Безсоромні jupe culotte

Шаровари з Парижа

Головне покликання жіночих модних костюмів – вразити представників протилежної статі. Це твердження довгий час вважали таким, що не потребує жодних заперечень. Кравці робили ставку на епатаж. Що пишніша сукня, що більше на ній чепурних вставок, що яскравіші її кольори – то краще. Такий підхід влаштовував і жінок – їхніх безпосередніх шанувальниць, – і споглядачів-чоловіків.

Але мода крокує в ногу з часом. На початку ХХ ст. – із розвитком науково-технічного прогресу – від одягу все частіше вимагали зручності та практичності. Разом із рухом за емансипацію жінок у суспільстві, який стрімко набирав обертів, це спричинилося до появи небаченого раніше витвору кравецького мистецтва.

“Сьогорічний весняний сезон у Парижі приносить в жіночім одягу велику далекосягаючу зміну, – повідомляв львівський часопис “Діло” в перший день весни 1911 року. – Він касує старомодні спідниці, а на їхнє місце заводить… штани. Але не звичайно мужеські, а широкі, як море, шаровари, звані по-французьки jupe culotte…”

Що ж це за таємничі jupe culotte?

Галичани транслітерували це словосполучення як “жупекулот”. Буквальний переклад із французької – “штани-спідниця”. Новий вибрик моди – щось середнє між чоловічим і жіночим спіднім гардеробом. На ноги одягали шовкові шаровари. Поверх них – довга, майже до п’ят, блузка, розрізана по боках, ніби два фартушки. Коли жінка стояла на місці, блузка закривала ноги й виглядала як звичайна спідниця. Та варто було рушити з місця, як вітер підхоплював фартушки та показував оточенню штани.

“Є се спідниця, що властиво не є спідницею, і панталони, що властиво не є панталонами, – пояснював часопис. – Jupe culotte дійшли вже до Відня, поки що лише на виставкові вікна. Віденці добродушно оглядають сі дива моди і спокійно вижидають, що з того буде. Віденки ще не рішені. У Львові “штано-спідниць” ще годі побачити”.

Тріумф у “Ла Скала” і парламенті

Жіночі штани, хоч і прикриті “фіранками” з двох боків, викликали справжню сенсацію. Спочатку на сміливиць, які наважилися випробувати на собі вибрик моди, дивилися з інтересом. Але дуже скоро дійшло до неприємних ексцесів.

Ось лише кілька промовистих епізодів, що трапилися у європейських містах протягом першого тижня після появи “штанів-спідниці”.

Берлін. Виставлений у вітрині якоїсь крамниці манекен із jupe culotte спричинив збіговисько. Людей мусила розганяти поліція. Власникові крамниці наказали забрати костюм, щоб не провокувати подальших порушень порядку.

Того самого дня жінка в jupe culotte з’явилася в центрі міста, на Фрідріхштрасе. Вже через декілька хвилин вона мусіла ховатися від натовпу в першому-ліпшому трамваї.

Мілан. Прем’єра опери Ріхарда Штрауса “Кавалер троянди” в театрі “Ла Скала” закінчилася провалом. Якщо перші два акти лише зрідка переривали оклики невдоволених глядачів, то третій відбувався під суцільний галас і свист. Дружина композитора надавала ляпасів глядачці з сусідньої ложі, яка насмілилася критично висловитися про музику. А коли в партері помітили жінку в jupe culotte, присутні остаточно забули про те, що відбувається на сцені, та почали вголос обговорювати небачений раніше костюм. 

Відень. Ввечері по Кертнерштрасе – головному променадові міста – прогулювалися дві модниці в jupe culotte. Дуже скоро навколо них зібрався натовп. Бідолахи сховалися у крамниці одягу. Там переодягнулися у звичні спідниці – так врятувалися від розправи.

Також жінка в темно-синьому jupe culotte прийшла до колонної зали австрійського парламенту. На це звернули увагу кілька журналістів. Через декілька хвилин усі депутати, стенографісти й навіть міністри покинули свої робочі місця, щоб подивитися на новомодне диво. Деякі депутати дозволяли собі підходити до панянки впритул і ставити їй непристойні запитання.

Прага. Пані в jupe culotte ходила площею Святого Вацлава. Постало таке збіговисько, що довелося втручатися поліції. Правоохоронці посадили її в автомобіль і повезли додому.

“Скрізь, де лиш появиться сей стрій, він викликає демонстрації, – писало “Діло” через тиждень після першої публікації. – Жінки, що зважилися вийти на вулицю в новім строї, мусіли давати знати ногами перед насміхами, а то й обуренням товпи. Воно то кожна незвичайна новина буває наражена на такі наслідки. Хоч сеся новина не така то й незвичайна. Наші гуцулки від непам’ятних часів уживають доволі подібного строю, та й якось досі ніхто їм не дивувався”.

На шляху до Львова

9 березня 1911 р. jupe culotte з’явилися у Кракові – “західній столиці” Галичини. Ще напередодні містом ширився поголос, що під час вистави Робера де Флера “Король” одна з актрис одягне “штани-спідницю”. Не дивно, що в Міському театрі був аншлаг. Щойно піднялася завіса, як глядачі побачили примадонну тутешньої сцени Гелену Ґурську в рожевих шовкових штанцях, які виготовила місцева кравчиня пані Раттлер. Публіка замовкла на кілька секунд. А вже за мить винагородила сміливицю шквалом аплодисментів.

Рецензенти захоплено описували новий костюм. Відзначали, що презентувала його жінка належної вроди та постави.

Повідомлення про появу jupe culotte на теренах краю розмістила і львівська преса.

“А таки victoria! – відзначала Gazeta Lwowska. – Після знущань над піонерками нової моди по вулицях європейських міст jupe culotte здобули перемогу на площі Святого Духа в Кракові. Сталося це неподалік від барбакану, який був свідком вже не однієї нашої перемоги. Неприятеля подолано без жодного пострілу, хоч битва заповідалася страшна. Так, битва, саме битва! Сьогодні – за штани, потім – за чоловічі куртки, камізельки, циліндри… врешті-решт за те, аби чоловіки няньчили дітей і готували зупу. І рух той прийде з Кракова. Що там казати, вже йде! А що ти на це, старий, зацофаний Львове?”.

Часопис помилився. Перший променад jupe culotte у Львові відбувся ще п’ять днів тому. Неназвана пані шпацерувала в “штанах-спідниці” вулицею Карла Людвіґа (тепер – проспект Свободи). Дехто з перехожих висловлював їй своє захоплення, інші – обурення. Обійшлося без прикрих інцидентів.

“Виглядає на те, що Львів почувається значно вище від якогось Мадриду чи Відня, жителі котрих в аналогічних випадках втрачають рівновагу і влаштовують колосальні авантюри, примушуючи пропагандисток вибрику моди залишати вулицю і шукати сховку”, – писав про ту прогулянку Kurjer Lwowski.

Позитивна характеристика виявилася передчасною. Очевидно, львів’яни начиталися в газетах про те, як вражає jupe culotte у західних метрополіях, і вирішили чинити аналогічно.

Жертва моди – архієпископ

18 березня 1911 р. приблизно о 19:00 до поліції зателефонував портьє готелю “Жорж”. І повідомив, що у фойє переховується перелякана жінка. Вона вийшла на прогулянку центром міста в jupe culotte, але мусила сховатися від кількох сотень обурених обивателів. Доки на місце прибули поліційні агенти, модниця втекла через запасний вихід.

Надалі хроніка фіксувала по кілька таких сутичок на тиждень.

У кінотеатрі в пасажі Міколяша (торговельна галерея у проході між сучасними вул. Коперника та вул. Вороного) зграя молодиків взялася переслідувати жінку в jupe culotte. Коли вона вийшла на вулицю, слідом ступало вже кілька сотень шибайголів. Виправляти ситуацію взявся поліціянт, який випадково опинився поблизу. Він зупинив карету, посадив туди бідолаху та наказав їхати якнайдалі. Двоє офіцерів застрибнули до іншої карети та кинулися слідом. Поліціянт попросив зупинитися біля готелю Grand і повів нещасну всередину. За мить натовп заполонив сходовий майданчик будівлі. Люди вимагали віддати їм безсоромницю. Перелякана пані зомліла. Портьє сховали її у кав’ярні готелю. Коли людей поменшало, тишком-нишком випустили через запасний вихід.

Біля катедрального костелу проходила жінка у штанцятах – принаймні, так видалося кільком розбишакам. На їхній крик збіглося кілька сотень осіб. Мусила ховатися до храму. Через збіговисько постраждав навіть католицький архієпископ Йосиф Більчевський – через скупчення людей він ніяк не міг дістатися до своєї карети. Знову довелося втручатися поліції.

Біля Міського театру (теперішній Оперний) модницю кинули на землю та пошарпали одяг. А на площі Ринок поліція арештувала трьох хлопців – Купферберґера, Козловського і Тьєґера – за те, що вони кепкували з жінок в jupe culotte.

– Штанцята!

– Споденки!

– Жупекулотка!

Одного з цих вигуків було достатньо, щоб спричинити авантюру. Здичавілі люди кидалися на всіх жінок, одяг яких видавався їм хоча би трохи “неблагонадійним”. Декотрим доводилося піднімати спідниці або знімати плащі, аби довести, що там немає ніяких штанів.

Директор поліції був змушений призначити урядника і трьох поліціянтів, які ходили містом і стежили за порядком. Порушникам дисципліни загрожувало від 6 до 12 тижнів арешту.

У полі зору митців і науковців

Jupe culotte звертали на себе увагу не тільки вуличних бешкетників. За вибриком моди уважно стежили журналісти, митці й навіть науковці. 

Штани одягнула актриса Міського театру Гелена Міловська під час прем’єри оперети Лео Фалля “Дівчина з лялькою”. У цій виставі вона виконувала роль іспанської танцюристки. Один рецензент занотував діалог глядачів, що відбувся у фойє:

– Що пан доктор скаже до jupe culotte Міловської?

– Ох, пані меценасова! До них я нічого сказати не можу, але про них мушу висловитися хіба з вдячністю.

– Чого б то?

– Прецінь, то єдина річ, яка несе новизну в цій виставі. А рефлексії, які вона насуває, дозволяють забути про все інше.

– А пан злостивий! Мілевська грає незле і співає також добре.

– Прецінь, я ж бачив, як пані позіхала.

У кінотеатрі “Уранія” – давав сеанси в колишньому театрі Скарбека (тепер ім. Марії Заньковецької) – показували короткометражну комедію із промовистою назвою “Jupe culotte”. А завідувач кафедри гігієни Львівського університету Павел Кучер прочитав лекцію “Про гігієну одягу”.

“Прелеґент між іншим порушить тему моди як регулятора звичаїв у людському житті і зверне увагу на конфлікт моди з традиціями на прикладі jupe culotte”, – йшлося в анонсі.

Риску в темі спробувала підвести анонімна дописувачка Głosu Kobiet – “Голосу жінок”, додатку до часопису Kurjer Lwowski. В опублікованій 2 квітня 1911 р. статті ” “Найважливіше питання жіночого руху останнього часу” йшлося:

“Як бачимо, попри всі останні емансипаційні здобутки, жінка дотепер не має права навіть одягнутися так, як їй подобається. Естетика і зручність – це єдині приписи, яким мусить коритися жінка. Але рішення щодо цього вона повинна приймати сама. Бо ж коли чоловіки кілька років тому почали носити складчасті штани, жінки не збиралися в тисячні тлуми та не бігали за ними по місту. То може і ви, панове, взяли би приклад з жіночої зрілості та толерантності, і не компрометували себе надалі роздумами на тему, що жінка “зобов’язана” одягати”.

Будь-яка мода – скороминуча. Інтерес до jupe culotte згас так само швидко, як і з’явився. Вже влітку 1911 р. у львівській пресі не було жодної згадки про “штани-спідницю”. Можливо, модницям надто швидко приївся цей стрій. Імовірно, обивателі просто перестали звертати на нього увагу.