"Я би бив їх – комуністів": Як українці реагували на угорську революцію 1956 року

10:59, 29 жовтня 2021

1920.jpg

65 років тому в Угорщині вибухнула перша потужна антитоталітарна революція у Центрально-Східній Європі. Вона до основ струсонула радянську імперію і виявила системну кризу сталінської моделі у країнах соцтабору. 

Згідно з висновком американської дослідниці Джоан Гренвіл, революція 1956 року стала "першим доміно" в краху прорадянських тоталітарних режимів.

Угорська революція створила безпрецедентний міжнародний розголос, хвилі якого докотилися до самого СРСР. Найбільший резонанс спостерігали на західному пограниччі Радянського союзу, котре опинилося у складі "країни рад" за підсумками Другої світової війни. Особливо на Закарпатті. Тієї осені радянські спецслужби зафіксували в українських містах півтораста "ворожих висловлювання", пов’язаних із угорськими протестами

pahirja.jpg

Олександр Пагіря

історик

Слабка ланка – в Україні

В Україні комуністичний режим мав нахиткіші позиції. Радянські війська лише кілька років перед тим придушили наймасштабніший у Східній Європі збройний рух спротиву, очолюваний ОУН і УПА. Угорські події співпали у часі з поверненням із таборів ГУЛАГу та спецпоселень у Західну Україну десятків тисяч амністованих учасників націоналістичного підпілля. Вони, незважаючи на багаторічні табірні поневіряння, були готові продовжувати боротьбу з тоталітарним режимом. 

Радянський режим побоювався, що угорська революційна іскра може розпалити нове вогнище антикомуністичного повстання у Західній Україні, до якого міг додатися ще й угорський чинник. На території Закарпаття мешкало близько 134 тисяч угорців. Вони були наелектризовані бунтарством по інший бік кордону.

Загроза поширення полум’я угорської революції як на інші країни "Варшавського блоку", так і на "внутрішню імперію" стала одним із визначальних факторів, який вплинув на фінальне рішення Москви. Влада вирішила придушити революційний виступ в Угорщині.

0019_1.jpg

У ніч на 23 жовтня 1958 року, до другої річниці угорської революції, дев’ятикласник Іштван Пастеляк виготовив і розповсюдив у рідному селі Галоч на Закарпатті три листівки із закликом до угорського населення об’єднатися у боротьбі проти комунізму. Вже 25 жовтня він був заарештований КДБ.

Фото: Галузевий державний архів Служби безпеки України

Повстання почалося 23 жовтня 1956 року з маршу студентів та інтелігенції у Будапешті. Наступної ночі радянський режим почав вводити на територію країни війська із важкою технікою.

В Українській РСР спецслужби майже щоденно фіксували висловлювання громадян на тему угорських подій. КДБ мав змогу відстежувати громадську думку завдяки глибокому проникненню у різні суспільні прошарки через розгалужену аґентурну мережу. Протягом осені спецслужби задокументували 141 "вороже висловлювання" у великих містах України.

Діапазон думок, висловлювань і реакцій населення виявився суперечливим. Суспільні реакції варіювалися від вираження підтримки радянському режиму до повного засудження.

0099.jpg

Заарештований Іштван Пастеляк показує місце, де він вивісив антирадянську листівку до 2-ї річниці угорської революції у с. Галоч на Закарпатті

Фото: Галузевий державний архів Служби безпеки України

"Комуністи не дають свободи"

Угорське населення Закарпаття не стримувало обурення першим введенням радянських частин в охоплений повстанням Будапешт. Початкова фаза інтервенції тривала кілька днів до 30 жовтня. 

Каґебісти пильно стежили за контактами угорців по обидва боки кордону, побоюючись каналів проникнення небезпечних революційних ідей у радянське прикордоння. 

"Угорський народ молодець, що бореться за свою свободу і за свої права", – заявив у присутності робітників фанерно-меблевого комбінату в Ужгороді шліфувальник Юрій Кацанич, угорець за походженням. 

"Угорський народ має право вибрати такий уряд, який він любить, і не зобов'язаний служити уряду, який поставила Москва, тільки комуністи не дають їм свободи", – вважала мешканка Мукачева Ержебет Бундаш. 

Згідно з повідомленням радянських спецслужб, закарпатські угорці регулярно збиралися під виглядом азартних ігор, винного застілля тощо для прослуховування іноземних радіопередач "Вільна Європа", "Голос Америки" та "BBC" угорською мовою, а також обговорення останніх новин із Угорщини. Аґентура підслухала, що угорці сподівалися на перекидання вогнища антикомуністичного повстання на інші країни. Вони вважали, що початок глобальної війни допоміг би вигнати "росіян із території Закарпаття".

Дуже швидко протестні настрої вилилися на вулицю. У кількох поселеннях Закарпаття, де компактно проживала угорська громада, здійнялася хвиля антирадянських акцій. 

28 жовтня у Берегові КДБ зафіксував поширення 152 одиниць антирадянських листівок, виконаних за допомогою саморобних кліше на вузькій смужці паперу учнівського зошита. Через два дні, 30 жовтня, радянська поліція вилучила в Ужгороді 51 листівку угорською мовою, надруковану за подібною технологією, із написом: "Нехай живуть угорські революційні ради!". 

Репресивні органи виявили й інші прояви непокори – погрози на адресу комуністів та радянського партійного активу, факти прихованого саботажу, невиходу на роботу і дезертирства з радянської армії.

Совітська влада вирішила вдатися до покарання. 3 листопада управління КДБ у Закарпатській області рапортувало про проведення перших арештів серед місцевих угорців через антирадянські висловлювання та погрози на адресу радянсько-партійного активу. Загалом у листопаді заарештували 24 особи. Їх засудили до різних термінів ув’язнення – переважно, 4-5 років неволі.

0170.jpg

Реформаторський священник Ендре Гече, який був заарештований КДБ у 1958 році у справі поширення листівок у с. Галоч, помер у слідчій в’язниці КДБ в Ужгороді 4 січня 1959 року

"Дураки їдуть голови класти"

Згодом протестні настрої вийшли за межі угорської спільноти і поширилися між представниками різних соціальних прошарків на Закарпатті – робітниками, викладачами, учителями, лікарями, студентами, технічною інтелігенцією, священниками, селянами – різного етнічного походження.  

Електромеханік Свалявського ліспромгоспу Петро Русин у бесіді з підісланим аґентом висловлював захоплення діями угорських революціонерів. Русин був певен, що у разі вибуху повстання в інших країнах соцтабору "український народ теж повстане"

Під час проходження радянських військ продавець залізничного магазину у Великому Березному на прізвище Барна викрикував у присутності місцевих мешканців: "Дураки їдуть голови класти за колгоспи та убивати тих людей, які хочуть добре жити (…) Нехай дадуть зброю, ми знаємо, що з нею робити".

Територія України стала плацдармом для здійснення військової інтервенції в Угорщину. Основою ударного об’єднання Радянської армії, яке брало участь у придушенні угорської революції, були війська Прикарпатського військового округу. Це викликало здебільшого негативну реакцію серед населення – як угорці, так і українці публічно висловлювали протест проти руху радянських військовиків.

Масова передислокація спричинила паніку серед населення від Львова до Ворошиловграда. Люди в остраху нової війни почали скуповувати в магазинах товари першої необхідності – мило, сіль, сірники, крупи, цукор, цигарки, гас тощо.

"Колгоспники на західних землях України перестали працювати. Всі кинулися до крамниць по сіль і мило. За два дні розібрали все", – пригадував колишній політв’язень Данило Шумук, який саме 1956 року повернувся у своє рідне село на Волині.

Попит на окремі види товарів на окремих територіях підскочив майже у тридцять разів! Вгамувати попит вдалося лише наприкінці листопада за допомогою насичення торгівельної мережі дефіцитними товарами та агітації. 

"Це не життя, а в повному сенсі окупація"

Угорська революція запалила іскру непокори у середовища колишніх в’язнів ГУЛАГу, які після смерті Сталіна поверталися у рідні місця внаслідок кількох хвиль амністії. Перед ними замайорів проблиск надії (чи то пак ілюзії) на повалення тоталітарної влади.

В Україні, подібно до країн Балтії, покладали серйозні сподівання на "ланцюгову реакцію", котра дала б можливість позбутися залежності від Москви.

"Скоро може бути таке і в нас. Ми ще дочекаємося, коли у нас буде своя – українська влада, і ми будемо жити у своїй хаті", – зазначала у розмові з колгоспниками мешканка села Боголюби на Волині А. Панасюк, нещодавно звільнена з ув’язнення.

КДБ пильно відстежував реакцію на угорське повстання серед колишніх членів ОУН і УПА. Цей контингент вважався ненадійним іще до початку революції в Угорщині. Каґебісти зауважили активізацію "ворожої діяльності антирадянських націоналістичних елементів", котра проявлялася у вбивствах і замахах на радянський партійний актив, підпалах майна колгоспів, поширенні листівок тощо.

У якийсь момент могло здатися, що ідея антитоталітарної революції у країнах Центрально-Східній Європі, на котру так уповало командування УПА, нарешті набирала обрисів.

Колишній член ОУН із Тернополя Микола Омелько, якого у 1948-му засудили до 10 років позбавлення волі за належність до підпілля, говорив про звільнення Угорщини від "російської окупації". Пан Микола закликав однодумців бути готовим здійснити подібне в Україні.

Продавець магазина у Стрию Павло Лучинський, який лише у 1955-му був амністований після покарання за "зраду батьківщини", їздив містом на велосипеді та вигукував: "Українці! Беріться за зброю та піднімайтеся на боротьбу проти радянської влади". Він закликав місцеве населення вийти на демонстрацію 7 листопада та "зробити те, що зробили в Будапешті". Невдовзі його заарештували.

Думки про повторення угорського повстання в Україні лунали і в інших куточках країни. Мешканець Києва Олександр Онищенко заявив: "В один прекрасний день народ покінчить з цим режимом всюди. Правда, наш український народ звик до бідності та горя. Але варто пробудити вогонь – і буде те, що і в Угорщині. Так жити не можна. Це не життя, а в повному сенсі окупація". 

Перукар обласного музично-драматичного театру у Ворошиловграді (нині Луганськ) Микола Дубенко вбачав в угорських подіях "початок кінця соціалістичної системи". "Це добре, що в Угорщині повстали, нехай б’ють комуністів, за угорцями підуть й інші", – казав луганчанин.

Студентський вірус нонконформізму

Протестні настрої охопили насамперед частину студентства, яка прагнула наслідувати приклад угорських однолітків, однієї з головних рушійних сил повстання. Університетська молодь уважно вивчала досвід революції і припасовувала його до радянської дійсності.

Одним із каналів поширення революційних ідей у вищих навчальних закладах Радянської України були угорські студенти, які навчалися за обміном у Києві, Харкові та Дніпропетровську. Зокрема, 137 угорських студентів, які навчалися у харківських вишах, у розмовах із колегами висловлювали підтримку повстанцям у Будапешті та солідаризувалися з їхніми вимогами: підтримували підвищення зарплат, зменшення адміністративно-управлінського апарату на підприємствах, свободу слова і релігії, добровільний вступ селян у колгоспи. Вони рішуче засуджували введення радянських військ в Угорщину і трактували це як грубе порушення суверенітету країни.

Попри зусилля урядової пропаганди, у київських вишах серед місцевих студентів переважала оцінка угорської революції як "народної" та "справедливої". Молодь цікавилася тамтешніми подіями, запитувала у викладачів про причини бунту, демократичні перетворення, урядову програму тощо. Студенти також нарікали на викривлене висвітлення цих питань у радянських ЗМІ. Непублічно вони засуджували введення радянських військ на територію Угорщини, характеризували його як "агресію".

Частина студентів виголошувала радикальні ідеї. Зокрема, слухач третього курсу Київського художнього інституту С. Науменко заявив: "Якби у нас щось відбулося, я би перший бив їх – комуністів".

Така різна інтелігенція 

Діапазон реакцій на угорські події серед української радянської інтелігенції був доволі строкатим: хтось підтримував радянську політику, хтось висловлював обережну критику, хтось сподівався на глибші демократичні реформи. 

Зокрема, письменник Іван Сенченко, який у 1947 році зазнав нищівної критики на пленумі ЦК КП(б)У через свою творчість, у розмові із аґентом висловлював заздрість Угорщині. Казав, що угорці розчистили собі шлях до кращого життя "малою кров’ю" і жалкував, що Україні цього не вдалося.

Викладач Харківського педагогічного інституту і майбутній відомий вчений-літературознавець Леонід Фрідман вважав, що події в Угорщині – провісник краху соціалістичного режиму і перше свідчення "відпадіння країн народних демократій" з-під орбіти Москви. 

Львівський композитор Анатолій Кос-Анатольський розглядав події у країнах "народної демократії" як спробу позбутися впливу Радянського Союзу, стати незалежними та будувати соціалізм за зразком Югославії. 

Викладач історії при Київському залізничному технікумі С. Герцман назвав угорські події розпадом сталінської імперії і не приховував задоволення цим.

Частину інтелігенції охопило почуття пригніченості та безпорадності. Вони побоювалися, що "десталінізація" згорнеться. Викладач Харківського політехнічного інституту Олександр Лагунов передрікав посилення репресій. Він вважав методи придушення народних виступів в Угорщині сталінськими. 

Директор Інституту суспільних наук АН УРСР, професор Іван Крип’якевич бачив принципову відмінність становища Польщі та Угорщини у порівнянні з Україною. Він зазначав, що у західних сусідів УРСР існували власні армії, адміністративний апарат, там діяли певні національні тенденції у комуністичних партіях. Натомість ЦК КПУ повністю та безумовно підпорядковувався Москві. Через це Крип’якевич не покладав великих надій на зміни в Україні.

Певна частина української творчої інтелігенції стояла на боці уряду. Письменник Максим Рильський відкрито підтримував радянську інтервенцію, назвавши події в Угорщині "заколотом проти народної влади".

Окремий прошарок дотримувався ідеологічного нейтралітету в дискусіях про східноєвропейські кризи і будь-що прагнув уникнути чергової війни, зважаючи на свіжі спогади про Другу світову.

Водночас угорські події призвели до зростання радянського консервативного патріотизму. Чимало громадян УРСР різко обурювалися "угорським заколотом", вважали, що радянський уряд упустив момент вибуху повстання в Будапешті, критикували політику розвінчування "культу особи" Сталіна та закликали владу до рішучих дій з метою придушення "контрреволюції". У цьому середовищі навіть посилилася ностальгія за померлим диктатором та його владою "залізної руки". 

іллейш.jpg

24 червня 1957 року КДБ заарештувало учнів 10-го класу із Виноградова на Закарпатті Йожефа Іллейша, Яноша Варгу, Шандора Мілована, Іштвана Дудаша та Золтана Ковача, яким інкримінували виготовлення та поширення антирадянських листівок і намір створити молодіжну підпільну мережу. 26 серпня 1957 року на закритому судовому засіданні в Ужгороді учасників групи було засуджено від 3 до 6 років виправно-трудових таборів. У 1958–1959 роках їх достроково звільнили із місць позбавлення волі за рішенням судів

ковач.jpg
Фото: Галузевий державний архів Служби безпеки України

Кінець відлиги

Радянським силам вдалося ліквідувати всі осередки збройного спротиву в окупованій Угорщині. Попри це, жовтень 1956-го продовжував чинити довготерміновий вплив на закарпатських угорців. Вони не припиняли здійснювати акти непокори проти радянської влади й продовжували виявляти солідарність з подіями в Угорщині ще довго після завершення самого повстання. Угорська революція стала джерелом натхнення для антирадянських молодіжних груп, які виникли у другій половині 50-х.

Переслідування угорців на Закарпатті та репресії в інших частинах України відбувалися синхронно з посиленням тиску у межах всього СРСР. Хрущовська "відлига" згорталася. Соціальні ілюзії, породжені розвінчуванням "культу особи" Сталіна, після радянських танків в Угорщині швидко зійшли нанівець. Компартія доклала максимум зусиль для відновлення своїх позицій у суспільстві, котрі похитнулися після угорських бунтів.

Революція в Угорщині позначила перехід від ери радикального опозиційного руху, що прагнув демонтажу радянської влади, до ери дисидентів, які шукали шляхи реформування системи зсередини, використовуючи легальні ненасильницькі засоби. Але – "перше доміно" вже впало.

Українська реакція у цифрах

Протягом жовтня – листопада 1956 року радянські спецслужби задокументували 141 "вороже висловлювання" у великих містах України, пов’язане з Угорською революцією.

Із 23 жовтня до 15 грудня 1956 року співробітники УКДБ у Закарпатській області зафіксували 130 повідомлень про антирадянські висловлювання, 16 випадків поширення антирадянських листівок, вилучили понад 250 екземплярів, затримали 20 листів із антирадянською продукцією, виявили чотири написи у публічних місцях, задокументували 24 випадки погроз на адресу комуністів та радянського партійного активу. У 1956–1957 роках за ґрати потрапило 40 осіб. 

Загалом у 1957-1958 роках в УРСР викрили 23 антирадянські групи, які виникли під впливом подій в Угорщині. Серед учасників цих осередків заарештували 65 осіб, а ще сто пройшли "профілактику".

Схожі матеріали

errio_banner_pt1.jpg

Отвертий лист Ольгерда Бочковського до пана Едуарда Ерріо

600.jpg

Чому Захід не виступив на захист українців, знаючи про голод 33-го?

600+.jpg

Опромінені. Історія подружжя Ігнатенків

600+1.jpg

Кількісні докази геноциду українців

6001.jpg

Москва вдалась до Голодомору, усвідомивши, що інші стратегії знищення українців не діють

600+-.jpg

“Медовий місяць” Берліна та Москви

600+--.jpg

“Хто за нас, встаньте в знак протесту”!

600-.jpg

657 украдених днів Івана Багряного

сео 600х400.jpg

“Нас визволили, і нема на то ради”. Як відбувалась окупація Галичини "першими совітами"