Пів підкови майстра Дзями

16:52, 22 вересня 2021

2_seo.jpg

Панові Маркіянові 87 років. Він працює меблярем у старенькій майстерні на львівському Підзамчі. Навряд чи у Львові знайдеться іще якийсь ремісник, котрий незмінно порядкував би в одному приміщенні 52 роки. І навряд чи знайдеться старший.

a-dovga.jpg

Адріана Довга

фотографка

а-4.jpg
Усі фото: Адріана Довга

Машини зі свистом проносяться свіжоперекладеною бруківкою, чутно далекий звук поїзда. Раптом – стара, ще радянська, вивіска: «Ремонт м’яких меблів для населення». Напівпрочинені двері. За ними потрапляєш в інший час і вимір.

У приміщенні, що на вулиці Хмельницького у Львові, тихо. Кімнатка наповнена особливим бляшаним запахом. Світло приглушене. Очі оторопіло розбігаються через розмаїття предметів і дрібних деталей. Вогнегасник, міський телефон, інструкції, губки, календарики, образки, баночка з живою сезонною квіткою, голки, записки, незліченна кількість інструментів, пакунки з матеріалами, робочий одяг, портрет Шевченка, старий кахельний п’єц, стіл, швейна машинка, лампа. Цілий мікрокосм речей та виняткової аури.

Кожен предмет має свою історію. Є старі інструменти, що служать уже другому поколінню. Є натуральні матеріали, котрі нині майже не використовуються – наприклад, морська трава.

Записки, написані через трафарет чи від руки: «Пішов на обід, буду через 40 хв.», «Поїхав на гуртівню – буду через 2 години», «Поїхав до замовника – буду через годину».

Образки Папи Івана Павла II та Матері Божої, листівки з УПА розповідають про світогляд власника – людини, яка зробила зі скупчення речей живу майстерню. Це – пан Маркіян, майстер та господар.

Усміхнені, повні світла сіро-голубі очі пана Маркіяна освітлюють старі, посірілі від часу стіни. Більшість предметів у його майстерні мають свої незмінні місця. Напевне, найяскравіша річ серед них – частина підкови, вбита у підлогу.

Цю підкову приніс у робітню попередній напарник іще у 60-х роках, колеги називали його Дзямою. Приятелі допитувалися в пана Дзями, чому він має тільки половинку – а той відповідав: «Зачем мне столько счастья, мне хватит и половины!». Так оберегом майстерні вже шість десятиліть і є ця «половина щастя».

Пан Маркіян народився 1934 року у селі Олесько на Львівщині. Після школи пішов навчатися на кіномеханіка. Цілий рік їздив по селах області, демонструючи у сільських клубах фільми. Згодом служив в армії – чотири роки в авіації. Був механіком. Після демобілізації отримав скерування на Львівський авіаремонтний завод, та обставини склалися інакше.

За настановою батька хлопець пішов вчитися на столяра до старого єврейського майстра Мозеса Горовца. Пан Маркіян згадує про це з ноткою жалю: в ті часи було прийнято слухатись батька у виборі спеціальності та продовжувати сімейний фах. Сам тато працював столяром у Інституті прикладного мистецтва.

У 1958-му пан Маркіян почав працювати у робітні на вулиці Шота Руставелі, 38. У Львові існувала артіль «Смичка», котра об’єднувала кільканадцять майстерень із ремонту меблів і підпорядковувалась обласному управлінню побутового обслуговування.

Із 1969 року і дотепер Маркіян працює у приміщенні на Хмельницького. Артіль, котра пізніше трансформувалася в об’єднання, розпалася, а майстерні поступово позакривались. Робітня на Хмельницького – остання.

Закриття майстерень пов’язане не так із політичним та економічним ладом, як зі зміною світової концепції споживання. Раніше речі дорого коштували, виготовлялися з розрахунку, що їх передаватимуть із покоління в покоління. Тепер – усе продукують для короткої служби і швидкої заміни на щось нове.

Незважаючи на зміну кон’юнктури, у пана Маркіяна завжди є робота. Приходять і давні клієнти, і нові. В основному, приносять або антикварні, або дорогі для пам’яті власників меблі – дивани, крісла, фотелі. Часом майстер із Підзамча відмовляє, коли бачить, що фізично вже не подужає виконати роботу: дається взнаки поважний вік і зір втратив гостроту.

Попри все, пан Маркіян прагне працювати. Він не уявляє, як можна сидіти вдома. Чоловік повен бажання спілкуватись. Його втішає увага, він радіє кожному відвідувачу. З винятковим трепетом показує інструменти, котрі служили ще батькові. Розповідає забуті назви меблів і пристосувань. З теплом відгукується про дружину, внука. Дуже гордиться внучкою – окулістом.

Єдине, що викликає жаль старого майстра – минуле життя вже нецікаве молодим. Йому нікому передати цей неймовірний світ речей.

Схожі матеріали

lizhnyk-hromotska-10.jpg

Ліжник – ковдра з характером

Yurko Dyachyshyn_(Carpathian shepherds)_01.jpg

Загублений світ карпатських пастухів

crym-seo.jpg

Ув'язнені в Криму

kino.jpg

Там, де кіно відчувають на дотик

rainfuss_03.jpg

Світ, якого більше немає

jablonska 1.jpg

Софія Яблонська — тревел-"блогерка" з минулого століття

luisa-bojd.jpg

Скарби з фотокамери Луїзи Бойд

photositka.jpg

«Під тиском тоталітарного режиму». Репресії проти Свідків Єгови у СРСР

dzembronja.jpg

Old_khata. Хранителі старого раю