Велесова книга: найпопулярніший фейк про ранньослов’янську історію

14:34, 2 липня 2021

1920х560_кавер.jpg

Восени 1919 року Добровольча армія відступала з Москви в бік Криму. Дорогою командир артилерійського дивізіону Федір Артурович Ізенбек заночував у зруйнованому поміщицькому маєтку десь на “орловському напрямку”. Там він знайшов загадкові дерев’яні таблички, написані невідомим рунічним шрифтом. Уже в Брюсселі Ізенбек ознайомив із ними іншого російського емігранта Юрія Миролюбова. Видання так званої Велесової книги стало сенсацією 1950-х. Найдавніше джерело слов’янської докириличної писемності” досі вражає уяву багатьох. У середині 1990-х ця книга навіть потрапила в українські шкільні підручники, але згодом звідти зникла.

kyrylo galushko.jpg

Кирило Галушко

історик

Жодного сліду оригіналу чи фотокопії

800px-Федір_(Алі)_Ізенбек.jpg

Федір Ізенбек, який начебто знайшов "Книгу" у 1919 році

Фото: uk.wikipedia.org

Федір Ізенбек був людиною цікавою. Художник, який лише почав свою кар’єру напередодні Першої світової. Нащадок росіян, німців та англійців, він при тому сформував собі імідж людини “східної”. Тому сприяла орієнтальна подібність прізвища – “бек”. А ще довга праця малювальника археологічних знахідок у підросійському Туркестані. Це зробило його романтичним чи то екзотичним персонажем.

За легендою, знайдені в поруйнованому маєтку дерев’яні таблички були написані невідомим рунічним шрифтом з оформленням, властивим ведичній Індії. До вивезеної на еміграцію знахідки Ізенбек ставився ревниво. Але нібито дав іншому російському емігрантові Юрієві Миролюбову їх сфотографувати та розшифрувати. Року 1941 Ізенбек помер. А у 1950-ті в США Миролюбов видав своє прочитання та розшифрування табличок. При цьому немає жодного сліду оригіналу чи навіть його повної фотокопії.

Велесова книга вийшла у Сан-Франциско в еміграційному часописі “Жар-птиця”. Це текст про історію слов’ян від VII століття до н. е. і до ІХ століття. Тобто завдовжки тисячоліття. Але він не збігався з літописними середньовічними версіями. У Європі перші достовірні згадки про наших предків з’явилися у середині VI століття. До того ж видавець Олексій Кур опублікував начебто той машинопис, який йому порціями надсилав Миролюбов. Але подальші порівняння публікації та машинопису показали, що деякі фрагменти текстів не збігаються.

Через деякий час Миролюбов відмовився, щоби його згадували при публікації. І далі все відбувається від імені Кура. Але потім інший російський емігрант з Канади опублікував нові фрагменти. Це був професор біології Сергій Лєсной. Він стверджував, що отримав ці фрагменти від Миролюбова. Той же ніяк це не коментував. А інтерес еміграційної публіки до твору лише зростав.

velesova knyga.jpg

Єдине відоме зображення фрагменту "Велесової книги"

Фото: wikipedia.org

Про що “Книга”

За Велесовою книгою, історія слов’ян починається не у Європі, а в Індії. Там є давні вожді-прародителі, які перебувають між собою у різних родинних стосунках. Трапляються серед них і відомі нам імена: Кий, Щек, Хорив. Згадано слов’янських богів Велеса та Сварога, деякі релігійні обряди. Вступивши в низку конфліктів на Індостані, слов’яни полишили батьківщину й рушили на захід. Вони минули Іран, сягнули Месопотамії і лише потім потрапили до околиць Києва. В інших версіях у межах самої “Книги” існують й інші маршрути цієї трансконтинентальної подорожі.

Паралельна назва слов’ян – “русичі”. Оселившись десь між Карпатами та Дніпром, русичі деякий час жили мирно. Вони поділялись на племена, назви яких згадано й у літописах: поляни, дуліби, сіверяни. Проте країна русичів називалась Руськолань і поступово охоплювала землі до Кавказу. Організовували далекі походи до Єгипту та Месопотамії.

У подальші часи супротивниками русичів стали візантійці та готи. Виринула ще одна назва русичів – анти. Блимали такі реальні персонажі, як цар понтійський Мітридат чи король готів Германаріх. Але їхні життєписи не збігаються з описами грецьких та римських авторів. Наприкінці цієї історії відбувалася боротьба за Руськолань між хозарами та варягами. Закінчилася вона тим, що Аскольд захопив владу в Києві.

Вердикт – підробка

Зрозуміло, що така оригінальна версія ранньої історії слов’янства та частини всесвітньої історії одразу мала би викликати сумніви. Однак “автор” книги поставив дослідникам завдання набагато складніше, аніж просто заперечити її зміст. Судячи з верхньої межі хронології, текст був записаний у ІХ столітті. Тому наявні анахронізми можна списати на перекручування у процесі передавання тексту. Адже викладені події тривають протягом тисячоліття.

Далі. У тексті не йдеться про те, коли з’явилася та писемність, якою його створено. У реальних джерелах існують побіжні згадки, що слов’яни послуговувалися якоюсь графічною системою “чєрти і рєзи”. Але її слідів не знайдено ані у давніх текстах, ані у вигляді графіті. Мова “Книги”, що розшифрував Миролюбов, є оригінальною версією “праслов’янської мови”. Тієї самої, яку протягом останніх двохсот років намагаються реконструювати філологи.

Юрий_Петрович_Миролюбов.jpeg

Юрій Миролюбов, публікатор "Книги"

Фото: wikipedia.org

Світло могла би пролити експертиза єдиної світлини дощечки, яку нібито знайшов Ізенбек. За нумерацією Миролюбова – це № 16.

У 1959 році інформація про публікації сенсаційного історичного джерела дійшла до СРСР. Треба зважити на те, що зміст “Книги” не збігався з радянським каноном історії східних слов’ян.

Мовознавчу експертизу тексту на світлині замовили Лідії Жуковській, співробітниці Інституту російської мови АН СРСР та фахівчині з історичної палеографії та мови давньоруських літописів. Висновок опублікували 1960 року в академічному часописі “Вопросы языкознания”. Він містив невтішну для шанувальників сенсацій інформацію. По-перше, фотографія зроблена не з дощечки, а із промальовки на папері. По-друге, зміст Велесової книги та її мова свідчать про підробку.

Також було зазначено, що товщина дощечки в пів сантиметра не відповідає практиці письма на теренах Руси кінця І тисячоліття. Тоді це робили на товщих дощечках, вкритих воском. Тобто суто функціонально «дощечка № 16» мала мінімальні шанси дійти до ХХ століття. Ніхто, окрім небіжчика Ізенбека та публікатора Миролюбова, не бачив наживо оригіналів Велесової книги.

Після критичного аналізу Жуковської були й розгорнутіші, які написали радянські лінгвісти Олег Творогов, Анатолій Алєксєєв та Андрій Залізняк. Зверталися до цієї теми й українські вчені, зокрема Григорій Півторак. Їхні висновки збігаються.

Висхідно “Книга” є «язичницькою пам’яткою», створеною начебто на Наддніпрянщині. Але мовознавців дивує у ній багато церковно-слов’янських слів. Уточнюємо, що церковно-слов’янську мову використовували для християнського богослужіння і створена вона на основі діалекту староболгарської мови. На Наддніпрянщині вона поширилася тільки у Х–XI століттях. Мабуть, “автор” “Книги” про це не знав.

До того ж у тексті використано слова з різних слов’янських мов, які виникли вже після його “написання”. Деякі утворені зі слів різних мов. Мова “Книги” взагалі не могла існувати як цілісність в одному місці та в одному історичному часі. Це – штучне утворення.

Політичні підтексти

У “Книзі” є дещо, що віє реаліями ХIХ–ХХ століть. Наприклад, думка, що потрібно “слов’янським струмкам злитися в руському морі”. І тут варто звернутися до публікатора “Книги” Миролюбова. Він був адептом особливої ролі Росії в історії слов’янства. У його еміграційному середовищі ширилися ідеї “євразійства” – містичного й цивілізаційного зв’язку зі Сходом. У 1921–1924 роках Юрій Миролюбов навчався і працював у Празі, одному з осередків еміграційного євразійства. А сам був сином православного священника з Бахмута, тоді Катеринославської губернії.

Можна відчути у “Книзі” і вплив ранньої арійської традиції, зокрема його землячки Олени Блаватської. Вона пов’язувала слов’янське язичництво з ведичними духовними практиками. Частину цих містичних ідей використали в середовищі, яке сформувало початкову ідеологію арійського нацизму.

Санскрит справедливо вважали найдавнішою відомою мовою індоєвропейських народів аріїв. Чого ж не пов’язати походження слов’ян та росіян з Індією, якщо це батьківщина аріїв? Але невдовзі після публікації Велесової книги археологи довели, що давні арії рухалися у зворотному напрямку. Приблизно 1000 років до н. е. вони переміщалися від степів Східної Європи до Індії. Миролюбов не міг про це знати. У його фальсифікації – погляди тогочасного середовища та доби. Сучасна наука їх давно вже заперечила.

Але в чому ж причина популярности Велесової книги й дотепер? Недовіра до радянської “офіційної науки” добре вкоренилася у свідомості багатьох протягом поколінь. Сьогодні чимало людей на пострадянському просторі не довіряють науковцям, вважаючи їх виконавцями чийогось ідеологічного замовлення.

Але останні тридцять років показали, що адепти Велесової книги – це радше певна субкультура. Вона заснована на власному конструюванні язичницьких культів давнини, конспірології та запереченні науки. Тому “Книга” тепер потребує того, щоб її уважно вивчили культурні антропологи.

Схожі матеріали

navareks_800-500.jpg

Античний вітрильник “Зміїний-Патрокл”

600.jpg

Бобри, черепахи та молюски: що їли люди в кам’яну добу

600.jpg

Прочитати пектораль. До ювілею знахідки ХХ століття розкриваємо її секрети

1200.jpg

Богиня родючости

600.jpg

Кинджал із села Івання

800x500 obkladumka Boltruk.jpg

Що нам залишили скіфи? | Юрій Болтрик

600Х400.jpg

“Сармати потіснили скіфів, ставши їхньою елітою”, – Олександр Симоненко

600-пектораль.jpg

Врятований пектораллю

600.jpg

Нове життя давніх артефактів