Коли смерть – щаслива звістка. До роковин кончини Сталіна

11:34, 5 березня 2021

5LKzX5suVJo.jpg

Напевно, це можна назвати іронією в історії, коли в один день з Романом Шухевичем (щоправда, з різницею у три роки) помер Йосип Сталін. Звістка про кончину “вождя” в пам’яті більшості наших респондентів закарбувалася, як щаслива подія. Особливо раділи в’язні виправних таборів, адже через три тижні після його смерті опублікували указ “Про амністію” для всіх ув'язнених на термін до п’яти років.

popeliukr.jpg

Роксолана Попелюк

історикиня

“Того дня гімн грав скоріше. “Здраствуйте, внимание! Скончался наш дорогой Иосиф Виссарионович Сталин”. Ми так усі зраділи… Але були такі, що плакали. Одна жінка з Білорусі, Тамара Самарцева, я як нині пам’ятаю, добра була, прийшла (і де вона взяла чорне повити на голову?), каже:“Іваночка, ти сьогодні така весела”, а я кажу: “Я все така”. “А ти хіба не знаєш, що Сталін помер?”. “Та й добре зробив”, – я їй кажу…”, – розповіла бранка таборів ГУЛАГу Іванна Томко, 1933 року народження, з с. Вільшаник Самбірського району.

Наші співрозмовники пригадували, що частина ув’язнених, особливо росіян, хоч і утримувалася у виправних таборах, вірили, що потрапили туди помилково, всупереч волі Сталіна. І щиро сумували, довідавшись про його смерть.

“Деякі з тих, хто з нами сидів (було не мало комуністів, ув’язнених за троцькізм, за відхилення від правильної ідеології), дуже тяжко переживали свій арешт, бо їх фактично свої садили, вони нічого проти радянської влади не мали, але їх засудили і вони почувалися скривдженими. Не знаю, чи вони в те вірили, але казали, що, напевно, діє якась шкідницька група, і Сталін про неї не знає. Нібито в КДБ є вороги народу, і це вони арештовують невинних людей, а, коли Сталін дізнається про це, то їх одразу відпустять. Вони чекали того дня. А він настав, коли Сталін помер”, – дізнаємося зі спогадів Дарії Гусяк, зв’язкової Романа Шухевича, 1924 року народження.

На території трудових спецпоселень людей спеціально збирали для оголошення “сумної” новини. Ганна Опанович, 1937 року народження, з м. Бібрка, яку ще дитиною з батьками вивезли до Караганди, пригадувала оголошення на шкільній лінійці.

“Пам’ятаю, як вмер Сталін – всіх на лінійку, і всі мали плакати. А я чомусь не плакала. Як я могла плакати, як я набрала такого жалю за своє життя? Я не годна була. І мене викликали на лінійку, дали мені прочухана. Але тато працював у школі столяром. І заступився за мене перед директором школи”, – розповіла пані Ганна.

Сталін 4.png
Похорон Йосипа Сталіна, прощання проходило у Колонній залі Будинку союзів Джерело: www.bbc.com

Радянська влада не тільки в таборах, а й в містах і селах пильно стежила за тим, щоб люди оплакували генерального секретаря. Софія Глива, 1930 року народження, з с. Велика Кам’янка,  розповіла як оголосили про смерть “вождя” у Коломиї. 

“Я була на швейній [фабриці], говорили, що помер Сталін. Один хлопець засміявся, а завком побачив це. Каже: “Плакати хочеться, а ви смієтеся?”. Це був 53-й рік. Так і мусили всі мовчати”, – пригадала жінка.

Оголошували новину і солдатам, що відбували строкову службу.

“Я саме був в армії. Старшина виганяє нас на фіззарядку, то в 6 ранку. Бачимо, більше ніяких солдатів нема. Шо то таке? Завели до казарми та й вже солдати взнали, шо Сталін помер. А троє суток на заняття не гонять, їсти дають і ми вже свобідні. Ми тоді казали: “От би такі щотридні вмирали, то ми б хоч віддихнули”, – розповів Григорій Береза, 1927 року народження з с. Квасів Луцького району Волинської області.

Вінцем абсурду були служби у церквах “за Сталіна”. 

“У 53-му році оголошували, до церкви тягли, щоб правили за Сталіна. Чорна фана висіла… За Сталіном, бо Сталін вмер… А люди тішилися страшне”, – розповіла Ганна Левенець, 1935 року народження, з с. Осталовичі Львівського району.

Усі наші респонденти, які згадували про смерть Сталіна, відзначали, що люди раділи смерті диктатора. Але робили це потай, бо боялися, що радянська система покарає їх навіть за це.

Схожі матеріали

Без назви-2.jpg

42 дні Кенгірського повстання

Святий вечір в таборі. Другий справа Іван Лучка, м. Томськ, 1954 р. 2

Колишні в’язні ГУЛАГу згадують, як святкували Різдво

о.jpg

“Дітей викидали з поїзда, як жабок”: Історії репресованого материнства

IMG_20210608_135258.jpg

Помер штурман дивізії “Галичина”, політв'язень Євген Кавич

600.jpg

Іван Мирон. Перший з останніх, або Більше не "бандит"

гулаг.jpg

"Який там крик був!": Норильське повстання провадили українці

600.jpg

Свобода – їхня релігія. Фінський історик Юкка Рислаккі про повстання у ГУЛАГу

orest-vaskul-620x400.jpg

Помер доброволець Дивізії “Галичина”, політв’язень ГУЛАГу Орест Васкул

Михайло Сорока

Михайло‌ ‌Сорока:‌ ‌підпільник,‌ ‌у‌ ‌якого‌ ‌забрали‌ ‌все‌ ‌