"Пістолетовий король". Перший українець на польському троні

Багач, але тільки на папері

— Нам не треба багатого пана, бо він буде багатим, зоставши польським королем, — взяв слово один з учасників елекційного сейму. — Не треба нам і пов’язаного з монархами, бо то periculum libertatis (небезпечно для вольности), але нам треба мужа поважного, войовничого. Ото є йогомость князь Михайло, чому його не можемо обрати, чи ж не з давнього роду великих князів, чи ж не гідний корони?

29-річний Михайло, якого тільки-но проголосили кандидатом на трон, сидів переляканий. Підкоморій Дембіцький підкинув догори шапку й закричав:

— Віват, П’яст! Віват, король Міхал!

— Віват, П’яст! — підхопив натовп.

Михайло Томаш Корибут Вишневецький, єдина дитина князя Єремії Вишневецького і Гризельди Констанції із Замойських, народився у Білому Камені на Золочівщині. З дитинства вирізнявся схильністю до наук. Коли йому було 6 років, Білий Камінь відвідав король Владислав IV — і малий виголосив високому гостеві привітання латиною. Єремія заповів дати синові добре виховання: "Син мій щоб науки відав досконало, а по тім до чужих країв вирушив по якомога кращу освіту, щоб служити своїй країні й Дому".

Однак незабаром спалахнуло козацьке повстання. Військо Богдана Хмельницького швидко дісталося до маєтків Вишневецьких, Гризельді з 8-річним сином довелося втікати до Замостя. Після батькової смерти 1652-го Михайло успадкував велетенські маєтки. Але тільки теоретично — всі землі перебували в заставі або їх зайняли козаки.

Хлопцем опікувався брат польського короля, біскуп Вроцлавський і Плоцький Кароль-Фердинанд Ваза. Він також залишив Михайлові багатий спадок, та все майно привласнило королівське подружжя. Втім королева Марія-Людвіка запросила Вишневецького до двору, відіслала до Празького університету. Там він студіював право та філософію, вчив мови — окрім польської та латини, послуговувався французькою, італійською, німецькою, іспанською, турецькою та руською (українською). Закінчивши навчання, відвідав двір саксонського електора у Дрездені та імператорський двір у Відні. Хотів побачити Францію та Італію, але королева пошкодувала грошей. Довелось повертатися до Польщі.

80 тисяч замість пів мільйона

Наприкінці 1663 року Михайло вирушив у свій перший (і останній) похід на Лівобережну Україну. Він очолив 2-тисячне приватне військо свого дядька Яна "Собіпана" Замойського у складі королівської армії. У поході брало участь троє польських королів — чинний Ян Казимир і двоє наступних — Ян Собеський і сам Вишневецький. Задніпрянські маєтки князя вдалося відбити. Він одразу поставив тимчасову адміністрацію, доручивши їй збирати податки. Однак по від’їзді власника з вояками його містечка знову потрапили Москві, тому жодного злотого стягти не вдалося. Під час кампанії стало зрозуміло, що Михайло не перейняв батькових військових талантів і не зносить тривалої їзди верхи. Негостинною була й українська зима — через відмороження князеві довелося ампутувати частину п’яти й кілька пальців.

Року 1667 укладено Андрусівське перемир’я, за яким Лівобережжя відійшло до Московської держави — тож із задніпровськими маєтками довелося розпрощатися. Михайло отримав компенсацію — 80 тисяч злотих. Символічна сума — перед козацьким повстанням ці землі давали пів мільйона щорічного доходу. Він ще спробував повернути малу батьківщину дипломатично, вже посівши престол, — але домовитися з царем Олексієм Михайловичем не вдалося.

Після невдалої кампанії Вишневецький перебував на королівському дворі. Коштів бракувало, тож він швидко набув репутації дріб’язкового та скупого чоловіка. Бракувало і придворних талантів, тож, попри протекцію впливових родичів, жодного уряду не отримав. По смерті тітки Анни Могилянки успадкував містечко Уйсце та деякі коштовні речі. А після відходу бездітного Замойського отримав потужну Замойську ординацію з дев’ятьма містами й 149 селами, а також маєтками на Волині. Однак на ординацію також претендували Конецпольський і коронний гетьман Ян Собеський, новий чоловік вдови "Собіпана", Марисеньки. Михайло мав мало шансів у цій боротьбі — бракувало і політичної підтримки, і війська, і статків на судову тяганину. Допомогла доля…

"Пістолетовий король"

<p>Коронація Міхала Вишневецького, 1669 рік</p>

Року 1668 король Ян Казимир відрікся трону. Польща готувалася до виборів нового монарха. Найбільше шансів мали іноземці: нойбурзький герцог Філіп Вільгельм — ставленик французького двору — та Карл Лотаринзький, якого просував імператор. На елекційний сейм до Варшави з’їхалося до 26 тисяч шляхтичів. 29-річний Михайло перебуває у почті свого родича — польного коронного гетьмана Дмитра Вишневецького. Вибори були бурхливими, супроводжувалися сутичками, у яких гинули сотні людей. Іноземні посли щедро сипали обіцянками та грошима, агітуючи за своїх принців. Чотири сотні талерів від посланця лотаринзького герцога Шаваньяка перепало й Вишневецькому.

Коли в обозі забракло припасів, у втомленої сутичками й магнатською гризнею шляхти виникла ідея обрати королем "П’яста". Так називали місцевих претендентів на трон — на честь першої королівської династії, легендарним засновником якої був П’яст. Несподівано на цю посаду призначили Вишневецького.

— Віват, П’яст! — гукає юрба на виборчому полі.

Переляканий Вишневецький хотів утекти, але його спіймали. Недоброзичливці прозивали його "пістолетовим королем" — щоб утвердити свій вибір, шляхта стріляла з пістолетів по помешканню, де засідали сенатори. Вчорашній злидар ураз став багачем: піддані вручили йому подарунків на два мільйони злотих. Правда, все це одразу витратити на сплату боргів. 21 вересня 1669 року електа коронували у Кракові. Церемонія була коротка.

П’яст чи русин, Гедимінович чи Рюрикович?

До середини XVI століття рід Вишневецьких не виділявся з-поміж князівських родів Великого князівства Литовського. Вони поступилися статусом найбагатшим та наймогутнішим — Острозьким і Радзивіллам. Люблінська унія 1569 pоку та згасання польської королівської династії Ягеллонів стали поштовхом до створення генеалогічної легенди Вишневецьких. Вона мала наголосити на вищості князів над шляхетським загалом, пов’язавши їх із золотою кров’ю давніх володарів. У "Дзеркалі хроніки литовської" князі Вишневецькі назвали своїми предками онука великого князя литовського Гедиміна — Корибута Ольгердовича — та його сина — власника Збаража та Вишневця Федька (Корибутовича) Несвізького. Вибір був невипадковим — наступники П’ястів, Ягеллони, були потомками Гедиміна. Легенду, якій Михайло Вишневецький завдячував своєю короною, остаточно легітимізували по його елекції, коли у Кракові вийшло друком генеалогічне дерево Вишневецьких.

У середині XIX століття низка польських вчених проголосила "литовське" походження Вишневецьких фальшивим. Вони припустили, що князь Федько Несвізький, безперечний предок княжого роду, та князь Федір Корибутович були різними особами. До того ж перший був нащадком руського князя Рюрика, а не Гедиміна. Додатковим аргументом уже в XXI столітті став результат генетичних досліджень, проведених над нащадком династії — Корибутом-Воронецьким. Його гаплотип вказав на спільне походження з Рюриковичами.

"300 фазанів, 5 тисяч куріпок…"

<p>Елеонора Марія Австрійська (1653 &mdash; 1697)&nbsp;</p>

Михайло Вишневецький був низького зросту й мав зайву вагу. Полюбляв європейські шати. Відмовившись одягнути на коронацію польський стрій, вельми образив підданих. За великою перукою ховав ранню лисину, зате тіло поросло волоссям аж до пальців. Ян Собеський якось обізвав його "мавпою на троні". Старанно стежив за зовнішністю й користувався косметикою — через що мав репутацію гомосексуаліста. Шлюб таки взяв — з вродливою донькою імператора Елеонорою Австрійською. Противники стверджували, що пишна церемонія вартувала скарбниці 1,5 мільйона злотих. Сам король запевняв, що заплатив учетверо менше.

Папський нунцій описував весільне застілля: 300 фазанів, 5 тисяч куріпок, 6 тисяч індиків, 3 тисячі телят, 400 волів, 4 тисячі баранів і ягнят, 100 оленів, 5 лосів, 2 тисячі зайців і кілька десятків кабанів. Були також закордонні фрукти, солодощі у формі пірамід і різноманітних "колосів", розпили 1500 бочок різних вин. Утім справжній гріх Вишневецького, на переконання профранцузької опозиції, в іншому. "Король ні в чому не винен, тільки в тому, що не схотів взяти за дружину француженку", — визнав у листі до примаса такий собі Кохановський. Противники бажали детронізації Вишневецького на користь французького принца.

Михайло у приватному листі до Дмитра Вишневецького писав, що хоче "ласкавістю порозумітися з ворогами". Але опозиціонери зірвали Сейм, що відбувся у переддень турецької війни й мав затвердити кошти на військо й укріплення Кам’янця-Подільського та Львова. Королю пропонували зректися престолу.

— Знаю, що вашамость сам мене коронував, але не сам обирав, — відповів він примасу. — Якщо усі на те погодяться, радо зложу корону в ті ж руки, з яких її взяв.

Перемога після смерти

Дипломатичні зусилля короля відвернути війну з Туреччиною чи досягти військової допомоги від московського царя зазнали невдачі. Османсько-козацьке військо здобуло Кам’янець-Подільський, почалася облога Львова. Полякам довелося підписати принизливий Бучацький мирний договір, за яким спустошене турками Поділля відійшло Османській імперії, а Річ Посполита зобов’язалася сплачувати султанові данину. Вину за національну ганьбу, авжеж, переклали на короля. Але воєнні та політичні невдачі змусили монарха та його противників шукати порозуміння.

Початок 1673 року для Михайла Вишневецького видався вдалим. Мир із політичними супротивниками, за який заплатив зреченням Замойської ординації, та ухвалені Сеймом воєнні видатки дали змогу продовжити антитурецьку кампанію. До військового табору під Львовом король вирушив особисто. Постійно скаржився на головний біль, докучав хворий шлунок, не міг спати та їсти. Попри це, влаштував огляд своїх вояків верхи на білому коні. Після цього настала перфорація виразки шлунка, що в той час означало смерть. Монарх надиктував і підписав заповіт. Не мав дітей, тож визначив власників своїх маєтків серед найближчих приятелів — але з умовою можливого викупу родом Вишневецьких.

Тіло Михайла Вишневецького в коронаційному одязі виставили на публічний огляд в архієпископському палаці Львова. Наступного дня після його смерти під Хотином польсько-литовське військо під проводом головного королівського ворога та його майбутнього наступника Яна Собеського розгромило 35-тисячну турецьку армію.