Гальшка Гулевичівна та Могилянка. Фактозвіряння життєпису найвідомішої української меценатки

Уперше інформація про подарунок пляцу на потреби Київської братської школи, з якої постала Києво-Могилянська академія, з’явилася 1766 року. Це була історична довідка, надіслана до Київської духовної консисторії. У ній йдеться про дарчу Гальшки Гулевичівни 1615 року. Чим зумовлений час появи перших відомостей про Гальшку?

У 1760-ті роки постало питання, чи буде Академія й далі існувати у своїй усталеній іпостасі. Загроза її існуванню була і внутрішня, і зовнішня.

<p>Уявний портрет Гальшки Гулевичівни. Художник Григорій Корінь, 1993-1994 рр.</p>

Внутрішня крилася у бажанні козацької еліти реформувати Академію у навчальний заклад для шляхти. Козацька старшина й гетьман хотіли створити класичну модель університету з чотирма факультетами – медичним, філософським, юридичним, богословським. Також мали намір радикально змінити структуру навчального закладу. Якщо з XVII століття головним опікуном Академії був митрополит, то тепер нею хотів опікуватися сам гетьман, точніше – трьома світськими факультетами. Потребу таких змін військова еліта обґрунтовувала історичною тяглістю правонаступности. Мовляв, заклад, заснований за сприяння гетьмана, гетьман може і змінити. У 1620 році гетьман Петро Сагайдачний вступив до Київського братства “зі всім войском”. 

Зовнішня загроза полягала у критичному ставленні до Академії російських можновладців. Причина – церковні ієрархи українського походження виступали проти секуляризаціїУ результаті секуляризаційної реформи 1764 року основна частина монастирських земель перейшла до держави церковних володінь, що розпочала Катерина ІІ. У Петербурзі ширилися чутки, що Академія навчає дітей “за развратными правилами римского духовенства”. Існувала загроза, що навчальний заклад можуть ліквідувати.  

У відповідь середовище могилянців створило міт про грамоту Петра І, за якою Києво-Могилянський колегіум отримав титул “академії”. А на претензії козацької старшини зреагувало введенням в історію закладу імені Гальшки Гулевичівни.

Варто наголосити, що текст дарчої нам відомий тільки за переписом 1766 року. Згідно з нею, Гальшка, погодивши це зі своїм другим чоловіком Стефаном Лозкою, подарувала на Братський монастир, школу та шпиталь пляц на київському Подолі. Такий історичний виклад нівелював претензії козацької старшини на реформування навчального закладу.

Чому на роль нової фундаторки обрали саме Гальшку Гулевичівну? Коли в 1760-ті роки укладали історію Академії, знайшли реальний привілей короля Речі Посполитої Зигмунта ІІІ за 1629 рік. У ньому дійсно значилося про дар Гальшки Гулевичівни на будівництво братства милосердя та шпиталю. Але що саме вона дарувала – вказано не було. Точну дату дарунка за цим привілеєм теж встановити неможливо. Відомо лише, що це мало статися до 1629 року.

Коли могилянці вперше покликаються на цей документ, то вказують, що в Академії зберігається оригінальний випис з актових книг. Після секуляризації у 1780-ті роки усі маєткові документи Академії були вилученні до казенної палати в Петербурзі. Не вистачало там тільки акта… дарчої Гальшки Гулевичівни.

Стаття у Вікіпедії про “Будинок Гальшки Гулевичівни” стверджує: “Найдавніша збережена цивільна будівля у Києві, пам’ятка історії та архітектури XVII століття. У 1615 році Гальшка надала цю будівлю та земельну ділянку при ній для заснування Братської школи”.

<p>Реконструкція "будинку Гальшки Гулевичівни". Автор Лосицький Юрій, 1982 р.</p>

Джерельного підтвердження того, що Гальшка разом із землею дарувала ще й будинок, немає. У копії дарчої 1766 року була інформація лише про пляц. Однак в Російській імперії, перекладаючи місцеві юридичні акти, часто замінювали старі терміни. До прикладу, пляц став «дворовым местом». Відповідно двір – подвір’я біля будинку.

Проте до кінця ХІХ століття ніхто не ототожнював якоїсь будівлі з дарунком Гальшки. У 1890-х роках проводили капітальний ремонт огорожі навколо Братського монастиря. Під час розкопок знайшли фундаменти XVII століття. Тоді й виникло припущення, що, можливо, це і є залишки будинку Гальшки. Висловив його Микола Петров, тогочасний професор Київської духовної академії, наступниці Києво-Могилянської академії.

Подальші археологічні дослідження території Могилянки відбувалися вже у 1980-х роках. Проводячи розкопки на території Подолу, зокрема поварні Братського монастиря, археологи припустили, що це і є будинок Гальшки. Хоча дослідження показали, що стіни зведені не в першій половині XVII століття, а наприкінці XVII – на початку XVIII століть. Проте в суспільній уяві закріпився міт про “будинок Гальшки”.

Наступні археологічні дослідження показали, що стіни були змуровані в пізніший час, але на фундаменті “будинку Гальшки”. Проте згодом і ця версія була спростована. Однак міт живе й донині.

Рід Гулевичів відомий від XV століття як один із найвпливовіших на теренах Волині та Поділля. Серед 20 радників Великого князя Литовського та Руського Свидригайла Ольгердовича (1370 – 1452) троє були представниками цього роду. 

<p>Уявний портрет Гальшки Гулевичівни. Художниця Наталія Задорожна, 1997 р.</p>

Однак вже на початку XVI століття економічна потуга родини почала маліти через поділ на гілки. Відтак почав зникати політичний вплив.

Від початку XV століття родина Гулевичів була православною. Лише в XVI столітті деякі гілки роду почали переходити у протестантизм, у його радикальну версію – соцініанство, або аріанство. Родина Гальшки залишалася православною, хоча діти й мали спольщені імена.

Батько Гальшки, Василь Гулевич, був найближчим слугою київського воєводи, "некоронованого короля Речі Посполитої" Василя-Костянтина Острозького. За підтримки свого патрона Гулевич отримав посаду підстарости в місті Володимирі, очолював гродський кримінальний суд. Крім того, здобув посаду войського – людини, яка у випадку війни мала опікуватися збереженням порядку та піклуватися про маєтки військовозобов’язаних шляхтичів. Василь Гулевич був власником села Затурці.

Коли настав час обирати шлюбного партнера для своєї доньки, Василь Гулевич керувався практичними спонуками. Дівчину видали заміж за Криштофа Потія, представника не надто давнього, але заможного та впливового роду. У цьому шлюбі Потій отримував жінку з давнього шляхетського роду, а Гулевичівна – право на третину статків свого чоловіка.

Дата та навіть рік народження Гальшки – не відомі. Припускають, що вона народилася у 1570-х роках в маєтку Василя Гулевича в ЗатурцяхУ 1882 році тут народився громадсько-політичний діяч В’ячеслав Липинський.

<p>Портрет на поштовому конверті "Гальшка Гулевичівна" (із серії &laquo;Славетні жінки України&raquo;). Художник Олексій Штанко</p>

Уперше інформація про дату народження Гальшки Гулевичівни з’явилася у 1766 році, коли укладали довідку для Київської духовної консисторії про витоки Академії. Тоді “день Гальшки” поєднали з уже існуючим святом Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці. Відзначали його 22 грудня, а в народі називали “день Ганни”. Все було б добре, якби не один нюанс – могилянці неправильно зрозуміли повну форму імені Гальшка.

Гальшка – це спольщена версія імені Єлизавета, що польською звучить як Гельжбета. У XVIII столітті цю форму імені вже не пам’ятали, тому в 1760-х роках Гальшку розшифрували як Анну. Відповідно припустили, що Гальшка Гулевичівна народилася на день Анни, оскільки дітям зазвичай давали ім’я святого, у день якого вони народжувались.

Де і коли вперше з’явилася інформація про рік народження Гальшки – 1577, встановити не вдалося. Однак у джерелах XVI–XVII століть ця дата не зафіксована.

Як доказ освічености Гальшки Гулевичівни наводять факт її підпису під дарчою 1615 року. Однак, як ми знаємо, оригінал дарчої не зберігся. Текст дарчої, а також підпис є пізнішою копією 1766 року.

Ігор Тесленко говорить про те, що відомі факти жіночих підписів під документами. При чому підписували жінки не тільки з аристократичних родин, а й із середовища дрібної шляхти. Водночас наявність підпису не означала вміння жінки писати та читати. Аж до початку ХІХ століття академічні студії були виключно чоловічою прерогативою.

Жінок могли навчити підписувати документи, але не більше. Очевидно, так сталося і з Гальшкою. Її батько, Василь Гулевич, був, без сумніву, людиною освіченою, до того ж канцеляристом. Він знав вагу документа та важливість вміння ставити під ним підпис.