Доречна сороміччина

Гендерні відмінності

Термін "сороміцький" придумали не науковці, а носії традиції. Часто українці вживали прямі назви статевих органів. "Хуїшко – хуй – хуїще – хуїшко. Пиздишка – пизда – пиздище", – жартома говорять про вікові зміни в селах Харківщини.

А от у фольклорі частіше трапляються евфемізми: "Ой, якби ти, дівчинонько, / Та моторна була – / То ти б нам фитю-митю / Й на соломці дала!". Тут "фитя-митя" позначає жіночий статевий орган. Надзвичайно поширений у багатьох культурах світу евфемізм вагіни – капуста. Ось чому дітей знаходять у капусті! Українці колись співали: "Чогось хлопці потрухли, / бо їм носи попухли. / Дайте, дівки, капусти, / най їм трохи попустить".

Є десятки евфемізмів, що означують фалос. Наприклад, "ножик", про який співається в одній із весільних пісень: "Ой, мамцю, вже й ножик виймає!". А ще – ковбаса, когут, козак ("козак із штанів"), запридух, заганяч, забабах, дундлик, доєць, дишель, горобець, герой, вася (звідси – "голий вася"), вабик, бомко, палець, палиця, пан, дзюндзель.

Не менш образно в сороміцькому фольклорі називається й жіночий статевий орган: криниченька, ополонка, онка (від "оник" – нуль), сковорода, ремесло (загадка про "Жіноче ремесло кругом обросло"), мохнатка, живиця ("Дам тобі живиці, з-під дорогої спідниці") тощо. На Львівщині, у селі Межиріччя, кажуть ще "ринка": "Ой спустився у долинку, вибив яйця в свою ринку". 

Діжа і ніж

Пісні та приспівки, перенасичені еротичною символікою та сміливими метафорами, були обов’язковою частиною українського весілля. Кожен день святкування мав певні ритуали. Ідеї парування та плодючости в них були основними.

Коровайниці, яких родина запрошувала для випікання весільного короваю, мали бути щасливими у шлюбі та багатодітними. Коли з діжі вибирали все тісто, у неї встромляли ніж і співали: "Коло діжі чотири ножі, / А п’ятий на послузі, / Коло діжі свічі палають, / А на столі коровай бгають". Діжа тут символізувала піхву.

Згадка про чотири ножі та п’ятий "на послузі" – не випадкова. Вона відгукнеться в пісні, яку співатимуть, коли молодих відправлять на шлюбне ложе: "Положили чотири ноги спати, / А п’яту коротку, за горілку солодку".

Свічка, ще й запалена, – також стійкий фалічний образ. До слова, як ми знаємо, вислів "я їм свічку не тримав" означає "я не був свідком їхніх інтимних стосунків". Однак первісне і брутально-фізіологічне значення цього вислову – "я не тримав його члена". 

Ступа з товкачем

Коли молода з приданим їхала до молодого, свашки дорогою співали: "Тупу, коники, тупу, / Ми веземо на двір ступу; / Ступу з товкачами, / А Ганнусю з паничами". Аналогія з "постільною сценою" тут прозора.

До речі, одним із доволі поширених способів відмови сватам був не тільки гарбуз, а й макогін, тобто товкач. Коли дівчина простягувала його з поклоном гостям, за хвилину їх у хаті вже не було. А про хлопця, який так невдало посватався, говорили, що він "облизав макогін" або "піймав облизня".

Вислів "товкти воду в ступі" теж повʼязаний із весільною звичаєвістю. На другий день після першої шлюбної ночі гості реально змушували молоду товкти воду в ступі, аж поки всю не вихлюпає. І це була жартівлива, але й магічна імітація статевого акту.

На Житомирщині в останній день весілля відбувалося пародійне "вінчання" батьків молодят. Під сороміцькі приспівки їх обводили навколо ступи. В якийсь момент у ступу наливали води, били по ній макогоном, обливаючи усіх учасників процесії. 

Бувало, наприкінці весілля ступу наряджали як жінку, а товкачик – як чоловіка. І сороміцьким жартам навколо цих ряджених "органів" не було кінця. 

"Будемо запрягати, цілину орати"

Специфіка весільних сороміцьких пісень у тому, що в них переважає образне називання статевих органів і відповідного акту. Ці образи брали просто з побуту, тому вони були зрозумілі селянам.

До прикладу, увечері в молодого, коли молоду привозили до свекрухи, співали: "Що в нашого да Хведора / Воли половиї, / А в нашої да Химочки / Чепіги новиї. / Будем запрягати, / Цілину орати". Оранка як образний аналог коїтусу трапляється у фольклорі багатьох народів світу.

Образні назви члена – морква, бурячок, кабачок, баклажан або огірок. Вони фігурують і в сороміцьких весільних приспівках, і в анекдотах, і в приповідках. Наприклад, на Слобожанщині я зафіксував такий магічний обряд. Хлопців без штанів змушували перестрибувати через грядки з огірками, коли вже зʼявлялися квіточки, і примовляти: "Щоб стільки було огірочків, як в селі хуйочків!".

"Що то за кума, що під кумом не була?" – є така фольклорна аксіома. І хоча інтимні стосунки між кумом і кумою вважають гріхом, однак народ досить поблажливо ставиться до таких взаємин. Про це свідчить доволі велика кількість жартівливих пісень, приповідок і анекдотів. Чудовий зразок такого твору – пісня "Ой кум до куми раненько іде...", де кум пропонує допомогти кумі з коноплями. Усі дії, про які в ній йдеться – відвідати, виорати, посіяти, вибрати, намочити, витягти, потерти, потіпати – метафори злягання у сороміцькому фольклорі. А коноплі – один з образів жіночого статевого органа.

Коли в пісні співається, що хлопець із дівчиною "жартували до зорі", не варто думати, що вони смішили одне одного веселими історіями. "Веди мене, мати, у комору спати / Да з твоїм синочком та пожартувати", – співали начебто від імені молодої на весіллі перед тим, як нарешті залишити пару на самоті.

Молоді проводили шлюбну ніч не в хаті, а в коморі, де зберігалося збіжжя. Це теж була магія: зерно і простір, де воно зберігається, мали передати дівчині силу для репродуктивної функції. А "жартування" у цьому контексті – образ народного розуміння характеру сексуальних стосунків молоді.

У коморі молоді перебували недовго: іноді їм взагалі відводили пів годинки на любощі. У цей час гості співали приспівки, у яких метафорично відтворювався процес злягання різних істот: "Гусак гуску кличе, / Крізь тин колосочок тиче: / – На тобі колосочок ізʼїсти, / Пусти мене на черево злісти". І це, між іншим, була магічна допомога молодятам. 

У понеділок відбувалася перезва, обряд після першої шлюбної ночі. Тоді прийнято було пекти у великому горщику цілу обскубану курку, щоб вона виглядала як жива. Прикрашали її калиною, барвінком, червоними нитками, обкладали пиріжками. Потім все це обмотували навхрест двома червоними поясами і співали: "Марусини ніжки / Заробили пиріжки, / А Івашчин хуєчко / Заробив собі курочку".

Тут теж використовували харчовий код. У сороміцькому фольклорі і пиріжок, і курка – усталені образи вагіни, а поїдання – символ коїтусу.

"Сорок літ кабаці"

За моїми дослідженнями, у деяких селах Полтавщини та Сумщини щонайменше понад пів століття існує еротичний ритуал святкування 40-річчя. А також на Київщині, Богуславщині, Переяславщині й Уманщині, за даними Олени Чебанюк. З приводу цього є дві приповідки з протилежним змістом: "Сорок років кабаці – викинь її собаці" та "Сорок літ пизді – держи її в узді". Тобто у 40 років чоловік "вже нікуди не годиться", а жінка – навпаки, має велику сексуальну потребу.

Полтавці та сумці в день 40-річчя влаштовували справжнє театралізоване шоу. Виготовляли еротичні атрибути, шили костюми, розподіляли ролі. У чоловічому варіанті свята "винуватцю" прив’язують до пояса палку сухої ковбаси, банан, кабачок, кукурудзяний качан або здоровий корінь хрону, а поряд – пару лимончиків чи цибулин, картоплин. Жінка просить не рубати, намагається відкупити чоловічий орган. Однак "лікар" чи "кат" невблаганні, лише дозволяють кумцям вирішити, скільки відрубати, щоби того, що залишилося, вистачило.

У жіночій версії святкування на уродинницю справді намагаються надіти "вузду". А між ногами вішають замок, віддаючи ключі тільки чоловікові чи чоловікові та кумові (кумам), або тільки кумам. 

"Масні" загадки й оповідки

Чимало в українському фольклорі псевдосороміцьких загадок, тобто таких, які начебто позначають коїтус чи статеві органи, а насправді описують звичайні речі. Вважають, що такі загадки колись загадували хлопцям під час обряду ініціації, перевіряючи кмітливість і здатність до асоціативного мислення. Пізніше вони могли звучати на вечорницях, "вулицях" чи будь-яких посиденьках, де не було дітей.

Подамо кілька прикладів. "Солений макляк у штанях закляк" або "Покладу тверде, вийму мʼяке, із кінця – крап, крап", – це про солоний огірок. "Коли б не дідів чучук, то б бабина чучела по коліна заросла", – про віник, хату і сміття. "Ввійшов у хату, ухопив мохнату та вложив голо, щоб тепло було", – рукавиця. 

Доволі популярним жанром українського фольклору у ХІХ – на початку ХХ століття були сороміцькі оповідки. Їх розповідали переважно лише в чоловічому середовищі, як і "масні" анекдоти. Ці зразки усної народної прози дорогоцінні для дослідників, оскільки відтворюють типові побутові ситуації, змальовують характерні типи людей, доносять до нас безліч деталей минулого. Наведемо слобожанську оповідку "Баба на суді".

Отже, "одна баба зроду не була в суді. Ніколи ні з ким не судилась і в свідках не була. А то раз прийшлось їй попасти в свідки. Призвали їх в камеру мирового судді. Після допиту трохи згодом суддя почав читати приговор. Всі, хто знав порядок, устали на ноги. А баба сидить собі, як паня. Городовий їй шепче:

– Піднімись!

Вона почервоніла, не хоче вставать, не повірила городовому, що треба підніматься. Суддя побачив, що вона сидить, і сибі:

– Подимісь, бабка, приговор по указу Єго Велічества читаєтся!

Городовий тоді підскочив до неї, намірився на неї шаблюкою, а сам упівголоса:

– Піднімись, а то так і знесу голову.

Вона тоді бачить, що не дурна шутка, мерщій підхватилась з лави і підняла підтічку до самої шиї. По-мужицьки "піднімись" – значить треба задубиться; вона з ляку так і подумала, що її заставляють показать курицю".

Ця оповідка не тільки ознайомлює нас із специфічною народною термінологією, а й взагалі демонструє різницю у вживанні однакових слів представниками різних соціальних груп. 

Замість трьох крапок

В експедиціях я не раз дивувався, що люди старшого віку часом соромляться розповідати певні тексти, які з нашої точки зору не містять нічого "такого". Деякі фольклористи та етнографи ХІХ століття у своїх записах також уникали проявів "надмірної сексуальности", "грубости нравов" ідеалізованого народу й обмежувалися лише побіжними свідченнями про еротичні обряди та пісні.

Сороміцький фольклор українців, сповнений неповторного гумору та оригінальної образности, зафіксували письменники Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Іван Манжура та Іван Франко. А також фольклористи Зоріан Доленга-Ходаковський, Михайло Максимович, Павло Чубинський, Володимир Гнатюк, Борис Грінченко, Митрофан Дикарев, Павло Тарасевський, Хведір Вовк та інші. 

До революції 1917 року дещо з цього виходило за кордоном у спеціалізованих виданнях. У Росії сороміцький фольклор українців видавали з-поміж іншого, але з купюрами, з нескінченними трьома крапочками й мізерним накладом. За СРСР фольклорні збірники іноді містили прекрасні еротичні твори, але тоді, коли і самі упорядники, і наукові редактори, і цензори не здогадувалися про наявний у них сороміцький підтекст.

Від 1991 року в Україні вийшла низка наукових та науково-популярних збірок сороміцького фольклору. Деякі відеозаписи виконання сороміцьких пісень можна знайти в інтернеті. Однак це – лише перші кроки в осягненні надзвичайного розмаїття та глибини цього пласту традиційної народної культури.