Святвечір з крісом у руках

Шоколад, якому не страшні гармати

Перше воєнне Різдво — зима 1914/1915 років — застало Українських січових стрільців на Східній Бойківщині. Морози були настільки лютими, що від них гинули люди. Вояків розмістили в сільських хатах. Після короткого відпочинку вони продовжували виконувати розвідувальні завдання. Під час одного з таких виходів у поле взяли в полон кількох солдатів царської армії та спробували їх розпитати. Полонені, певні, що їх чекає смерть, були сповнені страху. Та з’ясувалося, що всі вони — також українці з Наддніпрянщини. "І почалися розмови — спершу сумні, потім усе тепліші й щиріші, з надією на єдність, на силу народу й віру в краще майбутнє. Заспівали багато пісень, переважно колядок, що торкалися самого серця", — згадував письменник Левко Лепкий.

Наступна зима видалася — навпаки — дуже теплою. Стрільці наступали, витісняючи росіян із теренів Тернопільщини. Тамтешні села були безлюдні — командування заздалегідь евакуювало селян углиб країни. Святвечір застав усусусів у селі Соснівка. В порожніх хатах співали колядки. «В хатах блимають червоні вогники, ледве просіваються крізь мраку, — пригадував один вояк. — Стрільці справляють вечерю. Чути, як дякують за побажання: "Дай Боже і вам, хлопці, щасливий рік спровадити, другого Різдва і Нового року діждати. А нам так само всім побачити ще вільну незалежну соборну Україну"».

Щоб підтримати своїх воїнів, українці з тилу готували подарунки на фронт. На Різдво 1915-го кожен стрілець отримав пакунок від Українського жіночого комітету: "Віденські українки придбали різдвяні гостинці для всіх стрільців, власноруч нашили синьо-жовті кокарди й доручили віденським стрільцям упакувати їх так, щоб навіть, коли гармати переїдуть через пакунок, ні шоколад, ні кокарда всередині не постраждали". Всього підготували приблизно 1,2 тисячі таких наборів. Обдаровані опублікували подяку в газеті "Діло": "Дуже нас утішили різдвяні подарунки, а понад усе — синьо-жовта відзнака, яку з гордістю носимо на стрілецьких шапках".

До столу з Петлюрою і Коновальцем

Окрім стрільців, які перебували на передовій, існували також підрозділи в тилу — так званий вишкіл. Його проводили неподалік Миколаєва на Львівщині, у селах Розвадів, Верин, Надітичі та Рудники, розташованих на шляху до Стрия. Там святкували Різдво і Йордан "з великою урочистістю — почесними салютами, музикою та парадом". Побутував звичай: комендант разом зі старшинами виїжджали верхи на площу, де стояв стіл з проскурами, змащеними медом. Після освячення священником комендант ділився ними зі старшинами, а ті передавали частування своїм підопічним.

Узимку 1919 року усусуси вже захищали Українську Народну Республіку. Різдво святкували в оточеному більшовиками Києві. Командир гарматної бригади, полковник Роман Дашкевич описував: "Видано на батерії святочні приділи, щоб кожна батерія уладила різдвяну вечерю на традиційний український лад: з борщем, варениками, кутею, голубцями. В кожній батерії була прикрашена ялинка, а в куті — сніп-дідух. Кожна батерія чекала з вечерею на прихід команданта бригади. Хоча варту можна було поміняти після святкування, перша батерія вирішила не порушувати чергування і провести свою різдвяну вечерю у сам день Різдва". До Гарматної бригади завітали Симон Петлюра і Євген Коновалець. Командири долучилися до вечері, бажали воїнам "Веселих Свят" і успіхів в обороні України.

Стрілецькі колядки почали з’являтися вже після закінчення війни. Вони стали своєрідним відгуком на пережите. Дослідниця Оксана Кузьменко кілька таких творів із Гуцульщини опублікувала у збірнику "Стрілецькі пісні". Ось фрагмент однієї:

Нова радість стала,
яка не бувала,
над степами України
пташечка літала.

Ходить стрілець, ходить
то полем, то лісом,
він боронить Україну
то мечем, то крісом.

Повстанське Різдво

Традицію фронтового Різдва довелося продовжити у 1940–1950-х, коли на захист краю стали вояки Української повстанської армії. ОУН, жіночі осередки, підрозділи Українського Червоного Хреста дбали про гостинці для поранених. Це могли бути тютюн, сушені фрукти, натільна білизна, рукавиці чи шкарпетки.

Коли дозволяли обставини, повстанці надсилали привітання своїм близьким, коханим або побратимам. Їх тиражували на друкарських машинках або у підпільних друкарнях, подекуди й малювали вручну. В одному з таких послань читаємо: "А коли замиготить сяєво різдвяної свічі, на столі появиться кутя і сядуть до святої Вечері, то при родинному столі забракне Тих, хто склали свої буйні голови на полі слави в боротьбі з жорстоким окупантом. І в цей Святвечір не один батько не дочислить при столі свойого сина, не одна мати відійде від стола, закриваючи очі".

Серед населення поширювали звернення із закликом продовжувати боротьбу. "Віруймо свято, що прийде незадовго і для нашої многостраждальної батьківщини великий і щасливий день Різдва — день Рождества Вільної і Незалежної Української Держави", — йдеться в такому документі.

Повстанці намагалися святкувати Різдво в селах, вільних від радянських військових підрозділів. Навколо розставляли вартових. Святкували разом з місцевими. Сотник УПА Мирослав Симчич пригадував одне таке свято на Верховинщині: "Люди приймали нас, чим хто міг, ділилися останнім у той важкий час. Цілу ніч по горах лунали повстанські колядки".

"Та берімо зброю, та все кулеметну"

Нерідко повстанці відзначали Різдво в лісі чи криївці. Навіть у таких некомфортних обставинах намагалися створити святкову атмосферу: готували кілька простих страв, прикрашали ялинку чи робили дідуха. Вечерю розпочинали спільною молитвою, після якої командир звертався до побратимів з коротким словом і побажаннями. Переконавшись, що довкола немає небезпеки, сідали до столу. Існувала офіційна вказівка командування УПА: "Святкувати без алкоголю". Вечеряти треба було тихо, аби не привернути увагу ворога. Попри це, Марія Савчин пригадувала, як повстанці в лісі влаштували невеликий вертеп і навіть жартома розігрували різдвяні сценки.

Командири закликали бійців влаштовувати акції допомоги вбогим землякам. В інструкції, укладеній для повстанців на Закерзонні, йшлося: "Кожен українець мусить поділитися куснем хліба та своєю хатою з голодуючими братами. Усіх нас чекає однакова доля. Сьогодні одного, завтра іншого".

Колядки були особливі:

Та берімо зброю,
та все кулеметну.
Радуйся! Ой радуйся, земле,
твій народ відродився.

Та женім з Вкраїни
ворогів проклятих!...

Або:

Христос родився,
Бог воплотився,
Бог правди й любові,
зірве всі окови,
зішле свободу нашому народу.
Зітре голову Іроду.

Кого вважали Іродом, не було потреби пояснювати.