Заборонено Росією. Тетяна Таїрова про Івана Мазепу

- Постать Івана Мазепи однаково не залишає байдужими ні його апологетів, ні ненависників. Окрім традиційно негативної оцінки у російській історіографії гетьмана доволі критично сприймали й класики української історії, зокрема Микола Костомаров, Олександр Лазаревський і навіть Михайло Грушевський. Чим зумовлена така негація?

- Насправді, це пов’язано з політичними переконаннями даних істориків. Школа Костомарова, Лазаревського – народники, які не надто любили представників шляхти, козацької верхівки. І їхнє ставлення до Мазепи було продиктоване саме нелюбов’ю до цього класу людей. Багато в чому це і в Грушевського простежується. Але там наклалися особистісні та політичні погляди: паралелі з тим, що відбулося з Україною в часи Мазепи, і з тим, що трапилося за життя самого Грушевського.

<p>Бронзовий пам'ятник Іванові Мазепі в Полтаві&nbsp;</p>

Найбільша біда Мазепи, що він ніби бронзовий пам’ятник. З нього роблять або ідеал, або чудовисько. Найпоширеніші асоціації: старий Мазепа-патріот приймає дуже складне рішення 1708 року, про що все життя мріяв. Або навпаки: зрадник, який тільки чекав слушного моменту, аби дошкулити Петрові. Ну ще щось там незрозуміле було з Мотрею. Але на загал це такий собі старий, втомлений життям чоловік, зовсім малоприваблива фігура. 

Насправді Мазепа – це людина з шалено цікавою долею, який прожив складне і трагічне життя. Чоловік став гетьманом у розквіті сил, маючи 48 років, і привів Україну до приголомшливого успіху. Я гадаю, такого правління в історії України більше не було. 

- Дуже часто як виняткове явище подають історію Мазепиного переходу до шведського короля. Що в сумі з попередніми змінами сюзеренів є аргументом про його особливу схильність до зради. Чи є порушення присяги Мазепи чимось особливим на тлі доби, в якій він жив?

- Це абсолютний міф. Вся його юність і молодість випали на роки Руїни – найстрашнішого періоду в історії Гетьманщини. Тоді відступництво й переходи зрадою не вважались. Сьогодні ти був з одним гетьманом, завтра – з іншим. Сьогодні в тебе союзники татари, завтра – москалі, післязавтра – ляхи, і так без упину. Це була така епоха, доволі страшна, дуже жорстока, яка прийшла після смерті сильного лідера – Богдана Хмельницького. Це епоха боротьби за владу і, звичайно, що вона сформувала Мазепу як особистість. Але саме він зумів вивести Україну з жаху Руїни, й у цьому головна його заслуга як політика.

- Наскільки Мазепине походження та родовід були визначальними для його майбутньої блискучої кар’єри й непересічних досягнень?

- Безумовно, його сформувала сім’я. І батько, і мати були неординарними особистостями. Марина – дуже сильна жінка, яка впливала на політичне життя країни. У молодості вона належала до українського Православного братства, а після смерті чоловіка під іменем Марії Магдалини очолила два київські монастирі. Коли Мазепа став гетьманом, вона у 80-річному віці кілька разів їздила до Москви. Активний спосіб життя Марія Магдалина вела до останніх днів, а померла, коли їй було за 90. Така активна позиція української православної шляхти безумовно виховала і сформувала погляди Мазепи. Православ’я було одним із ключових сегментів його політики й навіть ідеології.

Батько Степан Адам – також православний шляхтич, активно козакував і був тісно пов’язаний із Військом Запорізьким. Із самого початку активно долучився до повстання Богдана Хмельницького, став сотником, дуже близьким до білоцерківського полковника. Згодом брав участь у політичному житті Гетьманщини: Переяславській раді, переговорах з росіянами, підготовці Гадяцької угоди з Річчю Посполитою. Навіть отримав звання підчашия чернігівського. Мазепу виховали на цій історії.

<p>Іван Мазепа на гравюрі XVII-XVIII ст.</p>

Треба також пам’ятати, що він з дитинства потрапив до Києво-Могилянської академії. Навчаючись там, досяг високих вершин. Як мінімум закінчив клас риторики, блискуче опанував кілька мов. І вочевидь з легкої руки тодішнього ректора Лазаря Барановича Мазепу відправили в мандрівку Європою – так відзначали кращих учнів Могилянки. У юнацькому віці Мазепа отримав дуже яскраві враження: навчався артилерії в Голландії, відвідав Францію, Італію. У Європі він вивчив ще кілька мов і повернувся в Україну епохи Гадяцької угоди, епохи початку Руїни. Тоді батько посилає його служити при дворі польського короля, для того аби він там набрався "хороших манер". 

До речі, тут знову-таки міф, коли говорять, що він був пажем Яна Казимира. Насправді він був королівським покоєвим, тобто придворним. Такі посади могли займати лише представники трьох народів, що проживали в державі: або поляк, або литвин, або русин, тобто українець. Ян Казимир, аби привабити козаків, які саме йому присягнули, взяв у своє найближче оточення одного русина – Івана Мазепу. Придворний – це особа, яка постійно біля короля, входить до його свити, виконує важливі доручення. Ця посада дала Мазепі приголомшливі знання про реалії королівського двору Речі Посполитої. Коли Мазепа пішов на службу до Дорошенка, поляки сприйняли цей перехід дуже болісно, ненавиділи його. Бо він пішов із величезним обсягом таємних знань. 

- Бувши серед найближчого оточення польського короля, Мазепа, православний русин, все ж відчував, що він не є до кінця своїм?

- Так, він почувався чужим, йому до кінця не довіряли. Мазепа прекрасно володів французькою, тому міг спілкуватися з королевою, яка не знала польської. Він став її фаворитом, відтак займав достатньо серйозне становище при дворі. Король використовував його під час переговорів з Військом Запорозьким, хоча Мазепа був ще молодим 20-річним юнаком. Звичайно, це викликало ненависть інших придворних, які заздрили його блискучому просуванню по службі. Вони називали його козаком, хоча він був родовитим шляхтичем. 

Французький посол Жан Болюз пригадував: бувши сином тодішнього французького посла, бачив Мазепу при дворі. Тобто Мазепа мав бути помітною і яскравою фігурою в оточенні короля, щоби на нього звернув увагу син посла.

- Наскільки далекою від правди є історія з прив’язаним до коня голим Мазепою, описана у "Щоденниках" Пасека?

- Є декілька причин не вірити Пасеку. Цей анекдот він поширив, коли Мазепа покинув двір. Таким чином хотів його принизити. Власне, Пасек використав античний сюжет Сенеки. Пізніше історія поширилася Європою: Мазепа став популярним романтичним героєм. Звичайно, це небилиця: неможливо вижити людині, яка стільки скакала прив’язаною на коні. 

<p>Обкладинка англомовної книги Тетяни Таїрової-Яковлевої "Ivan Mazepa and the russian impire"&nbsp;</p>

Але є й прямі вказівки, що це вигадка. Мазепа практично одразу, через рік чи кілька після цих подій, укладає дуже вигідний кар’єрний шлюб із Фридрикевич. Це показник того, що ніяких подібних чуток про нього не було. Гетьманщина була класичним суспільством, в якому будь-які адюльтери розглядались вкрай негативно. А Фридрикевич –високопоставлена дама із найближчого оточення Дорошенка. Крім того, в жодному з описів юності та молодості Мазепи у тодішній європейській "жовтій пресі" ця історія не виринає. 

- Одруження зі значно старшою жінкою, вдовою Ганною Фридрикевич з погляду сучасника може здатися не зовсім вдалою партією. Чим зумовлений шлюбний вибір Мазепи?

- Тут потрібно дивитися на контекст. Мазепі, щоб увійти до середовища еліти правобережної старшини, необхідно мати який-небудь патронаж. Його батько до цього часу помирає, і Мазепа цілком природно звертається до батькового приятеля, колишнього полковника білоцерківського Семена Половця. На той момент той був генеральним суддею в Дорошенка. Половець стає патроном Мазепи. Це було характерним для козацької традиції Гетьманщини. Половець допомагає протеже влаштовувати кар’єру при Дорошенку. І цей патронаж скріпили шлюбом з донькою Половця, на той час вдовою Фридрикевич.  

Жінка справді була значно старшою за свого другого чоловіка. Перший її шлюб відбувся в 1652-53 році, коли Мазепа був іще зовсім юним. Виглядає на те, що у другому шлюбі вона мала дитину, яка померла немовлям. Після цього Мазепа до кінця життя залишався бездітним. Це, як він неодноразово підкреслював, було для нього великою трагедією. 

- Ще один момент, який в біографії Мазепи не можна оминути, стосується кохання до Мотрі Кочубей. Чи були явні перепони (велика різниця у віці, хресний батько і хрещениця) нездоланним бар’єром для їхніх стосунків? Деякі історики припускають можливість давнього роману Івана Мазепи та матері Мотрі – Любові Кочубей.

- Враховуючи близькі приятельські стосунки Мазепи з ключовими фігурами в церковній ієрархії, ці моменти можна було залагодити. 

Що стосується його конфлікту із Кочубеями, то він йде здалеку. Кочубей стояв на чолі змови проти Самойловича й був головним претендентом на булаву. Те, що гетьманом на раді прокричали Мазепу, для багатьох стало великою несподіванкою, а для Кочубея – великим розчаруванням. Пізніше Кочубей розраховував, що Мазепа не втримає булави після падіння Голіцина 1689 року. Але так не трапилось. Після цього Кочубей і його родичі були пов'язані з Петриком і повстанням в 1690-ті роки проти Мазепи. Потім настала спроба примирення: коли племінник Мазепи Іван Обидовський одружився із донькою Кочубея Анною. Але після його смерті Кочубей знову почав мріяти про гетьманську булаву. 

Безумовно, рушійною силою у цьому конфлікті зі сторони Кочубея була його дружина – Любов Кочубей. Енергійна, різка та нестримна жінка. Олександр Оглоблин припускав, що в Мазепи був з нею роман. Особисто я вважаю, що скоріше навпаки. Навіть якщо Мазепа подобався Любові Кочубей, то при живій дружині він не міг собі дозволити ніяких подібних історій. Маючи стільки недругів, ненависників і потенційних донощиків. 

<p>Ймовірне зображення Мотрі Кочубей&nbsp;</p>

Лише через два роки після смерті дружини він сватається до Мотрі. І навіть тоді Кочубей пише в доносі, що ось який поганий чоловік, всього два роки як дружину поховав, а вже женитися надумав. Шлюб Мотрі з Мазепою аж ніяк не входив у плани Любові, яка мріяла стати гетьманшою. Там була абсолютно дивовижна за драматизмом сцена, коли Мотря втекла до Мазепи, а її мати вдарила в набат. Зчинився переполох, всі вирішили, що почалася пожежа. А вона кричала, що її зганьбили. Мазепа був вимушений повернути Мотрю додому з російським загоном. 

Для нього це був останній шанс мати дітей. Тому шлюб із Мотрею, який не відбувся, – поворотний момент у подальшій долі Мазепи. 

- Ще однією жінкою, яка вплинула на долю Мазепи, стала княгиня Анна Дольська.

- Можна говорити, що це був останній роман Мазепи. Дольська, закохана в Мазепу, хотіла вийти за нього заміж. Та й Мазепа розглядав таку можливість, робив їй дуже коштовні подарунки. Хоча багато що в Дольській йому не подобалось. Його дратувала її активна участь у політиці. Це були цікаві стосунки, але не варто перебільшувати, що Дольська намагалась схилити Мазепу до союзу із Лещинськимкоролем Речі Посполитої. Мені видається, що навпаки Мазепа використовував цей роман із Дольською для отримання таємних свідчень зі стану Лещинського і його прихильників. Він завжди користувався великою кількістю інформаторів і намагався отримувати відомості з абсолютно різних джерел, щоб якомога краще уявляти ті реалії, в яких перебував. 

- Шпигунська мережа гетьмана Мазепи, яку Ви зачепили, була доволі потужною. З її здобутків користали і при дворі російського царя.

У нього була дуже серйозна мережа у Криму, в Османській імперії – через грецькі зв’язки, через торгових людей. Були інформатори і в Речі Посполитій. Система шпигунсько-розвідувальної діяльності існувала і до цього в Гетьманщині, але за Мазепи досягла колосального рівня. І Петро I користувався великою мірою тією інформацією, яку Мазепа отримував стосовно придунайських князівств, Османської імперії, Криму. Цей регіон був під завідуванням Мазепи.

- Яка роль гетьмана в освоєнні південного напрямку для Московського царства? Про це в нас не надто часто говорять, та Мазепа дуже багато зробив для становлення Росії як імперії.

Вклад Мазепи колосальний. Його треба розділити на декілька напрямків. Перший військовий. Обидва Кримські походи, які організовував ще Голіцин, закінчились провально для російських військ. Коли Мазепа стає гетьманом, то розробляє цілу стратегію походів на Крим, проти Оттоманської Порти. Петро I повністю використав його напрацювання, і вони привели до успіху. Була блискуча перемога під Кизикерменом, де Мазепа особисто здобув шість фортець. Потім козаки під проводом Лизогуба взяли Азов. У Росії дуже мало знають про роль українського козацтва в цих походах. Те, що Петро I нагородив Мазепу, другим у державі, орденом Андрія Первозваного, зовсім не випадково. 

- Взяття Кизикермена перебуває в абсолютній тіні поразки під Полтавою, в якій він безпосередньої участі не брав. Взагалі, побутує думка, що Іван Степанович був достатньо посереднім полководцем.

Я вважаю, що це цілком неправильна думка. Але не беру до уваги Північну війну, яка була не його війною. Два основних походи, розроблені й здійснені ним, – Азовсько-Дніпровські – увінчались блискучим успіхом. Припинились набіги татар, відсунувся кордон і Україна змогла спокійно жити без постійної загрози з Півдня. Це до речі стало передумовою для подальшого економічного зростання України. 

А ще похід на правий берег і повернення до складу Гетьманщини Правобережної України. Блискучий успіх. Чомусь про це всі забувають. Мазепі навіть вдалося взяти Замостя, чого не зміг зробити навіть Хмельницький.

- У контексті приєднання Правобережної України цікавою є історія взаємин Івана Мазепи з правобережним полковником Семеном Палієм. 

- Їхні відносини треба розглядати в контексті відносин Мазепи з Запорожжям і ПетрикомПетро Іваненко – гетьманом Ханської України. Це представники іншої частини козацтва, яка виступала за вольність без державності, без підпорядкування. Це спадкоємці часів Чорної ради. А Мазепа, звичайно, виступав за сильну державність,  структурованість, чітке підпорядкування. Відтак вони були його ідеологічними противниками. Мазепа скидає Палія руками Москви, переконавши царя Петра, що той ворог. Під приводом розправи над Палієм він вступає зі своїми військами на правий берег. Цього просять поляки. Мазепа приходить туди, заарештовує Палія, а сам залишає за собою всі ці полки, які переходять на його сторону. Таким чином поширює свою владу на правий берег. Для поляків це стало справжнім шоком, бо то була зовсім не та допомога, про яку вони просили й на що розраховували. І всі наступні роки поляки ставили вимоги Петрові, щоб Мазепа повернув їм правий берег, а в обмін на це вони стануть союзниками царя у Північній війні. Мазепа до останнього чинив опір і не віддавав правий берег полякам. Це, до речі, якраз до запитання про відносини Мазепи й поляків.

- Попри неприкритий антагонізм у відносинах Мазепи з Запорізькою Січчю, остання підтримала гетьмана під час переходу на бік шведського короля.

- Із Запорізькою Січчю в Мазепи були особисті порахунки, бо потрапивши туди в полон і провівши п'ять тижнів у кайданах, він зненавидів її на все життя. Його особисті відносини з кошовим Гордієнком та й іншими запорожцями були не просто поганими. Він їх ненавидів і не міг цього приховати, при тому, що завжди був людиною, яка не показувала своїх емоцій. У листах до Головіна він називає Гордієнка "проклятим псом" і пропонує знищити Запорізьку Січ. І тому я роблю таке, можливо сміливе, припущення про союз із запорожцями 1709 року. Мазепа своїм гострим розумом усвідомлював, що все програно, і це була спроба потягнути запорожців з собою до безодні. Точно так само, коли він послав Данила Апостола до Петра I, бо вважав, що той талановита і розумна людина. Так і сталося, саме Апостол згодом стане гетьманом, який відродить хоч якусь автономію Гетьманщини.

- 20 років Мазепи на чолі Гетьманщини це, за Вашими словами, час її розквіту та економічного зростання. В чому секрети успіху?

Їх було декілька. Мазепі вдалося створити дуже хороші геополітичні умови: перемога над Османською імперією, мирний договір, припинення Руїни, припинення внутрішніх громадянських воєн. Усе це сприяло початку економічного зростання. Окрім цього, Мазепа сам дуже любив займатися господарством. Недарма він скупляв величезну кількість маєтків на території Московії, що межувала з Гетьманщиною. І там проводив дуже цікаві економічні експерименти та досягав успіхів. Аналогічні речі він застосовував у всій Гетьманщині (та ж система оренд), створюючи умови для розвитку промисловості, підприємництва. Це приносило колосальні доходи до казни й створювало величезний профіцит, що став базою для меценатства, культури та освіти. Всього того, що так любив Мазепа і що було одним зі стрижневих напрямів його внутрішньої політики. 

- Був успішним управлінцем, дипломатом, улюбленцем царя Петра. Що ж змусило Мазепу укласти союз із Карлом XII?

- Звичайно, в історії немає умовного способу, а все-таки. Якби інсульт (у Бендерах у гетьмана стався інсульт. – Ред.) трапився на рік раніше, то Мазепа залишився би в історії Росії однією з центральних фігур і одним з найбільш позитивних діячів. І в історії України, можливо, акценти були би цілком іншими. Що ж насправді  його підштовхнуло? 

Передусім те, що Петро I почав вести Північну війну. Мазепа із самого початку був її противником. Вона була невигідною для Гетьманщини, нічого їй не даючи, навпаки багато що забирала. Інша біда була в тому, що Росія почала страшно програвати у цій війні. Петрові довелось по ходу міняти всю структуру імперії, що саме формувалась. І всі реформи, які в інших умовах могли проходити повільніше, толерантніше і гнучкіше, в умовах воєнної потреби втілювались дуже жорстко, швидко і болісно. Всі ці реформи почали дуже позначатися на Гетьманщині й призвели до великого невдоволення. Перш за все, невдоволення козацької старшини, на яке Мазепа не міг закривати очі. Він залежав від старшин, тому йому доводилось їх слухати й намагатися якось реагувати. 

А далі все наростало як снігова лавина. Зміна поколінь, смерть Головіна, близького союзника Мазепи, посилення при дворі царя фігури Меньшикова, з яким у Мазепи були страшенно негативні відносини. Смерть найближчих союзників і соратників самого Мазепи у Гетьманщині: Вуяхевича, Лизогуба. Покоління, з яким Мазепа створив  перше десятиліття перемог і здобутків, відходить. І навколо нього виникає лакуна, яку він нічим не може заповнити. Трагічна загибель племінника Обидовського, на якого він покладав великі надії. Адже бувши бездітним, Мазепа фактично всиновив Обидовського і виростив його як свого найближчого помічника і наступника. Все це разом створило такі передумови. 

- Коли остаточно Мазепа прийняв доленосне рішення? 

- Коли Петро, аби зупинити наступ Карла, наказав Мазепі перетворити Стародубський полк на випалену землю. Піти на таке гетьман просто не міг. Бо почався б бунт проти Мазепи, від нього відійшла б старшина. Та й наказати знищити все, що він 20 років будував, Мазепа просто не зміг. До речі, важливий момент, коли Мазепа перейшов до шведів, Петро злякався і наказ про випалену землю скасував. 

Тому Мазепа ризикнув абсолютно всім, відмовився від усіх благ, які йому дав Петро, зокрема і князівський титул. Він довго вагався, навіть покинувши Батурин, він все ще сумнівався. Він добре розумів, що нічого доброго з цього не вийде, але якось діяти було необхідно. Виконати той останній наказ царя він не міг. Це була точка неповернення. 

Інші полковники також настоювали на союзі зі шведами. Вони не володіли тією повнотою інформації, якою володів Мазепа, тому мали більше надій на Карла. Мазепа набагато краще усвідомлював реалії, тому був не таким оптимістичним.

- Ще одна теза, дуже популярна серед ненависників гетьмана Мазепи, стосується його нібито панічного страху і боязні. Чи міг він передбачити долю Батурина, коли покидав свою столицю?

Я не знаю наскільки можна довіряти словам Орлика про те, що Мазепа нібито хотів написати Петру і більш-менш мирно з ним розійтись.  Чи він міг вірити, що Петро на таке погодиться? Невідомо. Але, гадаю, він не міг уявити, що Петро руками Меньшикова знищить Батурин. Порушення присяги не було чимось винятковим. Починаючи від Богдана Хмельницького, який не дотримав присяги королю: його теж можна назвати зрадником Речі Посполитої. Всі постійно порушували присяги, і церква це ніколи не розглядала як непоправний гріх. Тому анафема це також був дуже сильний удар, якого Мазепа не очікував. Думаю, ніхто не сподівався, що Петро і Меньшиков зважаться на такі швидкі, ефективні й жахливі за своєю суттю кроки.

- Поразка під Полтавою безумовно поклала крах планам Мазепи, підірвала здоров’я і пришвидшила смерть. Але чи настільки фатальною була ця подія для гетьмана?

- Є такий яскравий образ у "Щоденнику" Даніела Крмана, що в день Полтавської битви Мазепа, 70-літній чоловік, прискакав на гарячому коні до табору Карла XII у пишному вбранні в останній бій. Але король не пустив козаків, наказав їм залишатися в обозі. Це одна з критичних помилок короля, бо козакам нічого було втрачати й вони могли змінити хід бою. Але цього не відбулося і відповідно Мазепа не брав участі в Полтавській битві. Це не його поразка, це поразка Карла XII. Зате Мазепа зумів організувати відступ для козаків та шведського війська. Це була багато в чому перемога, бо цар був одержимий ідеєю захопити в полон Карла і Мазепу. Згодом він робив усе можливе, аби підкупити турецького пашу, щоб той видав гетьмана. Але цього не вдалося домогтися – Мазепа достойно помер в оточенні друзів та соратників і знайшов вічний спокій. Його таємно поховали в церкві, що була в підпорядкуванні Константинопольського патріархату, відповідно до його могили ніхто не зміг добратися. Тому, хоча Мазепа й програв, але в чомусь він виграв.

А перемога Мазепи й у тому, що мазепинська епоха продовжувала існувати ще майже сотню років. І блискуча система освіти, і церковна система, яку створили його друзі та люди, яким він протегував. Це дітище Мазепи проіснувало до кінця XVIII століття і дало дивовижні результати. 

- Зрештою навіть наступниками Мазепи на чолі Гетьманщини стали його близькі соратники: Скоропадський, Полуботок, Апостол.

- Так, вони навіть не приховували цього, часто згадували та говорили про Мазепу. Вони намагалися в міру своїх сил і можливостей продовжувати справу Мазепи. Навіть в урізаному статусі Гетьманщина проіснувала до кінця XVIII століття.

- Водночас посмертною перемогою Мазепи можна також назвати ганебну поразку Прутського походу 1711 року Петра I, якого від турецького полону врятував лише величезний викуп, і втрату Росією здобутих раніше територій.

- Так, безумовно. Мазепа прекрасно продумав і здійснив Азовсько-Дніпровські походи. Його козаки вміли воювати в цьому регіоні. Петро, розбивши європейську армію, вирішив, що його нове військо здатне воювати в будь-якому місці, зокрема на Півдні. Це виявилося зовсім не так. Цілком інший регіон з іншими реаліями. Окрилений перемогою під Полтавою Петро зазнав повного фіаско, дивом залишився живим і ледве уникнув полону. Він втратив Правобережну Україну, вихід до Чорного моря і багато інших попередніх здобутків. І це був такий собі реванш Мазепи, навіть уже після його смерті.

Мазепа помер у вигнанні, але в оточенні близьких людей і дуже достойно. А Петро помер, усвідомлюючи, що він втратив усіх близьких, вбив власного сина, інший, на якого покладав великі надії, помер дитиною, а його кохана дружина йому зрадила. У страшних муках, страждаючи від ниркової недостатності, Петро помирав у холодному Петербурзі. То чия смерть була трагічнішою?

- На Вашу думку, чи не є переоціненим фатальне значення Полтавської битви, яка нібито визначила подальшу долю України на багато століть?

- Я вважаю, що концентрація наших уявлень про Мазепу і Петра навколо подій Полтави – безумовне перебільшення. Ключовий момент у їхніх відносинах зовсім в іншому: те, як Мазепа звів Петра на царський трон. А Полтава – епізод, який Петро зумисне висунув на перший план, щоби реалізувати свої поточні цілі. Пізніше історіографія пішла слідом цієї пропаганди. Зрештою, тектонічні зміни в цілому регіоні відбулися після Прутського походу, а не після Полтави.  В долі самого Мазепи перехід до шведів - цілком інший етап його життя. Якби Мазепа не перейшов, відбулися б якісь інші події, які все одно б не зупинили процесу розвитку імперії. Хоча його особиста трагедія після Полтави була дуже сильною.

- Подальше обмеження автономного статусу Гетьманщини відбулося б незалежно від того, чи зробив би Мазепа цей доленосний крок чи ні?

- Безумовно. Логіка подальшого історичного розвитку показує, що будь-яка імперія, набираючи потуги, ліквідовує внутрішні автономії. І Петро I зробив би це в будь-якому випадку. Можливо не так швидко і різко, як в умовах війни.