Убивство "Моряка": як росіяни випадково вбили лідера Колківської республіки

Наказ зачистити

На Новий 1945-й рік бійці 169-го стрілецького полку 9-ї дивізії Внутрішніх військ не відпочивали. Командир полку підполковник Савченко санкціонував проведення 2-м стрілецьким батальйоном операції проти українських повстанців у тодішньому Колківському районі Волинської області. 

О 10:00 загін із 110 солдатів на чолі з комбатом майором Дмитром Таужнянським  виступив зі свого гарнізону в містечку Чарторийськунині Камінь-Каширського району. Бійці мали прочесати територію, знайти "бандитів" та знищити їх.  

Опівдні люди майора Таужнянського дісталися східної околиці села Рудка. Там дві роти солдатів розділилися, щоб оточити село та повністю його оглянути. Тут і стався перший бойовий контакт: на південній околиці 4-та рота помітила повстанця, який біг у напрямку річки Оконка. Його застрелили.

Минула ще година, поки обидві роти вийшли на дорогу Рудка — Комарів і подалися на захід у напрямку урочища Нежаль. Під час руху чекісти знаходили людські сліди та сміття: мішки, пляшку та покидьки вбитої худоби. Це навело майора Таужнянського на думку, що десь неподалік має бути повстанський загін. Здогадки підтвердилися: дійшовши до урочища, бійці зауважили вогонь у південно-західному напрямку. 

Пастка для повстанців

Рухаючись далі, загін вийшов на галявину. Там снайпер Назаренко помітив і застрелив повстанця-спостерігача, що стояв на узліссі та готувався відкрити вогонь по прибульцях. Зрозумівши, що звуки пострілів мали неодмінно насторожити повстанців, командир розбив свій загін на взводи та наказав оточити ліс. Це мало би відрізати повстанцям шляхи відступу.

У пастку потрапила група з 14-ти повстанців. Воїни відстрілювалися, проте шансів проти ворога з кратною перевагою не було. Енкаведисти прорвалися в розташування повстанського табору та стали розстрілювати супротивників упритул.  

"Ватажок банди… стріляючи з німецького автомата й ручного кулемета з обслугою (яка його охороняла) продовжував чинити опір доки молодший сержант Жерихов не вбив ручного кулеметника, а старший сержант Штиков з автомата — ватажка банди… Решта бандитів були перебиті бійцями 4-ї і 6-ї рот", — йшлося в описі бойових дій підрозділів 2-го батальйону 169-го полку.

"Моряк"

Після бою чекісти обшукали тіла, і з документів, вилучених у "ватажка", дізналися, що то був Шевченко Юрій Григорович, 1921 року народження, житель містечка Колкинині Луцького району на псевдо "Моряк" і "Роман". 

Майже вся кар’єра Шевченка в ОУН минула в Колківському районі та прилеглих теренах. І за нацистської окупації, і після вигнання німців він обіймав посаду Колківського районного референта Служби безпеки. 

<p>Юрій Шевченко-"Моряк" ("Роман")</p>

Служба безпеки — це контррозвідувальний орган ОУН (і в певні періоди — УПА), який протидіяв спецслужбам окупаційних режимів: нацистській СД та радянським НКВС, НКДБ та їхнім наступникам. Зважаючи на зростання проникнення агентури в лави визвольного руху, роль СБ ставала дедалі більшою. Окрім того, СБ виконувала поліційно-каральні функції, зокрема й щодо колаборантів серед цивільного населення. Через жорсткі реалії діяльності в СБ брали винятково надійних та найбільш ідейно стійких працівників. 

На жаль, з життєпису Юрія Шевченка збереглося небагато. Найбільше він відзначився як керівник Колківської республіки. У травні 1943 року курінь УПА Миколи Ковтонюка-"Олега" під керівництвом шефа штабу Степана Коваля-"Рубашенка" вигнав німецьку залогу з Колок. Так наступні пів року містечко на річці Стир і прилеглі села жили вільно, підлягаючи лише українській владі, на чолі якої стояв "Моряк". 

Чому саме референт СБ? Відповідь дав його земляк, колишній зв’язковий ОУН Леонід Мартинюк: "Юрко був уроджений провідник. Він мав великі організаторські здібності та досвід у праці. Він, як ніхто, знав звільнені терени і політичне життя у них, глибоко орієнтувався в ситуації". Попри молодий вік, Шевченко у 30-х роках встиг побувати в польській в’язниці як зв’язковий ОУН. Та й був освіченою людиною — навчався у Варшаві. Станом на кінець 1942 року працював службовцем у кооперативному магазині в Колках.

У Колківській республіці працювали органи самоврядування, школи, електростанція, підприємства; тут розміщувалися шпиталі УПА, штаб військової округи "Турів", старшинська та підстаршинська школи, різноманітні військові курси. Місцеве населення отримало шанс дихати вільніше та побачити, як оунівці  керуватимуть у майбутній незалежній державі.

Управлінець і розвідник

Окрім політичного керівництва "Моряк" не забував і про безпосередні обов’язки: створював розгалужену мережу розвідників-інформаторів, на яку мала спиратися у своїй роботі СБ. В УПА, як і в усіх світових спецслужбах, до агентурної роботи залучали й жінок. Протягом Другої світової війни вони об’єднувалися в окрему "сітку" жіночої референтури ОУН. 

Серед агентів "Моряка" була і його кохана Людмила Силич — колишня киянка, яка змушена була переїхати в Колки, на малу батьківщину свого батька. У грудні 1942-го її батьки загинули від нацистських бомбардувань, і дівчину, яка в 17 років лишилася сиротою, Юрій підтримував морально. На цьому й зав’язалися їхні стосунки.

Підлеглий Шевченка по СБ Олександр Наглюк-"Низький" згадував, як той залучав його й інших кандидатів до УПА в травні 1943 року: «Завдання УПА нам розповідав "Моряк". Наша армія мала боротися проти окупантів України, тобто проти німців, поляків, радянської влади та її Червоної армії за Самостійну Україну».

Головування в повстанській "столиці" (як називали "республіку" між собою упівці) зробило "Моряка" помітною фігурою на локальному рівні. Прізвище Юрія Шевченка значилося під № 1 (як "коменданта жандармерії") в списку членів ОУН-УПА, виявлених оперативною групою "Переможці" в 1942−1944 роках. Цей диверсійно-розвідувальний загін  НКДБ СРСР під командуванням полковника Дмитра Медведєва діяв у Цуманських лісах на південний схід від Колок як база для відомого розвідника-терориста Миколи Кузнецова, що діяв під легендою німецького офіцера в Рівному. Під № 3 в тому ж списку був зазначений Василь Єфимчук — заступник "Моряка".

Колківська республіка проіснувала до початку листопада 1943-го. Тоді німецькі війська провели велику антиповстанську операцію між річками Горинь і Стир, у ході якої відвоювали більшість населених пунктів. "Люфтваффе" розбомбили Колки. А тоді колона мотопіхоти з Маневичів і загін парашутистів атакували охоплене вогнем містечко. Відділи загону УПА "Котловина" з втратами розсіялися по лісах. Загинуло близько 600 цивільних. 

За словами сотенного командира загону "Котловина", "Моряк" зі своїм апаратом СБ не затримувався на одному місці. Спершу він розташовувався в хаті біля переправи через річку Стир на околиці Чарторийська, далі на хуторі села Куликовичі, відтак у селі Комаровому — всюди не довше ніж 5-10 днів. Зрештою, Юрій Шевченко осів на одному з "хуторів Заболотного"можливо, малося на увазі Заболоття сучасного Вараського району Рівненської області, де залишався до приходу Червоної армії в січні 1944 року. 

За фронтовими частинами у звільнені від нацистів терени приходили репресивні органи НКВС і НКДБ, а також Внутрішні війська. Юрій Шевченко швидко потрапив в оперативні зведення нового ворога. За даними, що їх мав штаб ВВ НКВС Українського округу на 20 квітня 1944 року, "банда Моряка" налічувала 50 бійців і дислокувалася під селом Заріччя Колківського району. Ті самі відомості на 30 квітня того ж року знаходимо серед паперів штабу Орджонікідзевської дивізії ВВ НКВС, яку кинули приборкувати Волинську область.

Випадкове вбивство

На Юрія Шевченка намагалися вийти через його дівчину Людмилу Силич, заарештовану 5 травня 1944 року. Але жодних конкретних відомостей про есбіста вона не надала, у серпні була засуджена до 20 років каторги, з яких відсиділа 11.  

Восени 1944 року НКДБ завів на боївку "Моряка" агентурну справу "Озлоблені", у якій накопичував відомості, здобуті від інформаторів і на допитах. 

Територія діяльності районної референтури СБ "Моряка" підпадала під зону відповідальності 169-го стрілецького полку 9-ї стрілецької дивізіїколишньої Орджонікідзевської. Саме в Колках, як випливає з документів ВВ НКВС, розмістився полковий штаб.  

"Райони, які обслуговує полк і далі залишаються вражені бандитизмом, бандпособниками, дезертирами й іншим контрреволюційним елементом. Найбільш ураженими бандитизмом відзначаються північна частина Маневицького району, південна, південно-східна частини Колківського району […] Частина місцевого населення співчуває бандитам, допомагаючи їм продовольством і одягом, а також підтримує з ними зв’язок", — характеризували в оперзведенні 169-го полку обстановку в районах дислокації.

26 грудня 1944 року Юрія Шевченка-"Моряка" вищий провід призначив референтом СБ Пінського надрайонного проводу ОУН, що в входив до Брестської округитериторія Білорусі Та до місця призначення, вочевидь, Юрій Шевченко так і не прибув. Менше ніж за тиждень його життя обірвала куля старшого сержанта Штикова — командира 3-го відділення 1-го взводу 4-ї роти 2-го батальйону.

Як випливає з документів енкаведистів, разом із "Моряком" загинув і його незмінний заступник "Теско" — Василь Вавринович Єфимчук, теж колківчанин. 

Знищення боївки "Моряка" можна вважати вдалою випадковістю для чекістів. Адже, як сказано в описі бойових дій 2-го батальйону 169-го полку, районний відділ НКВС не надав жодних даних про чисельність, озброєння й місцезнаходження повстанців. Загін майора Таужнянського проводив пошукову операцію, не знаючи, кого саме він шукає. 

Колекції Архіву Внутрішніх військ НКВС Українського округу містять документи з відомостями про загибель чи полон багатьох командирів УПА та провідників націоналістичного підпілля. Описи чекістсько-військових операцій, оперативні зведення, списки ліквідованих учасників визвольного руху дають змогу уточнити й часто вперше з’ясувати точні дату, місце й обставини загибелі (полону) особи, безпосередніх учасників із боку НКВС. Публікація цих джерел дає шанси пролити світло на долі діячів ОУН і УПА, які досі вважалися невідомими.