Мистецькій школі Олекси Новаківського 100 років

Таємний університет і велика мрія

“Найбільшою мрією Олекси Новаківського було створити у Львові українську мистецьку школу, що виховувала би нові кадри молодих мистців в питомім національнім дусі та протиставилася впливам чужих мистецьких центрів, як Варшава, Краків, Прага, Петербург”, – згадував художник Степан Луцик, випускник школи Новаківського.

Такий мистецький заклад постав у Львові 1923 року з ініціативи та за фінансової підтримки митрополита Андрея Шептицького. Школа почала діяльність як мистецький факультет Українського таємного університету. Новаківський був деканом, а його заступником став живописець, графік-ілюстратор, очільник мистецького відділу Пресової кватири Легіону УСС Осип Курилас. 

Через переслідування й арешти, брак матеріальної бази, дискримінацію та нестачу коштів Український таємний університет припинив діяльність 1925 року. Мистецька школа Новаківського продовжила свою працю як окремий приватний навчальний заклад. 

Практичні заняття учнів школи відбувались у творчій майстерні Олекси Новаківського. Основним методом навчання була індивідуальна робота з учнями. Новаківський передавав спудеям професійний досвід і мистецьку майстерність.

Олекса Новаківський отримав художню освіту у Краківській академії мистецтв. Тож від перших днів він намагався поставити викладання у школі на високий академічний рівень. Самобутній художник-новатор, символіст і експресіоніст старався дати учням ґрунт для подальшого індивідуального розвитку. Основою він вважав опанування форми, композиції та рисунку. 

У робітні панувала атмосфера творчої лабораторії. Щоранку художник переглядав учнівські рисунки, аналізуючи сильні і слабкі сторони. “Сам блискучий рисівник, він не раз не залишав учневі й одної риски і, власне, на таких коректурах ми найбільше навчилися”, – згадував Святослав Гординський.

Олекса Новаківський не лише проводив лекції, а й постійно спілкувався з учнями. Поруч із майстернею розташовувалось помешкання подружжя Новаківських. Часто в їхній оселі проживали й учні, які мали потребу у прихистку. Житлові кімнати були наповнені рисунками та барвистими живописними полотнами художника. Молоді люди мали змогу щоденно оглядати роботи вчителя й отримувати своєрідні уроки.

Сьогодні у майстерні розміщено експозицію Художньо-меморіального музею Новаківського, що є відділом Національного музею імені Андрея Шептицького. 

Лектор Шептицький

Олекса Новаківський любив дискутувати з молоддю на різні теми, бо вважав, що так формує їхній світогляд. Харизматичний митець рекомендував учням опиратись на національне мистецтво та одночасно бути відкритими до надбань світової культури.

Попри те, що школа не видавала дипломів і функціонувала без чіткого академічного плану, вона була популярною серед молоді. За майже десять років існування в її стінах навчалося понад 90 учнів. Серед них Михайло Мороз, Роман Сельський, Григорій Смольський, Святослав Гординський, Мирон Левицький, Едвард Козак, Стефанія Гебус-Баранецька, Лев Гец, Василь Дядинюк, Іван Кейван, Андрій Коверко, Марія Кромпець-Морачевська, Ярослав Крушельницький, Ярослав Лукавецький, Антін Малюца, Іванна Нижник-Винників, Ольга Плешкан та багато інших митців.

У Мистецькій школі Новаківського студентам читали лекції з предметів, які мали всебічно розвивати майбутніх художників.

Курс історії мистецтва викладав Володимир Залозецький – мистецтвознавець високого європейського вишколу, автор першої монографії про Новаківського. Окремі розділи цього курсу читав Іларіон Свєнціцький, директор Національного музею у Львові, авторитетний вчений-лінгвіст, мистецтвознавець, декан філософського факультету Українського таємного університету. Історії культури навчав професор філософського відділу УТУ, знаний антрополог Іван Раковський. 

Пластичну анатомію викладав вчений-психолог, доктор медицини та філософії професор Степан Балей. Викладачем техніки та технології живопису, а також історії української архітектури був Володимир Пещанський, емігрант із Наддніпрянської України, інженер-архітектор, який працював реставратором у Національному музеї. Предмет перспективи провадив архітектор Євген Нагірний, архітектор численних споруд у стилі українського модерну.

Історію світового і візантійського мистецтва читав сам митрополит Андрей Шептицький. Владика проводив лекції двічі на місяць у Митрополичих палатах на Святоюрській горі, або ж у Національному музеї.

У школі не було чітко визначених часових рамок навчання. Учні опановували фах за можливостями і за потребами. Студенти вже мали базову освіту – серед них були випускники не лише шкіл чи гімназій, а й навіть вищих учбових закладів. 

Навчання було платним. Окремим студентам кошти надавав Андрей Шептицький. Багато учнів стараннями митрополита далі продовжували студії у західноєвропейських мистецьких вишах. 

Учні школи підтримували стосунки з Новаківським і активно листувалися із учителем не лише під час навчання, а й по завершенні курсів – ділилися здобутками і невдачами, роздумами і рішеннями.

У гори з мольбертом

Щоліта Олекса Новаківський разом із вихованцями їздив на Гуцульщину у Космач на вакаційні пленерні студії. Колоритне село розкинулося в мальовничій гірській місцевості вздовж річки Пістинька і відіграло особливу роль у діяльності мистецької школи.

“У травні-червні настрій у школі змінявся, всі думали та готовилися на літній виїзд школи до Космача, цього справжнього західньо-українського Барбізону малярів... Перед самими вакаціями більшість студентів, які їхали в Космач, діставали від Митрополита стипендії 10-15-20 долярів, що в тих часах вистачало на прожиток в горах, на дорогу і часами на фарби”, – згадував Антін Малюца.

<p>Під час прогулянки на гору Клифу біля Космача, 1927 рік. Стоять (зліва направо): Богдан Бобинський, Григорій Смольський, Михайло Мороз, Степан Луцик. Сидять: Марія Карп&rsquo;юк, Олекса Новаківський, Стефанія Гебус</p>

У Космачі школа винаймала хату. Вчитель зі студентами спали на лавах. А на світанку вирушали у гори малювати краєвиди. Повернувшись, розставляли свої етюди під стіною хати, і Новаківський аналізував роботи. Як правило, молоді художники малювали гірські краєвиди, побутові сцени із життя на Гуцульщині, а також портрети верховинців. 

На пленері Новаківський давав учням багато настанов. Вимагав передусім цільного бачення природи, точності у сприйнятті колірних співвідношень, правильного визначення тональності барви, її напруги та насиченості. 

У вільний від малювання час учні разом із вчителем влаштовували екскурсії. Занурювалися у побутове та культурне життя Гуцульщини. Але також вели просвітницьку роботу серед мешканців.

Космач надихав молодих митців-учнів школи і самого Новаківського. З гірською природою та колоритом гуцульського побуту він став автентичним осередком національної культури.

“Переді мною, немов жива, мерехтить картина-казка з давньої давнини – барвиста, неповторна”, – ділився Григорій Смольський.

Космач справив великий вплив на Михайла Мороза, одного з найулюбленіших і найталановитіших учнів Олекси Новаківського. Із 1925 року Мороз приїздив на Гуцульщину як один із вихованців школи, а у 1932–1935 роках – уже як асистент свого вчителя. У Космачі художник одружився з донькою місцевого ґазди Іриною Гаврищук. 

Мороза та Новаківського поєднувала близькість творчого темпераменту, нахил до динамічної експресії мазка і тонке відчуття кольору та пластичної форми. Митець малював мотиви гірської природи у безлічі живописних варіантів, щоразу відтворюючи інший настрій і стан довкілля.

“Це школа. Майже ті самі сюжети, ті самі акти, той самий загальний мистецький напрям. Одначе, коли приглянутися ближче, вирізняються вже тут окремі індивідуальності, які перейшовши необхідний гарт школи, зазначають своє мистецьке «я»”, – ділився враженнями письменник, журналіст, редактор Василь Софронів.

Вислідом творчої праці у Космачі стали звітні виставки Мистецької школи. Ці вернісажі завжди були оточені особливою увагою громадськості та преси.

У жовтні 1926 року відкрилася перша експозиція, на якій було представлено твори десяти учнів. 

1928 року відбулася друга виставка, і вона мала великий успіх. Вернісаж проходив за участі митрополита Андрея Шептицького, діячів культури, меценатів, журналістів, викладачів та експонентів. Окремі роботи відзначили нагородами, низку праць викупив Шептицький та інші поціновувачі українського мистецтва. Цю виставку розгромили польські шовіністи у листопаді 1928-го. 

Через рік відкрилася третя звітна виставка учнів школи. 

Учитель продовжує жити в учнях

Року 1930 представники української інтелігенції заснували у Львові Українське товариство прихильників мистецтва. УТПМ опікувалося фінансовими справами Мистецької школи, займалося організацією виставок, популяризувало творчість Новаківського та його учнів і загалом – новочасне українське мистецтво. 

Ідейними натхненниками товариства виступили учні Мистецької школи, зокрема Антін Малюца, Степан Луцик, Ольга Плешкан, Володимир Ласовський, Іванна Нижник-Винників. Головою УТПМ обрали шанованого у Галичині суддю Антона Рака, юристом-радником – адвоката Івана Голубовського. Членами товариства були Іванна Левицька, отець-митрат Олексій Базюк, лікарі Бронислав Овчарський і Мар’ян Панчишин, фінансист Степан Федак, громадсько-політичний діяч Володимир Старосольський та інші.

Стараннями УТПМ у Львові організували три виставкові проєкти: 1931 року – у Мистецько-промисловому музеї (нині – приміщення Національного музею на проспекті Свободи, 20); а в 1932-му і 1934-му – експозиції в залах Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (нині – вул. Винниченка, 24).

Географія виставок школи не обмежувалася Львовом – експозиції мандрували містами і містечками Галичини. Організацією займалися учні Новаківського.

Першу виїзну експозицію відкрили 1930 року у Коломиї за сприяння викладача Дмитра Николишина (“Рідна школа”) та музеолога Володимира Кобринського (Народний дім). Пізніше – у залах “Української бесіди” у Станіславові, в Народному домі в Стрию, також у Самборі, Тернополі, Дрогобичі та в приміщенні “Української бесіди” у Перемишлі. Виставкова діяльність школи будила зацікавлення до українського мистецтва.

<p>На виставці Мистецької школи Олекси Новаківського в Тернополі, 1933 рік. Сидить Олекса Новаківський. Стоять (зліва направо): Михайло Мороз, Антін Малюца, Григорій Смольський</p>

Року 1935 у Національному музеї у Львові влаштували “Ретроспективну виставку українського мистецтва за останні ХХХ літ”. У заході взяли участь 76 художників, серед них – 23 учні Мистецької школи Новаківського. На експозиції представили 215 експонатів, які презентували розвій українського мистецтва першої третини ХХ століття.

Цікаво, що у школі проводили благодійні “Чайні” та “Андріївські вечори”, на які запрошували впливових гостей і збирали кошти на утримання школи й оплату за навчання незаможних учнів. Стало добрим звичаєм збиратися разом у день Теплого Олекси для відзначення іменин Новаківського – щорічно 30 березня до його творчої робітні приходили гості: журналісти, поети, музиканти, художники, громадсько-політичні діячі, меценати, поціновувачі таланту митця.

Учні школи стали організаторами й учасниками різноманітних мистецьких організацій, зокрема Асоціації незалежних українських митців. Вони брали участь у міжнародних виставках, займалися видавничою справою, науковими дослідженнями, організовували навчання. 

Завдяки творчій харизмі і непохитному авторитету Новаківського, за духовної опіки й матеріальної підтримки митрополита Андрея Шептицького та численних меценатів Мистецька школа Олекси Новаківського стала одним із найпомітніших мистецьких явищ в історії культури української Галичини ХХ століття.