Партитура для "Тигроловів"

Кирило Бескоровайний, співавтор лібрето

Вперше прочитав "Тигроловів" у школі. Читав скорочено — творів було багато, хотілося отримати добру оцінку за контрольну роботу. Вдруге — 6 років тому, коли побачив книжку від видавництва "Основи". Тоді я буквально купився на обкладинку — ілюстрації того видання виконані в формі ескізів до тату. 

<p>Кирило Бескоровайний</p>

Попри драматичність, "Тигролови" — роман життєствердний, що надихає. Кінцівка — гепіенд, що дуже рідко трапляється в українських творах того часу. Це і визначило форму майбутньої постановки — мюзикл. Писати лібрето ми з Антоном Гуманюком почали з власної ініціативи. Так розважались: раз на тиждень зустрічались, обговорювали першоджерело, придумували мелодії та записували демо. 

Нам видалось, що автор погано розкрив антагоніста — Медвина. Щоб історія вийшла довершена, доповнили його образ, взявши за зразок чекістів з іншого роману Івана Багряного — "Сад Гетсиманський". Звідти ж взяли сцени катувань, описи таборів. Також не сподобалося, що герої так і не випустили на волю впійманого тигра. Це ж така красива метафора! Епізод, як тигр виривається з клітки, був в першому варіанті лібрето, але в мюзикл таки не потрапив. Проте клітка на сцені буде. 

В романі цитуються кілька українських пісень: їх співають у потягу, на полюванні тощо. До лібрето ми їх не взяли. Натомість звернулись до народної творчості. Наприклад, поклали на музику пісню "Ой Соловки, Соловки", яку зустріли в одній з книжок Тімоті Снайдера. Використали вірші українських поетів. Поезія Лесі Українки "Мріє, не зрадь!" стала арією Наталки. Її ж вірш "Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти" взяли за основу пісні "Млосно". Григорій і Наталка виконують її разом, проте не чуючи один одного. 

Лібрето писали 2 роки. Показали друзям. Після схвальних відгуків зрозуміли, що це вартує сцени. Далі почалося найскладніше. Ми показували текст і демо багатьом режисерам. Переважно всі хвалили, але брати в роботу відмовлялися. Хтось казав, що матеріал не пасує їхньому театру, хтось зізнавався: не любить мюзикли. Багато хто говорив, що не ставить українських авторів. В процесі цих "співбесід" ми допрацювали текст. Нарешті Богдан Струтинський з театру оперети зацікавився. Режисером став Сергій Павлюк.

Первісний текст вийшов надто об’ємним. Режисер скоротив його до потрібного обсягу. Нам довелося дописати ще кілька пісень. Перша читка матеріалу мала відбутися в лютому 2022 року. Але почалося повномасштабне вторгнення, про прем’єру не йшлося. Цьогоріч театр таки взявся за мюзикл, він нарешті буде на сцені. Мені б дуже хотілось, щоб виставу подивились не лише в Києві, а й інших українських містах. Це вже вирішуватиме керівництво театру. Якщо "Тигролови" сподобаються глядачам, це стане знаком, що цей жанр у нас може мати попит. Маю ще кілька ідей щодо лібрето на основі нашої класики.

Богдан Решетілов, композитор 

<p>Богдан Решетілов</p>

Читав "Тигроловів" у музичному училищі. Але й уявити не міг, що це можна поставити на сцені, та ще й у формі мюзиклу. Кілька років тому познайомився з Кирилом і Антоном. Вони переслали мені демоверсії кількох номерів, які написали самі. Я захопився й занурився в роботу. Спочатку написав клавір, нотний зразок. Найінтенсивніший період був з квітня по травень цьогоріч. Працював по 12 годин у день. Вийшло 500 сторінок партитури, 2 години чистої музики, 34 номери. Їх виконуватимуть майже 40 музикантів. 

Складно схарактеризувати стилістику мюзиклу загалом — в кожного персонажа свій музичний мотив. Щоб відтворити образ потяга, яким перевозять в’язнів у ГУЛАГ, я зробив кілька запозичень з Pacific 231 француза Артюра Онеґґера, котрий той написав під враженням від першого швидкісного потяга. Деякі моменти будуть перегукуватися з українськими народними піснями. Частину інструментів довелося купувати спеціально для постановки. Наприклад, сандердрам, що імітує звук грому. Або дримбу, на якій грає шаман. В романі цей персонаж зʼявляється лише раз, проте у мюзиклі є важливим персонажем. 

Максим Гара, виконавець головної ролі

<p>Максим Гара</p>

Під час навчання в консерваторії вчителька української мови й літератури ставилась до мене не дуже приязно. Коли я сказав їй, що "Тигролови" — мій улюблений роман, наші стосунки помітно покращились. Вона мала сентимент — писала дисертацію про цей роман. 

Коли дізнався, що в театрі ставитимемо "Тигроловів", та ще й мюзикл, дуже хотів долучитись. Проб як таких не було. Режисер одразу визначив акторів, які можуть втілити цей образ. Дивився не тільки на зовнішність, а й на тембр голосу. Вже на читці вибрали найвідповідніших — мене та Олексія Кирилова. Ми по черзі гратимемо Григорія Многогрішного. 

Для цієї ролі довелось вивчити 20 сторінок драматичного тексту та приблизно 50 сторінок номерів. Многогрішний — дуже складний персонаж. Людині, яка не мала подібного досвіду, навряд чи вдасться втілити його на 100%. Щоб влитись в образ, я читав тексти Івана Багряного, твори його сучасників, уявляв події, намагався відчути їх власною шкірою. Сьогодення, досвід війни дуже допомагає збагнути контекст. Моя гра змінювалася від репетиції до репетиції. Впевнений, вона змінюватиметься і на сцені. Що більше я буду втілювати Многогрішного, то більше його відчуватиму. 

Я не уявляв, що "Тигролови" можуть стати мюзиклом. Але зараз дивлюсь трансляцію репетиції та розумію, як круто вдалось адаптувати роман. Тут стільки моментів, які чіплятимуть — музика, постановка, хореографія, сюжет. Гадаю, глядачі не залишаться байдужими. 

Ростислав Семків, літературознавець, видавець

В центрі роману "Тигролови" — протистояння людини та системи. Арештант Григорій Многогрішний втікає від всесильного НКВС, він ризикує життям, аби лишень уникнути підкорення. Текст формує образ романтичного героя, що протистоїть злу, котре хоче його знищити. Роман на межі жанрів — це і гостросюжетний трилер, і пригодницький роман, і лірична драма. Добре, що його взяли до шкільної програми. Це азартне чтиво, здатне захопити школярів і водночас несе важливі гуманістичні ідеї. 

Багряний — ідеологічний автор, політичний. Він поставив собі за мету описати злочин радянського режиму в літературі. Такого штибу романи творять орієнтири, відображають потрясіння. А зважаючи контекст, в якому ми живемо — три майдани, війна — це ті точки біфуркації, які спонукають нас до визначення позиції. Ми обираємо бік світла, а не темряви. В такі моменти актуальними стають тексти, які відповідають цьому пошуку. 

Я прекрасно бачу "Тигроловів" у формі графічного роману, мальованого в суворій стилістиці. Щодо жанру мюзикл — наразі не певен. Так, авантюрний сюжет вдасться обіграти дуже добре. Але я не уявляю, як автори й виконавці втілять пройнятий трагічністю контекст. Гадаю, у жанрі рок-опери це було б доцільніше. 

Останнім часом маємо кілька вдалих адаптацій. Серіал "Спіймати Кайдаша" — чудова робота Наталки Ворожбит та Олександра Тіменка. "Лісова пісня" пережила багато театральних постановок, а тепер отримала втілення у мультфільмі. Можливо, знайдеться хтось, хто не побоїться ще раз переосмислити "Тіні забутих предків" чи "Пропалу грамоту" — хоч після класичних фільмів це видається неможливим. Чим більше буде адаптацій українських літературних творів — у коміксах, графічних романах, мюзиклах, мультфільмах тощо, — тим краще. Добра адаптація повертає цікавість до першоджерела. Якщо ж не поверне, то бодай у такій формі познайомить з твором і автором, долучить до ідей і смислів.