Ольга Бачинська: колекціонерка вишиваних орнаментів

Послідовниця Олени Пчілки

Перша друкована збірка українських орнаментів, що побачила світ 1876 року у Києві, містила узори Волині. Їх зібрала і систематизувала Ольга КосачОлена Пчілка. Символічно, що рукопис Ольги Бачинської, який видавництво "Видиво" вперше видало 2024 року, бере початок з волинських візерунків. Ольга Антонівна могла перемалювати їх з речей виготовлених під впливом вишивок із київського альбому, чи й незалежно від нього, бо такого типу мотиви можна зустріти на багатьох поліських узорах.

Зазвичай Ольга Антонівна робила нотатки, з якої місцевості взято орнамент, ім’я та прізвище, у кого запозичила візерунок, чи видання, з яких перенесено взір. На двох аркушах з папки Ольги Бачинської розташовано 10 стилістично подібних бордюрів без жодних приміток. 

Було неочікувано розгледіти в них орнаменти з листівок "Жертвуйте на пам’ятник Т. Шевченкові у Київі!" київського видавництва "Час". У 1911 році надрукували десять таких листівок з малюнками артиста-маляра Михайла Дяченка. На думку Анатолія Щербаня, третину композицій Дяченко спроєктував на основі декору писанок. 

Яким чином Ольга Бачинська могла познайомитись з цими орнаментами? За дослідженнями Лесі Кусий, набір листівок 1913 року співзасновник київського видавництва "Час" Максим Синицький подарував бібліотеці Наукового товариства Тараса Шевченка у Львові. Чому Ольга Бачинська не вказала джерело, залишається невідомим. Можливо, вона перемалювала ці орнаменти не з листівок, а із зображень, які власноруч робили її знайомі.

Зашифрований тризуб 

Рукописи орнаментів Ольги Бачинської дивом збереглися від нищення радянською владою. У 2016 році Стрийський краєзнавчий музей "Верховина" отримав у подарунок справжній скарб у вигляді замальовок Ольги Антонівни. Один із ескізів особливо прикметний — вертикальний орнамент на обшивці до коміра з повторенням мотиву у вигляді горизонтально повернутого тризуба. Через розташування композиції глядач не одразу бачить стилізовані обриси сучасного українського герба. 

Ольга Антонівна написала, що декор складається з "18 тирок". Слово "тирка" зафіксовано в словнику Бориса Грінченка й означає "птах з обтріпаним пір’ям". У казці "Іван-Царевич і красна дівиця ясна зірниця" йдеться про птаха тирку, який вказав герою правильний шлях у пошуках його викраденої матері. Отже, до реєстру нетлінних вишивальних композицій з тризубами можемо долучити ще один бойківський взір від Ольги Бачинської.

Із Борисом Грінченком пов’язаний ще один цікавий епізод. У рамках проєкту "Вишивка в одязі видатних українців" вдалося відтворити взір вишитої сорочки українського інтелектуала. Це був візерунок зі Снятинського повіту Галичини, опублікований у львівському альбомі вишивок 1895 року. 

Серед багатої теки взорів Ольги Бачинської привернув увагу ще один, оскільки він повторює мотив вишивки іншої сорочки Грінченка. Підказкою стала його світлина з Іваном Франком, зроблена у Львові 1903 року. З етнографічної точки зору, така вишивка могла прикрашати сорочки Чернігівщини, Київщини. Прикметно, що тема єднання України проявляється навіть через вишивальні мотиви.

Велика Україна

Чимало вагань виникає при спробі інтерпретувати підписи, зроблені звивистим, подекуди готичним почерком Ольги Бачинської. Біля однієї композиції жінка олівцем підписала "Велика ук", що за версією Таїсії Ковбасюк можна трактувати, як скорочення від Велика Україна. Та ця здогадка спочатку видавалась малоймовірною, бо скорочення слова Україна було написано з маленької літери. 

Підказку на орнаменті дала червона стрілка, направлена на елемент, що нагадував "жучка". Її Ольга Бачинська провела тим же олівцем, яким на іншому аркуші замалювала відомий "полуботківський орнамент", запозичений із сорочки дружини гетьмана. Ймовірно, що подібність елемента "жучок" на обох композиціях й підштовхнуло пані Ольгу додати примітку, яку можна трактувати як "Велика Україна". Можливо, на неї вплинуло побачене у четвертому перевиданні альбому орнаментів Олени Пчілки 1912 року.

Справжньою несподіванкою стало впізнання орнаменту подібного до ескізу Ольги Бачинської на сорочці з приватного архіву нашої сучасниці Ірини Сєрової. Вона розповіла, що цю сорочку носив в 1950-х роках її знайомий киянин. Цю ж стилістику можна розгледіти на ще одній унікальній колекції вишивальних орнаментів. Вишивальні схеми у 1970-х роках зібрала у польових дослідженнях, а деякі з них розробила майстриня Ганна Грабовська. Ці факти свідчать, що орнаменти подібні до тих, що змалювала Ольга Бачинська, прикрашали одяг, який був у вжитку упродовж ХХ століття.

Нова мода в "Нову хату"

Цінність колекції взорів Ольги Бачинської полягає ще й в тому, що вона фіксувала найрізноманітніші прояви вишивальної культури українців. Давні візерунки 1870-х років та модні схеми, які стали ознакою індустріалізованого суспільства з масовою культурою. Вона замальовувала популярні орнаменти, які зараз прийнято називати брокарівськими. 

Водночас Ольга Антонівна донесла до нас цікаві візерунки та записала їх унікальні назви, як-то "Паска" і "Великдень". Ймовірно, подібні орнаменти побутували на Галичині в кінці ХІХ століття. Таку геометрію вишивального взору можемо побачити на експонаті Музею видатних діячів української культури. Це зразок вишиванки, який Мелітон Бучинський подарував Ользі Косач, перед виданням її альбому "Український народний орнамент" 1876 року.

Невідомо звідки Ольга Антонівна запозичила червоно-чорний квітковий взір, та своєю пластикою орнамент наче демонструє перехід від стилістики модерну до схематичності, що стане ознакою супрематизму. А в діаспорному виданні українців "Наше життя" за 1989 рік такі квіткові мотиви презентують як схему вишивки київської серветки з колекції Ляриси Зєлик.

Року 1915 у Відні Ольга Бачинська зініціювала залучити до вишивання 300 українських біженок, які втекли від війни. Заняття рукоділлям сприяли вирішенню нагальних проблем жіноцтва: вижити та дати собі раду на новому місці. Окрім того, акція популяризувала українське мистецтво. Про важливість організації біженців до ручних робіт писали свідки тих подій: Іллярій Бачинський, Зенон Кузеля, Володимир Кабаровський, Василь Маковський. 

У повоєнний час Бачинська продовжила впроваджувати вишивку у модне життя. Вона знайшла нішу, в якій приносила користь: постачала автентичну українську орнаментику, зібрану в експедиціях, дизайнерам та експертам. Ольга Бачинська співпрацювала з кооперативою "Українське Народне Мистецтво", який виготовляв модний одяг в українському стилі. У популярному часописі "Нова хата" 1927 року вийшли дві статті Ірини Гургулівни, засновані на матеріалах колекції Ольги Антонівни. До "Нової Хати" Бачинська і сама подавала матеріали зі своєї колекції вишивок та замальовок.

На одній зі світлин Ольга Бачинська зображена у вишитій сорочці з  відкладним коміром сокальського типу. У Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького зберігають зразки аналогічних вишивок. Також схема, подібна до композиції з оздоби сорочки Ольги Антонівни, надрукована у "Новій хаті" 1938 року.

У збірці ескізів на одному з аркушів Ольга Бачинська зробила позначку "Нова Хата 1936". Достеменно невідомо, як це трактувати: чи вона запозичила взори з часопису, чи навпаки — постачала до редакції матеріал зі своєї колекції.