Попіл Батурина: Чому московити вирішили спалити гетьманську столицю

00:21, 1 листопада 2022

Без имени-1

Влітку 1700 року Гетьманщину втягнули у Велику Північну війну, яка українцям аж ніяк не була потрібна. Протистояння між двома гегемонами тривало 21 рік і закінчилося крахом шведського великодержав’я у Східній Європі й вивищенням Росії яко нової імперії. 

Для Гетьманщини, яка прагнула скористатися історичним моментом, щоб відновити свою територіальну цілісність, цей конфлікт закінчився трагедією. Бойові дії на теренах теперішньої України тривали майже півтора десятиліття. Війна спустошила величезний простір від Львова до Харкова. Московити жорстоко розправилися з гетьманською столицею і спалили Батурин дощенту. Кістки жертв батуринської трагедії виявляють і через триста років.

oleksii_sokyrko.jpg

Олексій Сокирко

кандидат історичних наук

"Диявол його сюди несе!"

Від початку Гетьманщина не бачила безпосередніх інтересів у війні та мусила брати в ній участь як сателіт Московської держави. Згодом пріоритети Івана Мазепи змінилися. 

Iwan_Mazepa_crop

Іван Мазепа на гравюрі XVII–XVIII століття

Фото: wikipedia.org

Року 1704 його війська вступили на Правобережну Україну, аби не дати захопити її шведам і їхнім польським союзникам. Тоді для Мазепи відкрилася можливість возз’єднати під своєю булавою всю українську територію, ставши реальним "гетьманом Війська Запорозького обох боків Дніпра". Утім цар Петро І не зважав на плани Мазепи. Значною мірою саме це спонукало гетьмана обережно шукати підтримки іншого протектора, який виступив би гарантом нового територіального поділу, — шведського короля Карла ХІІ.

На п’ятому році війни воєнна фортуна схилялася на бік "Лева Півночі". Серія поразок, завдана московській армії, з одного боку, збільшувала азарт молодого й войовничого Карла. З іншого —  суттєво виснажувала його армію. Шведи погано орієнтувалися у краї, не мали точних карт, у них почалися проблеми із постачанням продовольства й боєприпасів, лікуванням поранених. Наступ сповільнився.

Московити застосовували тактику "випаленої землі": знищували села й містечка на шляху просування противника, спалювали хліб і сіно, виводили худобу, засипали криниці. Війську віддали наказ жорстоко розправлятися з мешканцями, які залишалися у домівках. Задум царя полягав у тому, щоб якомога далі втягнути шведську армію у сплюндровану країну, відрізати її від баз постачання і поповнень, а за зручної нагоди оточити та знищити.

Влітку 1708-го звивистий шлях привів шведів до Гетьманщини. Спроба вийти до Москви із західного напрямку закінчилася невдачею, тому війська Карла ХІІ звернули на південь до Новгорода-Сіверського. Для Мазепи надходив час остаточного вибору.

Перспектива відкрити фронт на українській землі не віщувала для Івана Мазепи нічого доброго. Гетьман не мав при собі необхідної військової підтримки: більшість козацьких і значна частина найманих полків перебували на інших фронтах Північної війни. Він добре розумів, що з мізерними силами навряд чи зможе відіграти самостійну роль у цьому протистоянні. Пізніше Пилип Орлик згадував слова регіментаря, які вихопилися в нього у хвилини розпачу: "Диявол його (Карла ХІІ. — Ред.) сюди несе! Всі мої задуми зіпсує, й війська великоросійські за собою в середину України приведе на остаточну її руїну й нашу погибель!"

Наприкінці вересня 1708 року російські війська розбили біля Лісної шведський корпус генерала Левенгаупта, який рухався на допомогу головним силам королівської армії. Ця поразка остаточно замкнула пастку, до якої потрапив Карл ХІІ вглибині погано знаної України. 

До середини жовтня Мазепа чекав, чи вдасться королеві оволодіти Сіверщиною. Якби це трапилося, то шведи могли б зупинитися, щоб дочекатися сприятливого моменту, а відтак через Брянськ і Калугу продовжити рух на Москву. Втім ці очікування не справдилися. Загони росіян використовували тактику "скіфської війни" — випалювали на шляху шведів містечка й села, руйнували переправи, знищували запаси продовольства та фуражу. Вогняний смерч дощенту сплюндрував Стародубщину й мав котитися далі на південь. 

Петро І кількаразово вимагав від Мазепи, щоб він пішов на Сіверщину "чинити під неприятеля партії". А коли гетьман сам надіслав цареві запит про підкріплення, то отримав таку відповідь: "Обороняйся так, як зможеш". Зрештою це і стало останньою краплею, яка переконала Мазепу відмовитися від московської протекції і почати відкриті перемовини про союз із Карлом ХІІ.

Вранці 24 жовтня 1708 року гетьман виступив із Батурина зі своїм двором, генеральною старшиною, кількома полковниками й відділом найманців і козаків та вирушив до переправи через Десну. Вибір було зроблено.

"Другим на приклад сжечь весь"

Батурин був третьою столицею Гетьманщини після Чигирина й Гадяча. Місто одержало стольний статус 1669 року. Вибір зупинився на неприкметному містечку в українсько-московському прикордонні не так із волі козацьких старшин, як на бажання Кремля. Московія прагнула тримати осідок козацького володаря якомога ближче до сфери досяжности. У Батурині розмістили гарнізон ратних на чолі з воєводою під приводом охорони гетьмана — а насправді для того, щоб тримати над ним "недремне око государеве".

Отримавши столичний статус, периферійне містечко змінилося. Найбільше до цього доклалися гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа, які прагнули побудувати місто, гідне гетьманської резиденції. Тут містилися гетьманський палац, будівлі Генеральної військової канцелярії та Генерального суду, кам’яниці козацьких старшин, п’ять соборних храмів і декілька монастирів із вишуканими інтер’єрами та коштовним літургійним начинням. Батурин мав три великі ярмарки й кілька колоній українських та іноземних купців, які забезпечували козацьку й церковну верхівку імпортними люксусами, делікатесами та винами. Мазепа планував заснувати в Батурині єпископію, а й, можливо, навіть митрополію.

csm_Project-2009_ed8767d72a (1)

Реконструкція Батурина на початок 1700-х років

Фото: castles.com.ua

На осінь 1708 року у столиці було сконцентровано залогу, яка складалася з чотирьох сердюцьких полків, а також козаків Миргородського, Прилуцького та Лубенського полків, загальною чисельністю до 4000 вояків, і великий гарматний парк, що налічував до 200 гармат різних калібрів. Мазепа доручив командування гарнізоном двом найкращим офіцерам — своєму близькому конфідентові, сердюцькому полковнику Дмитрові Чечелю та осавулу Генеральної артилерії Фрідріхові Кеніґсеку, талановитому німецькому інженерові й артилеристові. 

Portrait_of_Alexander_Danilovich_Menshikov1

Портрет Олександра Меншикова 1716—1720 роки, невідомий художник

Фото: wikipedia.org

Головні сили московської армії не наважувалися вступати у бій зі шведами й відступали на схід у напрямку Глухова. Цар не хотів залишати добре укріплену гетьманську столицю у себе в тилу. Батурин належало знищити або ж узяти ще до приходу шведів. До міста терміново вирядили корпус під командуванням Олександра Меншикова, у якому зібрали майже всю кавалерію московської армії.

29 жовтня московити, ще достеменно не знаючи про настрої залоги, надіслали полковникові Чечелю листа з наказом "для лутчаго отпору неприятелю в тот гарнизон прибавить к малороссийским ратным людям полк великороссийской пехоты". "И того ради надлежит господину полковнику Чечелю в тот замок немедленно великороссийских людей впустить и обще со оным в наступление неприятелское отпор чинить",  — йшлося в посланні. А вже наступного дня Петро І наказав терміново штурмувати Батурин.

Військовий історик Всеволод Петрів зазначав, що "взяття Батурина з військового боку цілком не цікаве, бо його взяла Москва підступом через зраду старшини Прилуцького полкового полку Івана Носа". 

Добре фортифіковане місто мало всі шанси на успішну оборону. Російським військам не вистачало ані часу, ані військових засобів, щоб облаштувати правильну облогу. Укріплення Батурина, який був розташований на високому урвистому плато в річищі Сейму, складалися з дерев’яних стін із вежами. Ці фортифікації оперізували торговельно-ремісничу частину міста й укріплену цитадель, — Литовський замок, — де власне й містилася гетьманська резиденція.

02_187_Book_illustrations_of_Historical_description_of_the_clothes_and_weapons_of_Russian_troops

Московський драгун часів Північної війни, гравюра XIX століття 

Фото: wikimedia.org

Відділ Меншикова у складі 14 драгунських полків прибув до Батурина в полудень 31 жовтня. Увійти до міста військам не вдалося: залога розібрала мости через Сейм і розмістила на березі річки гармати, з яких обстрілювала підходи до фортеці. Переговори, які спробував розпочати Меншиков, нічого не дали. Чечель і Кеніґсек твердо розраховували, що їм вдасться стримати штурми росіян. Поки оборонці пристрілювали гармати й випалювали міський посад, аби не дати московським драгунам під прикриттям будинків і дерев близько підійти до фортечних мурів, Меншиков закінчив переправу і під вечір готувався до штурму.

Вночі між Меншиковим і Чечелем тривали перемовини. Росіяни вимагали капітуляції гарнізону. 

Фортеця була готова до штурму. Дії командирів не залишали сумніву в тому, що вона оборонялася б до останнього. Втім оперативна ситуація не залишала вибору й московитам. 31 жовтня шведи вийшли до Десни й стали на Батуринському тракті, лаштуючи переправу. Петро І негайно відправив наказ Меншикову пришвидшити штурм, бо інакше — "лутче покинуть, ибо неприятель перебираетца в четырех милях от Батурина". Після захоплення Батурин належало "другим на приклад сжечь весь".

Кілька спроб штурмувати фортецю виявилися невдалими. Московитам бракувало сил, щоб повністю оточити твердиню, вони не мали також важких гармат, які б могли проламати стіни й увірватися до міста. Меншиков був у відчаї. 

Батурин міг би встояти, якби не зрада наказного прилуцького полковника Івана Носа. Проти ночі 2 листопада він виказав московитам таємний лаз до цитаделі. Через цей вхід драгунам вдалося увірватися до серця батуринської оборони. 

“Всі мешканці Батурина вирізані”

Наслідки прориву були страшними. Попри відчайдушний опір гарнізону, все воїнство, а разом із ним і деяких мешканців, які ховалися в замку, вбили, а саму фортецю спалили. Меншиков вивіз частину гармат, гетьманський архів та клейноди. Решту ж важливого майна, яке не вдалося взяти із собою, знищили. 

Kazn_kolesovaniem

Страта колесуванням, яку застосовували до козаків і мешканців Батурина. Гравюра часів Петра І

Фото: wikipedia.org

Лизогубівський літопис, створений невдовзі після цих подій, занотував моторошну картину: "Войско заюшеное, а паче рядовые солдаты, понапившиеся (понеже везде изобилие было всякого напою) кололи людей и рубали, а для чого боячися прочие в скрытых містах сідели, аж когда огонь обойшел ввесь ород, и скріпи пострадали, мало еднак от огня спаслося и только одна хатка, под самою стіною вала от запада стоячая, уцілела неякогось Старушка; церков же в замку деревяна сгоріла, в городі Тройцы Святой каменная верхами и работою внутрь огоріла".

Гетьманську столицю зруйнували безпрецедентно жорстоко. Про це писали навіть московські хронікери й мемуаристи. "Великий государь... град его (Мазепи. — Ред.) стольній разори до сонования и вся люди посече", — писав Новгородський літопис. 

Шведи, побачивши батуринські згарища, згадували, що московити "перебили і старих, і малих, не оглядаючись на стать та вік". Європейські газети розносили світом відомості про те, що "всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані, як наказують нелюдські звичаї москалів".

Археологічні розкопки Батуринської фортеці у 2000-х роках розкрили вражаючу картину винищення міста. Поховання обгорілих кістяків із перерубаними кінцівками та пробитими черепами, і дитячими також, свідчили про звірячі розправи над містянами й оборонцями міста. Однією з особливо моторошних знахідок були обгорілі останки жінки з розтрощеним черепом, яка тримала на грудях мідну іконку Богородиці з Немовлям. 

Епічна картина, яку змалював Тарас Шевченко у "Великому льосі", була близькою до історичних реалій: "Я була ще недолітком, як Батурин славний Москва вночі запалила. І малого, і старого в Сейму потопила. Я меж трупами валялась у самих палатах Мазепиних... Коло мене і сестра, і мати зарізані, обнявшися, зо мною лежали".

Знищення Козацької України для побудови “Третього Риму”

Знищення столиці та її оборонців розпочало кривавий ланцюг занапащення населення козацької України і зробило Батурин головним інструментом залякування для тих, хто пішов слідом за Мазепою, і тих, хто міг стати його потенційним прибічником. 

Якщо раніше "скіфська війна" мала технічну мету — винищити театр воєнних дій перед приходом противника, — то відтоді її змінили на терор і залякування. Винищували не тільки матеріальні ресурси, а й людей. 

Іще до руйнування гетьманської столиці в полки Гетьманщини розлетілися укази Петра І, які таврували Івана Мазепу. У цих посланнях старшину й козацтво закликали бути вірними царській присязі. Всім, хто зважився б сприяти шведським і мазепинським військам, погрожували смертною карою. 

Батурин 960
Скульптура Людмили Мисько "Плач за героями Батурина" Фото: Павло Стех

До Глухова зібрали козацьких старшин і в листопаді 1708 року фактично змусили проголосити новим гетьманом лояльного до царя Івана Скоропадського. У Глухові та Лебедині під конвоєм тримали в заручниках сім’ї козацьких урядників. Там же допитували полонених мазепинців.

Масштаби московських репресій, можливо, були б меншими, якби не місцеві зрадники. Ім’я полковника Носа затаврували. Він отримав щедру винагороду й полковницький уряд, але його кар’єра не склалася, а над родом ще довго висіло прокляття. 

Зрадники видали також і коменданта Батурина Дмитра Чечеля, якому дивом вдалося врятуватися із палаючого міста. Як повідомляв Лизогубівський літопис, "Чечель, котрый увойшел отъ меча хотя былъ, однак кумъ его, в селі Обмочевці, когда он утікал и забіглъ верхомъ обогрітись, понеже ввесь обмокъ, да заснулъ на печи, то кумъ пошелъ, ознаймилъ войту и прочимъ и такъ взяли его и поймали и отдали великороссиянамъ; потомъ голову ему в Глухові утято".    

До тих подій населення Гетьманщини вже понад сорок років не відчувало на своїх землях страхіть війни і звикло до відносно гараздовитого життя. Вторгнення двох великих армій, що супроводжувалося насильницькими реквізиціями чи навіть жорстоким знищенням всього живого, спричинило паніку серед місцевих жителів.

Для московитів розправи над мазепинцями мали особливе ідеологічне та світоглядне значення. Вони знаменували початок послідовного й цілеспрямованого знищення Козацької України та поглинення її життєвого простору, необхідного для побудови "Третього Риму". Зачистка території — спалення Батурина, криваві страти в Лебедині, переслідування мазепинців та їхніх сімей, руйнування царськими військами Чортомлицької Січі, знищення козацьких полонених після Полтавської битви у Переволочній — стала фундаментом Російської імперії, що саме зароджувалася.

Схожі матеріали

600.jpg

Інакше дитинство

ножі сео

"Хліб насущний" вояків Гетьманщини

88-11.jpg

Переяславська рада 1654-го – доля, прокляття чи марево?

800x500 obkladunka Kowalewska.jpg

Портрети гетьманів | Ольга Ковалевська

gluxiv_text-9-1.jpg

Глухів: столиця Малоросії

600.jpg

"Ми мали й аристократичну кухню", – Олексій Сокирко, автор книжки про гастрономію Гетьманщини

800x500 obkladunka Bowgurya.jpg

Ідейний спадок козацьких літописів | Андрій Бовгиря

800x500 obkladunka Winnuchenko.jpg

Шляхта у Речі Посполитій | Олексій Вінниченко

600.jpg

Наталя Яковенко: “Cвоїх князів у Польщі не було, усі вони — руські, тобто українські”