Непокірний парох непокірного села Конюхи

09:52, 4 листопада 2021

1920.jpg

Перебуваючи в тернопільській в’язниці МДБ, отець Іван повсякчас ревно молився. Одного разу навіть попросив наглядача відвести його до церкви чи каплички. Такої поведінки не могли зрозуміти місцеві чекісти. Тому вирішили відправити отця до психлікарні на експертизу. Надворі був 1949-й, і це була перша спроба зламати чоловіка. Протягом наступних 10 років він неодноразово побував на примусовому психіатричному лікуванні. Але від греко-католицької віри не відрікся

бірчак.jpg

Володимир Бірчак

історик

Священнича родина

Майбутній греко-католицький священник Іван Мацієвич народився 1910 року в селі Ушня на Золочівщині. Його батько, також Іван, був священником. А мати Людмила походила зі священничої родини з Франківщини. Виховували п’ятеро дітей: доньку і четверо синів. Троє хлопців обрали душпастирський шлях.

2.jpg

Іван Мацієвич

Фото: Інститут історії церкви УКУ

Десятирічним Іван втратив батька. Глава сім’ї помер від інфаркту у 38 років. На щастя, мати з дітьми не залишилася без допомоги. Родиною Мацієвичів особисто заопікувався митрополит Андрей Шептицький, а також родичі матері Людмили.

Така підтримка дала змогу всім синам здобути гімназійну освіту. Після навчання у Рогатині та Львові юний Іван Мацієвич вирішив вступити на юридичний факультет Львівського університету. Брак фінансів завадив навчанню, тому перейшов до Львівської духовної семінарії. Богословську освіту Мацієвич здобув 1934 року. Тоді ж митрополит Шептицький висвятив його на священника. Двадцятичотирирічний отець почав працювати на різних парафіях у Бродівському повіті на Львівщині. 

Року 1937 він зробив невеличку перерву і продовжив навчання у страсбурзькому коледжі, що у Франції. Через рік повернувся в Україну і згодом став помічником священника в селі Конюхи на Тернопільщині. Саме там він душпастирював упродовж 20 років. 

Із приходом радянської влади його усіма способами намагалися вижити з парафії. Але, попри арешти й переслідування, непокірний священник постійно повертався до своїх парафіян. А люди боролися за свого пароха аж до 1958 року.

Переслідування від "совітів"

Через рік від початку служіння отця на парафії у Конюхах розпочалася Друга світова війна та анексія Західної України Радянським Союзом. Зі спогадів та документів відомо, що період так званих "перших совітів" минув для о. Івана більш-менш спокійно. У період німецької окупації 1943 року його заарештували представники СД і поліції безпеки, проте через три тижні звільнили. Тоді отець вчителював у конюхівській школі – навчав дітей християнської етики.

Першим переслідуваним у родині став брат Василь, народжений 1918 року. Він також хотів стати священником. Однак на третьому курсі в семінарії через прихід радянської влади припинив навчання. Уже за рік його мобілізували до Червоної армії. І з початком німецько-радянської війни відправили на фронт. Там його арештували разом із 22 хлопцями, переважно вихідцями із Тернопільщини, Львівщини та Франківщини. Інкримінували належність до ОУН та змову з метою перейти на бік ворога. На початку листопада 1941 року Військовий трибунал Ленінградського фронту постановив: засудити Василя Мацієвича до найвищої міри покарання – розстрілу. 

1.jpg

Групове фото студентів Льівівської семінарії під час відпочинку. Отець Іван Мацієвич стоїть крайній зліва

Фото: Інститут історії церкви УКУ
0001_zv.jpg

Напис на звороті: "Своє славне, нажаль нікому // незнане імення складає //з Колом. // [сестричок]: [далі автографи]: Онуфрій Козьменко (сидить 2-й зліва з гітарою), Павлюк Роман, Микитюк Данило, Петро Романишин, Юрій Будний, Мацієвич Іван, Мельник Роман, Ромах Ярослав, Любинець Т., Стінимір Василь (гітарист), та інші"

Цей факт став підставою для переслідування сім’ї Мацієвичів після закінчення війни. "Зрадника батьківщини" їм пригадали вже в листопаді 1945 року й готували документи, щоб виселити сім’ю на спецпоселення. У той час разом з отцем Іваном у Конюхах проживала його матір та сестра Анна. Але минулось. У висновку наркома Держбезпеки СРСР йшлося, що сім’я із Василем Мацієвичем довший час не проживала, матір Людмила старшого віку та хвора, також хворіє о. Іван.

При цьому їм нічого не говорили про долю Василя. Навіть 1995-го Анна Мацієвич припускала, що Василя, ймовірно, розстріляли. Причина – листівка із привітанням "Христос Воскрес", яку він надіслав додому.

Село Конюхи, де працював Іван Мацієвич, було неспокійним. Багато селян звідти йшли в ОУН та УПА. У самому селі неодноразово відбувалися бої та сутички упівців з радянськими військами та польським підпіллям. За спогадами Анни Мацієвич, до о. Івана неодноразово зверталися повстанці. Він таємно їх вінчав і сповідав. Одним із найчастіших запитань було запитання про самогубство. Партизани просили роз’яснення, як діяти у ситуації оточення: здатися в руки ворога чи накласти на себе руки. 

0002.jpg

Львівська Духовна Семінарія. Свято Зішестя Святого Духа. Львів, 1933 рік. У третьому ряді 5-й справа о. Іван Мацієвич

Фото: Інститут історії церкви УКУ

Року 1944 до о. Івана приєднався його брат о. Микола. Він помер від тифу у квітні 1945 року.

У березні 1946 року відбувся Львівський псевдособор, наслідком якого стала ліквідація УГКЦ і так зване "возз’єднання" із Російською православною церквою. Отець Іван Мацієвич своєї присяги не зрадив і продовжував служити в греко-католицькому обряді. Через рік церкви, у яких правив отець, радянська влада закрила. Деякий час він продовжував відправляти літургії перед замкненими дверима храму. Невдовзі отець роздобув ключі й доступ до храму відновили. 

У той час на Мацієвича складали доноси. До прикладу, уповноважений із хлібозаготівлі з м. Козови Микола Носовець повідомляв про такі "антирадянські висловлювання" священника. "Поки наш український народ жив самостійно, нам і жилось добре. В достатку був хліб, матеріально жили добре. Стільки грошей і хліба ми ніколи державі не віддавали, як тепер, наші люди по лісах не ховалися, а жили спокійно", – говорив він на проповіді.

Варто зазначити, що Носовця, родом із Новосибірської области, за кілька тижнів убили підпільники ОУН. Ймовірно, він ще раніше своїми вчинками заслужив на помсту з боку українського резистансу.

0006.jpg

Акт психіатричної експертизи о. Івана Мацієвича, 1949 рік

Фото: Галузевий державний архів СБУ, Тернопіль

Арешт, слідство та перша психлікарня

26 серпня 1949 року співробітники відділення "О"Оперативна робота з духовенством. – Авт. УМДБ у Тернопільській області провели в отця обшук. Вилучили "антирадянську літературу". Опис майна не проводили, бо такого в нього не було.

Через два тижні отця заарештували й ув’язнили у Тернополі. Серед висунутих звинувачень: як греко-католицький священник нелегально проводив богослужіння, виступав із "антирадянськими" проповідями, хотів ввести уроки християнської етики в школах, зберігав "антирадянську літературу".

Отець винним себе не визнавав і принципово відмовлявся підписувати будь-які документи. Мацієвича відправили на першу судово-психіатричну експертизу до Львівської психіатричної клініки. Лікарі визнали його повністю здоровим і адекватним: "Відомості про себе подає правильно, з деякою схильністю до філософствування. Багато говорить про релігію, про Бога. У спілкуванні ввічливий та коректний". 

25 жовтня 1949 року Тернопільський обласний суд виніс вирок: винний у "антирадянській агітації та пропаганді", засуджений до 25 років концтаборів ГУЛАГу, з обмеженням в політичних правах на 5 років та без конфіскації майна, за відсутністю такого.

Своє ув’язнення отець відбував у психіатричній лікарні Ярославської области.

7.1..jpg

Вирок у справі отця Івана Мацієвича. 1949 рік

Фото: Галузевий державний архів СБУ, Тернопіль

Священник-підпільник

Коли помер Сталін, отця уже п’ятий рік примусово лікували. 22 липня 1954 року мати отця, Людмила Мацієвич, звернулась до Георгія Малєнкова, голови Ради міністрів СРСР, із проханням звільнити сина. Уже за два дні після звернення Судова колегія у кримінальних справах Ярославського обласного суду вирішила достроково звільнити о. Мацієвича й відправити для подальшого лікування на загальних основах. 30 липня 1954 року отець вийшов на волю.

Після короткого перебування у Львові, вже у грудні 1954 року повернувся у Конюхи, де продовжив свою діяльність як "заборонений" греко-католицький священник.

0004.jpg

Церква Зішестя Святого Духа, село Конюхи (сучасне фото)

Фото: wikipedia.org

Отець відправляв богослужіння в обидвох храмах села, навідувався із душпастирською працею і до сусідніх сіл Августівки та Хоростця. Грошей за свою роботу не брав. Оскільки діяльність його була напівпідпільною, священник не мав свого дому. Жив в оселях парафіян, які його приймали та годували. Майже весь день проводив у церкві, а тільки ввечері приходив до когось із добрих людей.

Два роки отець прожив доволі спокійно. Хоча на нього весь час писали доноси. Уповноважений УКДБ у Тернопільській області в Козівському районі капітан Бочкарєв неодноразово викликав отця. Та він весь час знаходив причини не з’являтися. 

0009.jpg

Заява парафіян із проханням залишити отця Мацієвича в Конюхах, 1956 рік

Фото: Галузевий державний архів СБУ, Тернопіль

Непокірний отець мав підтримку таких самих непокірних парафіян. У жовтні 1956 року громада села навіть звернулася до того ж Уповноваженого КДБ із проханням залишити в них священника Мацієвича. Звернення підписало майже 100 парафіян.

Проте у лютому 1957 року на парафію у Конюхи прибув "законний" православний священник – Всеволод Горюн. Він навіть відправив разом із Мацієвичем два богослужіння, але змушений був покинути Конюхи. "Прибув у Конюхи, але парафіяни заявили, що у них вже є священник та іншого вони не потребують", – писав він у рапорті до Тернопільського декана.

Через активну діяльність Мацієвича його вирішили помістити на примусове лікування у Буданівську психіатричну лікарню, що в Теребовлянському районі Тернопільської области. Сталося це 14 березня 1957 року. 

0005.jpg

Успенська церква, село Конюхи (сучасне фото)

Фото: wikipedia.org

Того разу КДБ уже використовував психіатрію як один із методів впливу на ув’язненого. На відміну від попереднього висновку, цього разу лікарі поставили о. Мацієвичу діагноз: "шизофренія, параноїдальна форма". "Набожний, говорить маячню про божественну величність. Вимагає створення комісії для визначення його служіння в церкві. Емоційно розщеплений", – йшлося у висновку. 

У психіатричній лікарні отець пробув приблизно два місяці. У травні до Буданова приїхали двоє парафіян із Конюх і забрали отця на поруки. Як потім пояснювали лікарі КДБ, один із приїжджих натякав, що є секретним співробітником спецслужб. Ось таких відданних парафіян мав отець. 

У вересні 1957 року о. Мацієвич знову був у Конюхах. Цього разу вже використовували заходи безпеки. Як свідчив сільський голова, він ніяк не міг потрапити до церкви, бо на богослужіння туди заходили тільки довірені парафіяни й замикали церкву зсередини.

Із Конюх до Львова

Тоді КДБ почав обробляти працівників церков: дяка, братчика, сестриць, касира. Про отця органи заявили: "Самозванець, що не має сану священника, певний Мацієвич Іван Іванович, який перебуває на нелегальному становищі. Не допускати до проведення богослужінь. В противному випадку храми будуть закриті та опечатані".

Зі всіх співробітників храмів взяли підписку, що вони не будуть допомагати Мацієвичу відправляти богослужіння. Таку ж підписку взяли і в самого отця: "Якщо він продовжуватиме богослужіння – це загрожуватиме йому кримінальною відповідальністю".

Однак це не подіяло. Богослужіння продовжували.

У березні 1958 року його знову хотіли відправити на примусове лікування до психлікарні. Для цього збирали свідчення його неадекватности. Як видно, справа мала бути сфальшованою. 

8.jpg

Переписка отця Мацієвича із КҐБістами

Фото: Галузевий державний архів СБУ, Тернопіль

Одні заявляли, що він є психічнохворим, бо не може нормальна людина не мати свого дому, а жити в хатах парафіян та в церкві. Голова сільради засвідчив: одного разу Мацієвич прийшов на обійстя до парафіянки і кинувся їсти картоплю, яку вона приготувала для свиней. Як згодом пояснила та жінка, отець майже завжди постив, тому й не соромився їсти картоплю, що господиня готувала для худоби.

Цього разу КДБ таки не вдалося запроторити отця до психлікарні. Проте під тиском він змушений був залишити Конюхи та переїхати до Львова. Тут продовжував свою діяльність греко-католицького священника в підпіллі. У 1972 році отець тяжко захворів і після перенесеної операції помер. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

У 1993 році отця Івана Мацієвича реабілітувала прокуратура Тернопільської области.

Двадцять років, з перервами на ув’язнення та примусові лікування, отець був непокірним парохом непокірного села Конюхи. Він завжди спішив туди, де була його паства. Тож, перефразовуючи одну з точок Декалогу українського націоналіста, про о. Івана Мацієвича можна сказати: "Ні просьби, ні грозьби, ні психлікарні – не приневолять тебе відмовитись від своєї віри".

Стаття підготована за матеріалами архіву Управління СБУ в Тернопільській області та Інституту історії Церкви Українського католицького університету.

Схожі матеріали

600.jpg

Петро Могила: воїн, дипломат, святий

Listing.jpg

Січовик у священичій рясі

600.jpg

Автор відомих колядок і засновник "Маслосоюзу". Чим прославився Остап Нижанківський?

IMG_7832.jpg

Місія отця Зубрицького

600.jpg

Олія, хліб, вино. Пошта в’язня Йосифа Сліпого