Чотири Львови Станіслава Лема

11:47, 11 вересня 2021

1920.jpg

Станіслав Лем написав 17 романів і майже сотню повістей й оповідань. Ці твори перекладено на понад 40 мов, загальний тираж – 30 млн примірників. Їх вважають класикою світової наукової фантастики.

Лема часто називають найвідомішим львів'янином. Дитинство та юність майбутнього літератора минули саме у Львові між двома світовими війнами. Він бачив, як ставала на ноги Друга Польська Республіка, був свідком її краху. Пережив радянську та нацистську окупації рідного міста. А потім покинув його назавжди.

[Матеріал опубліковано у співпраці із креативним простором Lem Station]

mandziuk.jpg

Денис Мандзюк

журналіст, випусковий редактор журналу "Локальна історія"

phoca_thumb_l_1925_zMisiem.jpg
Станіслав Лем, 1925 рік Фото: english.lem.pl

Львів перший: польський

– Я зрів дуже повільно і порозумнішав доволі пізно, – критично відгукувався про себе Станіслав Лем в одному з інтерв'ю.

Він народився у Львові 12 вересня 1921 року. Батько працював лікарем, мати займалася домом. Братів і сестер не мав.

За три роки до цього проголошено відновлення Польської республіки, яка понад століття була розділеною між трьома імперіями – Німецькою, Російською та Австро-Угорською. За два роки до цього закінчилася кровопролитна – понад 25 тис. загиблих з обох сторін – польсько-українська війна. Підсумок того конфлікту – падіння Західно-Української Народної Республіки та перехід територій, на які вона претендувала, до складу Польщі. Зокрема й рідного Лемового міста.

Львів між двома світовими війнами був польським не тільки формально. Більше половини населення міста становили поляки. Також були дві впливові меншини – євреї та українці.

Родина Лемів мала єврейське коріння. Однак вони сповідували римо-католицьку віру та спілкувалися польською мовою. Мешкали в шестикімнатній квартирі на вул. Браєрівській – сучасна вул. Богдана Лепкого.

Свої дитячі та юнацькі роки Лем описав у книзі “Високий Замок”, вперше опублікованій 1966 року. Це психологічний роман, у якому автор осмислює проблеми пам'яті та розвитку особистости людини. Однак сучасним львів'янам він цікавий насамперед докладними описами їхнього міста міжвоєнних часів.

6d4414b171d0308a949f7ec36860bda6.jpg
Будинок, у якому жив Станіслав Лем (Фото: livejournal.com)

Станіслав згадує прогулянки парками і проспектами, які відтоді змінили хіба що назви. Головна точка – Високий Замок, пагорб, що височіє над містом, прикрашений руїнами середньовічного замку.

– Високий Замок був для нас тим, чим для християнина є небо, – дещо пафосно зауважує автор.

Також переказує колоритні подробиці, маловідомі наступним поколінням. Як-то Східні торги – міжнародний ярмарок на верхній терасі Стрийського парку. “Гран-прі де Леополь” – автомобільні перегони, траса яких проходила навколо сучасного парку культури. Або Рацлавицьку панораму – велетенське панно, що відтворювало момент битви польських повстанців під проводом Тадеуша Костюшка з росіянами 1794 року.

Одним із найцитованіших фрагментів роману є опис вітрини цукерні Людвіґа Залевського, що містилася на вул. Академічній – теперішній просп. Шевченка, будинок займає “Пузата хата”. Дослідники часто подають цей абзац як еталонний зразок романтичної ностальгії за "тамтим", втраченим Львовом:

zalewski6_a.jpg
Вигляд цукерні Людвіка Залевського з вулиці Академічної Фото: seedsandroots.net

“Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою. Навіть скибки цитрини, що просвічувалися крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам'ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки – лискучою глазур'ю”.

phoca_thumb_l_1934_mundurek.jpg
Станіслав у шкільній формі, 1934 рік Фото: english.lem.pl

Інший яскравий спогад – візит до міста “людини-мухи”. Акробат Стефан Полінський планував влаштувати знаменитий номер – видряпатися по стіні будинку на дах без страховки. Біля кінцевої точки втратив рівновагу і впав на хідник. Підсумок – фатальний. Газети опублікували фото бідолахи – його череп тріснув так, що видається, ніби на обличчі сидить велетенський павук.

Станіслав навчався у 2-й гімназії ім. Кароля Шайнохи – тепер це школа № 8 на вул. Підвальній. Більшість його однокласників – поляки. Українці не виокремлювались серед загалу, вони також спілкувалися польською мовою. Єдина різниця – поляки не відвідували заняття з греко-католицької релігії. Поміж гімназистами ширилися жарт про чотирьох пророків української літератури:

– Перший був – та й згинув, другого не було, третій – то Тарас Шевченко та Іван Франко, а четвертий ще буде. 

Якось їх повезли на відпочинок у Карпати. Там юнак вперше побачив гуцулів. Найбільше його вражав не колорит українських горян, їхній одяг чи оздоби. В пам'яті залишилися страшні злидні, у яких люди існували.

Львів другий: радянський

Станіслав був майже ровесником Другої Польської Республіки. Його дитинство та юність припали на час формування цієї держави. А момент зрілости фактично збігся з її крахом.

phoca_thumb_l_1966 MON Poland.jpg
Обкладинка книги Станіслава Лема "Високий замок" Фото: english.lem.pl

Оповідь у “Високому Замку” обривається в той момент, коли Лемові виповнилося 18 років. Це логічно – книга про дитячі та юнацькі переживання. Однак є ще один нюанс. За 11 днів до того, як Станіслав став повнолітнім, розпочалась Друга світова війна. А через 10 днів після його дня народження Львів зайняла Червона армія.

Десь у той час Лем став свідком символічної сцени. Зі схилів Цитаделі спускалася польська кінна артилерія. Несподівано з бічних вулиць їй назустріч виїхали верхи радянські вояки. Усі мали східні обличчя, кожен в одній руці тримав револьвера, а в другій – гранату. Вони наказали полякам залишити коней, портупеї і зброю та йти геть. Опиратися не було сенсу. Артилеристи здалися без єдиного пострілу.

– Пошел вон! – наказали “монголи”.

– Я бачив, як впала Польща! – згадував той момент Станіслав. – Їх навіть не взяли у полон. Просто відпустили.

phoca_thumb_l_1947_legitymacyjne.jpg
Станіслав Лем, 1947 рік Фото: english.lem.pl

Поряд із пам'ятником польському королю Янові ІІІ Собеському з'явився монумент “Сталінській конституції”. На дерев'яному постаменті – бетонні фігури солдата-червоноармійця, робітника, матері з дитиною, студентки та старого гуцула з хлопчиком. Написи трьома мовами – польською, українською та єврейською – прославляють радянського вождя.

Про недолугих окупантів, які зайняли помешкання колишніх “буржуїв”, ширилися анекдоти. Розповідали, що якийсь командир мив голову в унітазі. А офіцерські дружини ходили до театру в нічних сорочках, які знайшли у скринях, – бо думали, що це вечірні сукні.

Про арешти та репресії, які розгортала нова влада, пересічні містяни майже нічого не знали. Лемів не чіпали. Представників лікарської професії під час війни вважали недоторканними.

Єдиний дискомфорт – в одну з кімнат їхньої квартири підселили енкаведиста на прізвище Смірнов. Усі розуміли, чим він займається в робочий час. Поза тим він видавався інтелігентним чоловіком, усі його зошити були списані віршами. На дверях помешкання з'явилося оголошення, що його реквізувала військова комендатура. Це слугувало певним захистом.

Аби уникнути призову до Червоної армії, Станіслав вступив до Медичного університету. Більшість викладачів – старі кадри, поляки. Студенти, які приїхали зі сходу, – а таких було немало, – нічого не розуміли. Тільки деякі заняття проводили російською або українською мовами.

Лем згадував маніфестацію з нагоди Дня солідарности трудящих 1 травня 1940 року. Міліція перекривала не тільки центральну вулицю, а й довколишні провулки. Хода порожнім проспектом справляла моторошне враження.

Пропозицію вступити в комсомол відхилив.

– Це моя давня мрія, – сказав парторгові. – Однак відчуваю, що я ще не готовий духовно. Мушу дозріти до цього.

Хитрощі допомагали й на заняттях із марксизму-ленінізму.

– Я читав Карла Маркса тільки в оригіналі, – запевняв Лем викладача. – Готовий дискутувати з вами, але німецькою мовою.

Звісно, професор німецької не розумів. Студент міг молоти все, що йому заманеться.

phoca_thumb_l_autoczlo.jpg
Рисунки Станіслава Лема (Фото: english.lem.pl)

Львів третій: нацистський

Влітку 1941 року в місті знову змінилася влада. Радянські танки – велетенські, пісочного кольору – відступали вулицею Городоцькою. Через вигуки розпачених вояків її називали “Давай назад!”. На зміну прибували німецькі танки – маленькі, темно-сині.

Гітлерівців зустрічали з хлібом-сіллю. Обурений натовп за кілька хвилин знищив пам'ятник "Сталінській конституції". У тюрмах знайшли тисячі трупів закатованих політичних в'язнів. Влаштували погром євреїв – їх вважали найбільш лояльними до попередньої влади, а отже, і відповідальними за вбивства. Пізніше для євреїв створили ґетто і концентраційний табір.

Лем мало цікавився цими подіями. Завдяки “арійській” зовнішності та нейтральному прізвищу він уникав уваги та вуличного шумовиння, і нацистської адміністрації також. Влаштувався працювати помічником механіка в автомобільній майстерні. Серед робітників – кілька євреїв. За працю вони нічого не отримували. До того ж – платили самі, аби мати формальне робоче місце.

Stanisław_Lem.jpg
Станіслав Лем, 1966 Фото: wikimedia.org

Станіслав передавав учасникам польського підпілля вибухові пристрої, які знімав із покинутих радянських танків. Писав антинацистські листівки німецькою мовою. Кілька днів переховував на горищі свого гаража знайомого єврея, який утік з ґетто. Пізніше стверджував, що робив це все без жодних патріотичних почуттів, виключно через обставини.

– Я не був ніяким героєм, – казав Лем. – Навколо шаленіла війна, а я принюхувався, чи не смажить стара сусідка млинці з сиром і мармеладом.

Нацисти перебували у Львові три роки. За цей час вони встигли винищити майже все єврейське населення міста.

Під кінець окупації Станіслав знову потрапив у ситуацію, яка віяла символізмом. Він ішов вулицею Городоцькою, аж раптом назустріч виїхав німецький танк “Пантера”. Навколо – ані душі, брами всіх будинків замкнені. Танк рухався прямісінько на юнака. Раптом із кущів вилетів протитанковий снаряд. “Пантера” запалала, її башту скрутило так, що вояки не могли вибратися назовні та згоріли живцем.

Через кілька днів він побачив той самий танк і заглянув всередину. Там було видно обгорілі черепи нацистів.

Львів четвертий: залишилося тільки каміння

Після закінчення Другої світової війни відновилася Польська держава. Однак вже в нових кордонах. Львів опинився у складі Української РСР. Більшість тутешніх поляків залишили місто.

“Німці вважали себе вищою расою, а нас, євреїв – приреченими на винищення паразитами, – писав Станіслав у листі до американського перекладача Майкла Кендла. – Натомість росіяни – це було підле і нице кодло. Вони обсирали все, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети. Вони срали на книжки, килими, вівтарі. Вони вбачали радість у цьому сранні на весь світ! Скопати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити”.

Року 1946 родина Лемів виїхала зі Львова. Їм дозволили взяти зі собою тільки найцінніші речі. Станіслав спакував до двох дерев'яних ящиків батьківський стіл, друкарську машинку й кілька книг. Підписав їх прізвищем, імені не вказав.

– Звідки у Львові ще якісь Леми? – розмірковував.

Вже на вокзалі побачив такі самі коробки, підписані “Владислав Лем”.

Потяг привіз їх до Кракова. Там винаймали дві кімнати разом із батьковим колегою. Насамперед глава сім'ї порвав на шматки документи, які засвідчували його власність на дві львівські кам'яниці.

– Це – перегорнута сторінка, – пояснив він. – Шляху назад немає.

Станіслав Лем стверджував, що до переїзду зі Львова майже не думав про літературну працю. Єдиним його захопленням був футбол. Писав такі-сякі вірші, однак усі рукописи залишив у старій квартирі. Також встиг створити один роман – "Людина з Марсу", який вважав доволі посереднім.

Stanisław_Lem_books.jpg
Книги Станіслава Лема видані різними мовами Фото: wikipedia.org

Через п'ять років побачив світ роман “Астронавти”, який приніс письменникові спершу локальну, а згодом і світову славу. Романи “Едем”, “Непереможний”, “Катар”, цикли оповідань ”Казки роботів”, “Кіберіада”, “Зіркові щоденники” підтверджують його статус культового фантаста.

Всього він написав 17 романів і майже сотню повістей і оповідань. Ці твори перекладено на понад 40 мов, загальний тираж – 30 млн примірників.

Роман “Соляріс” екранізували росіянин Андрій Тарковський і американець Стівен Соденберґ – з перервою 30 років. Критики схвально сприйняли обидва фільми. Однак авторові вони не сподобались. Першого режисера він публічно назвав “дурнем”, другого – “бовдуром”.

У багатьох творах Лема можна розшифрувати біографічні моменти. Дія роману “Шпиталь Преображення” відбувається у психлікарні з вежею в мавританському стилі – очевидний натяк на єврейський шпиталь за три сотні метрів від Браєрівської, теперішній пологовий будинок. А герой “Повернення із зірок” прилітає на Землю після космічної експедиції та застає планету абсолютно невпізнаваною. Чим не алюзія на Львів, який за кілька воєнних і повоєнних років позбувся майже всього корінного населення?

Lem-mieszkanie.jpg
Станіслав Лем у своєму помешканні в Кракові Фото: polska-refleksje.blogspot.com

За понад 60 років – до своєї смерти 27 березня 2006 року – Станіслав Лем жодного разу не побував у рідному місті. Хоч підтримував відновлення Незалежности України та навіть дозволив видавництву “Каменяр” без оплати надрукувати переклади його творів. Літературознавець Станіслав Бересь, готуючи книгу “Так говорив… Лем”, спитав відверто: чому?

– Якби в юності ви кохали жінку, потім хтось у вас її відбив, вона понароджувала йому дітей, – чи захотіли б ви пізніше, вже дорослим, зустрічатися з нею? Що б ви могли сказати одне одному? – була відповідь. – Це місто стало для мене чужим. Там залишилося тільки каміння. Чим воно може мене цікавити?

Схожі матеріали

lviv.jpg

Genius loci львівських кам’яниць

600мода.jpg

Поштівки в іншу епоху

600_.jpg

Дні європейської спадщини у Львові: 92 події протягом трьох днів

600__.jpg

Богдан Весоловський: хітмейкер міжвоєнного Львова

6--.jpg

Топ-10 авторів та книг, яких читали львів’яни у XV–XVIII ст.

600_.jpg

Ринкові історії. Розповідь 1: Усмішка львівського ренесансу

600.jpg

Торгово-Промислова палата у Львові: архітектура, мистецтво, новація

600спорт.jpg

Як починався український спорт на Галичині

hudoba 600-400.jpg

Малювати склом