Як святкували Різдво шляхетні предки

Одна країна — два Різдва

Різдво знаменувало народження Ісуса Христа, який, за християнським ученням, прийшов у світ задля спасіння людства. Ця знаменна подія поділила історію людства на "до" і "після". Від народження Христа бере початок сучасне літочислення — "наша ера". Оскільки Святе Письмо не називає дня і року народження Спасителя, перші християнські богослови у IV столітті обрали для святкування символічну дату 25 грудня, наближену до зимового сонцестояння. Вона не викликала заперечень пастви до 1582 року, тобто до календарної реформи папи Григорія XIII. Тоді було ліквідовано накопичений упродовж століть 10-денний зсув весняного рівнодення. Тож 1582-го на теренах Європи одразу після 4 жовтня настало 15 жовтня.

Православна церква не підтримала Папи. Константинопольський собор, що його 1583 року скликав патріарх Єремія II, постановив "анафемствувати всіх тих, хто прийме Григоріанську пасхалію та григоріанський календар". Тому православна шляхта Речі Посполитої і далі святкувала "за старим стилем": 25 грудня — "Різдво латинське", а 7 січня — "Різдво руське".

Календарні відмінності, звісно, не сприяли міжконфесійному порозумінню. Майбутній митрополит Петро Могила написав про такий випадок: "Року 1625 на Перемишльській землі один шляхтич Еразм Герборт на ім’я в піст перед Різдвом, за кілька днів перед своїм латинським Різдвом, за радою своїх латинських священників і слуг — сам молодий ще, скликав всіх православних священників зі своїх сіл, з протопопом їх, числом 12, бо був багатий, і велів їм разом з ними, за їх новим і зіпсованим календарем святкувати Різдво та м’ясо їсти. Ті не згодились, сказали своєму панові, що краще смерть приймуть, ніж піст порушать і згодяться змінити календар, переданий богоносними отцями. Той розгнівався, зганьбив їх і, безбожно глузуючи з православної віри, велів замкнути їх у темниці". І додавав, що шляхтича-католика за блюзнірський вчинок спіткала Божа кара, тобто несподівана хвороба.

Усілякі земні та небесні кари падали на голови і православним, якщо вони не шанували католицьких традицій. Князь Альбрехт Радзивілл зафіксував у "Щоденнику": "1643 року, 25 грудня. Страшний випадок трапився у Вільні... в вілію Божого народження хлопи пиво варили цілу ніч, аж потім вдень, як самі свідчили, чорти невідомі прибули, котрі їх добре потовкли".

Подарунки, принесені з неба

Сорокаденний час радісного очікування Різдва — адвент у католиківвід лат. adventus — прихід і 6-тижнева Пилипівка у православних були спокійними періодами. Тоді належало обмежити розваги і приділити час домашнім справам, молитві та роздумам про друге пришестя Христа. Церква встановлювала довгі пости, коли було заборонено вживати їжу тваринного походження (у деякі дні й рибу) та міцний алкоголь. Заможні люди могли отримати церковний дозвіл послабити вимушену "дієту" через справжні чи гадані клопоти зі здоров’ям. Відомо, що папський дозвіл не дотримуватися постів виклопотав собі польський король Ян Собеський.

Деяке послаблення аскез допускали напередодні днів пам’яті святої Катерини та святого Андрія, коли можна було трохи розважитися. Власник волинської Олики — литовський канцлер Альбрехт Радзивілл згадував, що "у день святої Катерини король був на богослужінні. У крайчого королівського — бенкет". Молодь влаштовувала галасливі ворожіння на швидке і щасливе одруження, хоч Церква засуджувала такі практики. Із "Комедії Юстина і Констанції"1557 рік польського письменника Марціна Бєльського дізнаємося, що популярним дівочим ворожінням було лиття розтопленого воску на холодну воду через вушко ключа або обручку. Застиглий віск витягали з води, запалювали свічку й роздивлялися тіні на стіні:

Як наллєш воску ти на воду,
Побачиш там свою пригоду.
Того від матері навчилася,
Коли вона молилася,
Щоби в день Андрія святого
Побачити обранця свого.

По всій Речі Посполитій незадовго до свят організовували різдвяні ярмарки, але через церковні заборони звичної для нас радісної атмосфери там не було. "Сьогодні розпочинається триденний ярмарок навколо парафіяльної церкви, на якому продаються всілякі іграшки для дітей. Сюди збираються жінки, особливо дівчата, також і з простого народу, і купують подарунки для маленьких дітей, як своїх, так і своїх родичів. Вони навчають дітей, що якщо ті будуть поводитися чемно в свято народження Христа, то отримають багато іграшок і солодощів. Спокушаючи ними дітей, також заохочують їх до посту в переддень Різдва". Так 17 грудня 1635 року в "Щоденнику подорожі до Польщі" написав про різдвяний ярмарок у Ґданську французький дипломат Шарль Ог’є.

Мандрівник також описав, як дітям вручали подарунки: "Перед сном ставлять миску або кошик, в які нібито Ісус Христос має вночі покласти свої дари. Одночасно прив’язують дзвіночки до ніг своїх слуг, а ті в темряві крадуться, дзеленькаючи ними, до дитячої кімнати. Хлопчики та дівчатка нетерпляче чекають на них і думають, що це прийшов Христос. А коли настає ранок, вони з великою радістю і захопленням милуються цими подарунками, нібито принесеними з неба..." І додавав: "Використовуючи той самий трюк, слуги також підставляють своїм господарям або гостям миски, щоб отримати, як вони зазвичай кажуть, "свого Христа", тобто подарунки для себе".

У пізніші часи подібно, тобто таємно, дітям вручатиме подарунки вже не Христос, а святий Миколай.

"Різдво латинське"

Період тиші та спокою закінчувався 24 грудня Вігілієюз лат. — "чування", тобто урочистою родинною вечерею. До столу разом із господарями сідали і слуги: зазвичай за віком, щоб "померти в природному порядку". Дбали про те, щоб кількість людей за столом була парною, бо непарна віщувала смерть когось із присутніх. Під білу скатертину на столі клали сіно, на стіл ставили до 13 пісних страв. Це були переважно наїдки з риби, але траплялось і м’ясо бобрів та видр. Цих тварин тоді ототожнювали з рибою, адже вони також жили у воді. Особливим делікатесом за шляхетським столом вважали смажений, варений чи тушкований хвіст бобра. Господар розпочинав вечерю молитвою, потім ділився із присутніми гостією — тонким хлібцем. Відтак ним пригощали й худобу — насамперед улюблених коней. Вірили, що Різдвяна ніч особлива й усі створіння радіють народженню Господа. Тож тварини можуть заговорити людським голосом.

Вважали, що у цей час рідних провідують душі предків. Тому на столі ставили посуд для померлих і прочиняли двері, щоб душі могли вільно ввійти в дім. Перш ніж сісти до столу, дмухали на стільці й лавки, примовляючи: "Посунься, душечко". Після вечері просили душі повернутися додому або залишали їм святкову вечерю на ніч. Самі ж ішли до костелу, де опівночі розпочиналася урочиста меса: Пастерка. Після неї закінчувався піст. Традиційно урочистості в храмі супроводжувалися співом колядок.

Після нічної меси зазвичай довго спали. Тому наступний день, як правило, також святкували в родинному колі, ласуючи м’ясом, ковбасами й паштетами. Із візитами їхали вже наступного дня — 26 грудня — або ж приймали гостей у себе. Відтоді до Нового року тривав невпинний час веселощів.

"Різдво руське"

"Милостивий пане гетьмане, мій велемилостивий пане і брате! Наближається вже хвалебне свято староруське Нашого Пана Збавителя Народження, починаємо рік новий, скінчимо нещасної домової війни усі змагання. Святий спокій з Паном (королем) має свій початок та успіх <...> Я тоді вітаю вашу милість як брат брата з тими урочистостями і на майбутній новий рік зичу при доброму здоров’ю усіх праць коло святого спокою піднятих жаданого успіху та його королівської милості ласки", — 29 грудня 1651 року писав у листі православний сенатор Адам Кисіль до гетьмана Богдана Хмельницького.

Обрядових відмінностей між православним і католицьким Різдвом було небагато. На Святвечір 6 січня традиційно готували головну обрядову страву — кутю — із товченого у ступі пшеничного або ячмінного зерна, присмаченого маком, волоськими горіхами, родзинками, медом та узваром. Дочекавшись першої надвечірньої зорі, родина сідала до столу, на якому разом із кутею мало бути 12 пісних страв. Святу вечерю розпочинали молитвою. На столі запалювали свічку в пам’ять про померлих предків. До світлиці вносили дідуха — прикрашеного квітами та стрічками снопа. Після вечері кутю разом із ложками залишали на ніч на столі для померлих душ, "аби рідні повечеряли й на нас не гнівалися".

Сьомого січня було заведено відвідувати богослужіння, а по тому їхали гостювати до родичів чи й самі приймали гостей. Молодь вирушала колядувати і водити вертепи — театралізовані дійства або лялькові вистави про народження Христа у Вифлеємі. 

Шляхетські забави

Популярною шляхетською розвагою у XVI–XIX століттях був куліг — багатолюдне катання на запряжених кіньми санях. Учасники, перебравшись у хлопське вбрання, імітували селянське весілля, почергово навідуючи маєтки сусідів-шляхтичів. Святкували там, доки було що їсти й пити. А потім, спустошивши пивницю, їхали далі, прихопивши зі собою господарів. Організатором і ватажком дійства був Арлекін, який мав на обличчі чорну маску. Учасники ж могли перебратися у селян, євреїв, купців, молодят, дружок, ксьондзів — на що вистачало фантазії. Забава могла тривати днями й тижнями — поки були сили веселитися.

Святковий період також був традиційним часом укладання шлюбів. Королі, магнати та заможна шляхта тоді нерідко справляли весілля своїм слугам. Наприкінці 1643 року канцлер Альбрехт Радзивілл занотував у "Щоденнику": "29 грудня. Відбувся шлюб доктора медицини королевича Казимира з панною покойовою королеви, на якому були ми усі".

Від "Сильвестра" до "Трьох королів"

"Мої найдорожчі діти, висилаю вам в тому новому році усілякі благословення, об котрих Його прошу безперервно для тебе, цілуючи тебе, мій найдорожчий сину, від усього серця", — 31 грудня 1701 року писала польська королева Марія Казимира синові Якубу. Новорічними подарунками не обмінювалися, але королева надіслала синові папську гоміліюпроповідь із нагоди Різдва, яку сама "мала честь вислухати".

Попри те, що від кожного нового року в XVII столітті очікували кращого життя, саме свято відзначали тихо. На святого Сильвестра31 грудня зазвичай полювали, що мало забезпечити мисливський успіх протягом усього наступного року. Сильвестровий вечір проводили в костелі. Зустрівши сусідів та знайомих, вітали їх із Новим роком і запрошували на новорічні обіди.

Новий рік вважали часом благодійности. У шляхетському середовищі було заведено в перший його день обдаровувати слуг і жебраків. А також відвозити дарунки до шпиталів та навчальних закладів.

"Пану конюшому — сіро-яблучний кінь у срібній упряжі з шовковими китицями; пану секретарю Ясінському — кірея альтембасова з рисами і срібною пряжкою (...), кожному з пахолків — овий жупан за новим кроєм (...), капелан візьме з моїх антиків те, що йому сподобається, казнодій — перстень із зображенням Милостивого Господа; а бернардин, наш сповідник, отримає 20 возів зерна (…). Наближені до мене слуги отримають по 20 золотих, а хто залишиться без нагороди, нехай сміливо приходить до мене, нагадає, і буде нагороджений", — читаємо в переліку новорічних подарунків коронного підкоморія Адама Казановського за 1637 рік.

Для католиків Різдвяний період закінчувався 6 січня святом Трьох Королів. Тоді у дворах короля та магнатів бавилися в костюмовану гру wirtshausз нім. — "господа", "корчма". Охочі розважатися заздалегідь кидали жереб, щоб визначити, яка кому дістанеться роль. Той, кому випало бути господарем, мусив почастувати гостей. А купець мав обдарувати присутніх різним крамом. Коли одного разу господарем став краківський каштелян Станіслав Конецпольський, а купцем — руський воєвода Єремія Вишневецький, то розвага, за підрахунками литовського канцлера Радзивілла, їм "кілька тисяч коштувала".

Пізніше популярною стала гра в "мигдалевого короля". Присутнім гостям роздавали печиво, одне з яких було начинене мигдалем. Того, кому воно діставалося, проголошували королем і коронували паперовою короною. У подяку за титул переможець мав розважати товариство, ініціювати забави. А також стежити, щоби присутні мали з ким потанцювати й що випити.

Календарний період різдвяних свят у православ’ї — від 6 січня до 19 січня — тривав до свята Йордана, або Водохреща, коли було заведено святити воду. Однаку безтурботно відбути всі свята було складно. Доводилося пристосовуватися до державних реалій і повертатися до політичного життя. "Рік той почався від сеймиків предсеймових, котрі по королівству 7 січня відбулися", — записав про 1642-й канцлер Альбрехт Радзивілл. А загальнодержавний Сейм, куди шляхта відряджала обраних делегатів, запрацював 11 лютого.