Голодомор на заборонених фото Миколи Боканя

Фотоапарат за спадок

Микола Бокань народився 4 квітня 1881 року в Батурині, який у XVІІ столітті прославився як гетьманська столиця. У 9-річному віці Микола залишився сиротою. З 1894 року служив у Таганрозі, Новоросійську та Одесі. До рідного Батурина повернувся 1902-го. Микола успадкував 8,5 десятин землі, але землеробством займатися не хотів. Тож на частину прибутку від продажу землі купив фотоапарат й освоїв мистецтво фотографії.

<p>Микола Бокань (1881&mdash;1942)</p>

Року 1905 Микола одружився з Вассою, яка походила з конотопських міщан. У родині народилося шестеро синів і одна донька — Микола, Володимир, Борис, Костянтин, Лев-Леонід, Олександр та Анна.

Через захоплення поглядами Льва Толстого Микола вирішив навчати своїх дітей вдома. Навіть пропонував створити у Батурині просвітницький народний дім. Однак місцеві сприймали чоловіка скептично, вважали його поведінку дивакуватою, а в часи СРСР навіть "контрреволюційною".

— У Російській імперії толстовствоРелегійний рух у Росії, що виник у 1880-их під впливом ідей і творчості Льва Толстого. Його прихильники керувалися християнськими принципами, але відкидали офіційну церкву, державні структури, службу в армії, не споживали м'яса. визнали небезпечною релігійною сектою, — розповів "Локальній історії" Андрій Іванець, провідний науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду. — Микола Бокань вважав, що не варто служити державі і тому наймав приватних вчителів для навчання дітей. Коли стало скрутно з грошима, старші діти вчили молодших, таким чином він виховував їх у дусі близьких йому ідеалів. Це значною мірою ізолювало дітей від суспільтва і зрештою стало причиною конфліктів у сім’ї.

Під час Першої світової війни батька сімейства мобілізували, був фотографом на Румунському фронті. Звільнився зі служби незабаром після встановлення більшовицької влади.

У перші повоєнні роки родина Боканів жила у скруті. У пошуках заробітку сім’я намагалася влаштуватися у Києві, а згодом в Одесі. Однак 1925-го назавжди повернулися на Чернігівщину. Помешкання Боканів у Батурині було скромним, але це не завадило Миколі обладнати там фотостудію. Заробляв на життя фотопортретами, фотографував місцеві пейзажі. Наприкінці 1920-х справою батька зацікавився і його син Борис.

— Микола Бокань був відомим у регіоні як фотомайстер ще на початку ХХ століття. Через свої ідеологічні погляди він принципово не ретушував знімки, через це втрачав частину клієнтів, — каже Андрій Іванець.

Голодна смерть

<p>"Вдень два колгоспники Дробязка Павло і Жук Феодосій явилися до фотографа і силою забрали знімки, за які мали заплатити. Йдучи, зірвали із завіс двері, якими вдарили у скроню фотографа, і погрожуючи втекли". 28 лютого 1933 року</p>

У 1932 році, коли на українських землях лютував голод, у Миколи Боканя з’явилися кілька десятків боржників, які не заплатили йому за послуги.

"Вдень два колгоспники Дробязка Павло і Жук Феодосій явилися до фотографа і силою забрали знімки, за які мали заплатити. Йдучи, зірвали із завіс двері, якими вдарили у скроню фотографа, і погрожуючи втекли", — так підписав одну зі світлин Микола Бокань, де він стоїть біля хати з перев’язаною головою. Такі випадки у голодні роки були не поодинокими.

У той час батьки і п’ятеро дітей жили під одним дахом. Старший син залишив родину раніше, а Борис за відмову через пацифістські переконання служити в армії перебував за ґратами. Микола Бокань розумів — прогодувати всіх дітей не зможе. Тому наполіг, щоб 25-річний син Володимир, який з дитинства мав травму очей, покинув батьківський дім і заробляв на життя самотужки. Озлоблений на батька Володимир розбив вікна у будинку та навіть погрожував підпалити дім. Тому Микола зі сином Борисом про всяк випадок робили запаси води. 

Усі події, які родина переживала під час Голодомору Микола Бокань фіксував на свій фотоапарат, кожну світлину коментував коротким підписом.

— Завдяки фотографіям Миколи Боканя і підписам до них ми можемо прослідкувати як руйнувалися родини, та як драматично змінювалися відносини між людьми в умовах голоду, — зазначив Андрій Іванець.

Хоча Володимир отримав роботу на фабриці масла, батько стверджував, що його син вдався до жебрацтва та хуліганства. Голова сільради поставився з розумінням до хлопця і допомагав йому харчами.  

Свою наймолодшу доньку Анну, якій тоді було 14 років, Микола влаштував на сусідній фермі, де за працю її мали годувати. Але коли з’ясувалося, що доньці давали лише знежирене молоко, розбавлене водою, чоловік скасував угоду.  

Навесні 1933-го, коли сім’я Боканя уже 10 місяців як не їла хліба, а син Борис був достроково звільнений з табору і повернувся додому, 22-річний син Костянтин пішов працювати у колгосп. Важка праця виснажувала, годували погано. 30 червня парубок впав на колгоспному полі і більше не підвівся на ноги. Місцевий лікар, який заповнював свідоцтво про смерть, вказав причиною смерті виснаження. Місце трагедії, похорон та могилу сина Микола Бокань закарбував на фото.  

Тіло Костянтина перевезли на підводі на місцеве кладовище. З усіх могил лише на надгробку Костянтина було фото, яке зробив його батько та напис: "Помер 30 червня 1933 року на полі від непосильної праці в колгоспі і недоїдання".

Записи та фотографії Миколи Боканя також висвітлюють місцевий опір колективізації та розкуркуленню. На одній із його світлин на лаві сидить група людей, оточена радянськими офіцерами. Осіб із першого ряду, як зазначив під знімком фотограф, засудили до смертної кари через те, що мстилися владі за конфіскацію майна.

— Фотографувати Голодомор було дуже ризикованою справою, — наголошує Андрій Іванець. — Ми знаємо, що американський фотограф Джеймс Еббе, який до того знімав Сталіна в Кремлі, намагався фотографувати в Україні на залізничній станції голодних людей. За це його затримали. Зрештою за несанкціоновані зйомки його вислали з СРСР. Інший приклад: інженер Олександр Вінербергер працював у Харкові, де зробив понад 80 знімків, пов’язаних з Голодомором. Він використовував  сучасний на той час фотоапарат Leica, який фотографував у русі. Ба більше, Вінербергер сконструював пристрій, який допомагав йому натискати на апарат, не піднімаючи його до очей, бо інженер знав, що за ним можуть слідкувати. Потім він висилав негативи, ймовірно, через австрійське посольство, щоб світ побачив жахи, які ми сьогодні знаємо як геноцид української нації.  

Під грифом "секретно"

Світлини фотохудожника Миколи Боканя, який фіксував життя під час Голодомору, стали відомими лише 2007 року, коли в архіві СБУ Чернігівської області віднайшли його кримінальну справу.

Миколу Боканя та його сина Бориса заарештували восени 1937-го. Їх звинуватили в антирадянській агітації та пропаганді, а також поширенні провокаційних фотографій.

— До кінця 1930-их із семи дітей із батьком залишився тільки один син Борис, який поділяв його філософські погляди і продовжував справу як фотограф. Світлини часів Голодомору спричинили арешт Миколи Боканя і його сина. Микола фотографував усе та ще й коментував у підписах до світлин. Коли у процесі декомунізації відкрили архіви СБУ, з кримінальної справи Боканя зняли гриф "секретно", дослідники змогли дізнатися, як родини виживали в українських селах у 1932—1933 роках.

У Миколи Боканя вилучили 42 фотографії і 20 негативів, а також листування та нотатки. Окрім світлин, у матеріалах справи також є фотоколажі, створені Миколою у 1931—1936 роках, які розповідають про життя його родини.

У квітні 1938 року Чернігівський обласний суд виніс вирок Миколі та Борису Боканям. Сина засудили до п'яти років каторги, батька — до восьми. На Далекому Сході Борис помер через рік після вироку, серце Миколи Боканя зупинилося 1942-го.