Ведмеді з крилами і цигани з булавами: як українці святкують Маланку

Культ предків

У новорічну ніч, як і ввечері напередодні, можуть траплятися незвичайні події. За первісними віруваннями, у цей час межа між світом живих та потойбіччям стирається, і покійні предки поверта-ються, щоб провідати своїх родичів. Звідси присутність у новорічному карнавалі пережитків дохристиянської архаїки, зокрема релікти культу предків. “Маланка” — це передусім ритуальні обходи дворів зі співами та жартами, які проводять за визначеним сценарієм переважно гурти перебраних чоловіків. Головна мета — побажати щастя та здоров’я сім’ям і господарствам.

Нині традиція святкувати Маланку побутує уже в небагатьох селах Західної України. У різних етнографічних районах маланкування має свої локальні особливості. Найкраще зберігся цей звичай на теренах Буковини та Покуття, а також у південних районах Поділля. Під впливом контактів з українцями свято Маланки також поширилось серед румунів та молдован. В окремих місцевостях, як-от у Вашківцях чи Красноїльську, самобутні святкування Маланки перетворили на багатолюдні фестивалі, які щороку приваблюють тисячі туристів. Неповторними є маланкові обряди в Белелуї на Снятинщині та в Горошовій на Борщівщині. Усе багатоманіття маланкарських персонажів з їхніми різнобарвними костюмами та атрибутами можна побачити в одному місці — на щорічному параді Маланок у Чернівцях, який відбувається у січні.

Кози, чорти і “жиди”

Участь у дійстві беруть лише чоловіки, подекуди лише неодружені парубки. До свята Маланки вони готуються заздалегідь. Хлопці вчать колядки, шиють костюми й виготовляють маски. Персонажі карнавалу та їхня кількість залежить від конкретної місцевості. Майже всюди є Коза та Ведмідь, Чорт і Смерть, Дід і Баба, Циган і Жид. Раніше спеціальні майстри виготовляли маски з тіста і глини, а тепер їх нерідко замінюють купленими масками відомих персонажів поп-культури і навіть політичних діячів. Чи не найавтентичнішими серед дійових осіб є солом’яні ведмеді з квітчастими крилами й цигани з величезними булавами, або ж цілі ватаги воїнів.

За давньою традицією роль головної дійової особи, власне Маланки, виконує хлопець, переодягнений у жіночий народний костюм, який відразу впадає в око своєю яскравістю. Крім цього, Маланку обов’язково супроводжує її вірний супутник — Василь.

Маланкування на всю ніч

Під вікнами кожної хати перебиранці виконують ритуальну пісню про Маланку-Подністрянку, а вже всередині розігрують жартівливі сценки. Часто учасників Маланкової ходи супроводжує музика: від традиційних троїстих музик із бубном і цимбалами до духових оркестрів. Маланкарі безупинно вигукують різноманітні віншівки, бешкетують, перепиняють усіх, хто трапляється на їхньому шляху, та навіть влаштовують символічні крадіжки. У буковинських селах зазвичай буває декілька гуртів Маланок.

Тоді відбуваються гучні гуляння з танцями, у яких беруть участь всі охочі. Обрядові змагання між маланкарями — ще один елемент свята, який зберіг-ся у деяких місцевостях Прикарпаття. Як правило, вони закінчуються спільними частуваннями переможців та переможених.

У радянський час традиція маланкування, як і інші “прояви релігійних пережитків”, була під постійною негласною забороною, а її учасників переслідували та затримували. Нині, попри відмирання архаїчних елементів, низку трансформацій та нововведень, Маланка продовжує мандрувати багатьма українськими селами та містами.