, за що священнослужителів часто карали. 

"Був у таборі священик із Мукачева. Букатин його прізвище. Він навіть на Різдво відправляв Святу літургію. Була одна кімната, ніхто там не жив. У ній близько 200 людей вміщалися. Окрім Букатина був ще греко-католицький священик і православний – з Волині. За то Букатину дали місяць штрафного ізолятора…", – пригадував ройовий сотні УПА "Рубачі" Микола Кліщ, якого засудили на 25 років каторги. Він відбував покарання у таборі міста Джезказган Казахської РСР і був учасником повстання в’язнів свого табірного відділення на підтримку бунту в Кенгірі

Інші колишні в’язні ГУЛАГу теж пригадували монахів та монахинь, які проводили молитви у бараках і у святкові дні, і у будні. Зі слів тих, кому вдалося вижити, релігія та свята додавали у неволі мотивації, згуртовували і розраджували. Страх перед покаранням не зупиняв їх. Напевне, в цьому і є дух Різдва.

Більше розповідей про різдвяні та інші свята в ГУЛАГу зібрано на YouTube-каналі нашого проекту. 

Свято Св. Миколая на спецпоселенні, м. Осінники Кемеровської обл., РРФСР, 1963 рік. В ролі Миколая Михайло Бандера з Тернопільщини.
Свято Св. Миколая на спецпоселенні, м. Осінники Кемеровської обл., РРФСР, 1963 рік. В ролі Миколая Михайло Бандера з Тернопільщини.

Що таке спецпоселення?

На спецпоселення (трудові поселення) примусово відправляли окремі категорії населення та представників етносів, яких радянська влада вважала політично небезпечними або ворожими. В різний час депортували т. зв. "куркулів", лісників, осадників та їх сім’ї, членів сімей учасників ОУН-УПА, "власовців", представників різних народностей та релігій, які в той чи інший час з певних причин не подобалися радянській владі і багатьох інших.

Також багатьом нашим респондентам після відбування покарання у виправному таборі присуджували ще кілька років життя на спецпоселенні. Трудові поселення знаходилися у підпорядкуванні спецкомендатур і відділів спецпоселень ГУЛАГу в НКВС СРСР. Поселенці були змушені виконувати роботи на нових, часто необжитих територіях. Однак умови проживання там були все ж кращими, аніж у таборах. Тож люди могли відзначати релігійні свята.

Різдво в Спаському таборі (9-те табірне відділення Піщаного табору, м. Караганда, Казахстан). Перший зліва сидить біля ялинки - Бігун Михайло з с. Селиська. Січень,1956 р.
Різдво в Спаському таборі (9-те табірне відділення Піщаного табору, м. Караганда, Казахстан). Перший зліва сидить біля ялинки - Бігун Михайло з с. Селиська. Січень,1956 р.

Що таке "особлаг"?

Спаське табірне відділення сформували у 1951 році на основі особливого табору №9 ("Луговий") та включили до складу особливого табору №8 ("Піщаний"). У 1955 році Піщаний табір закрили, а його відділення та виробництво перейшли до складу Карагандинського виправно-трудового табору.

Особливі табори почали створювати у 1948 році для утримування політичних в’язнів. Умови там були наближеними до тюремних, з номерами на одязі, ґратами на вікнах та обмеженням житлової площі на одного арештанта. В'язнів "особлагів" відправляли на найважчі роботи.

Всупереч задуму керівництва ГУЛАГу жорсткі обмеження в особливих таборах призвели до консолідації політичних в'язнів. Після смерті Сталіна саме в "особлагах" відбулися три найбільші повстання в історії ГУЛАГу (Норильське, Воркутинське та Кенгірське), які спричинили кризу системи виправних таборів, полегшення режиму утримання, а згодом і повний занепад ГУЛАГу.

Схожі матеріали

Без назви-2.jpg

42 дні Кенгірського повстання

Сталін 1.png

Коли смерть – щаслива звістка. До роковин кончини Сталіна

о.jpg

“Дітей викидали з поїзда, як жабок”: Історії репресованого материнства

IMG_20210608_135258.jpg

Помер штурман дивізії “Галичина”, політв'язень Євген Кавич

600.jpg

Іван Мирон. Перший з останніх, або Більше не "бандит"

гулаг.jpg

"Який там крик був!": Норильське повстання провадили українці

600.jpg

Свобода – їхня релігія. Фінський історик Юкка Рислаккі про повстання у ГУЛАГу

orest-vaskul-620x400.jpg

Помер доброволець Дивізії “Галичина”, політв’язень ГУЛАГу Орест Васкул

Михайло Сорока

Михайло‌ ‌Сорока:‌ ‌підпільник,‌ ‌у‌ ‌якого‌ ‌забрали‌ ‌все‌ ‌