Армія мародерів: звідки в російських солдатів взялася звичка грабувати

Почалось з більшовиків

До революції 1917 року російська імператорська армія за рівнем мародерства не виходила за “нормативи” свого часу. Проте після захоплення влади більшовики почали створювати зовсім нове військо, яке мало нести світові комуністичну революційну ідею. Одночасно ленінська партія розпочала небачену експропріацію приватних та державних цінностей під гаслом “Грабуй награбоване!”. Захоплені кошти витрачали на підтримку режиму, субсидування “світової революції” та закупівлю зброї.

Заклик “Грабуй награбоване!” вперше пролунав 16 січня 1918 року на III З’їзді рад. Його автором був донський козак Шамов. Пізніше цю фразу декілька разів цитував Ленін. Зокрема 29 квітня 1918 року Володимир Ілліч заявив: “У гаслі «Грабуй награбоване» я не знаходжу чогось неправильного, якщо на сцену виходить історія. Якщо ми вживаємо вислів «експропріація експропріаторів», то чому ж не можна обійтися без латинських слів?”.

Англійський історик Шон МакМікін зазначав, що більшовики перекручено й ідеологічно трактували ідею власности та цілком по-іншому розуміли право та мораль. “Більшовики, як Прудон, вважали, що власність – це крадіжка. Ленін стверджував, що його уряд лише грабує награбоване, оскільки багатства, які накопичили аристократія, промисловці, купці, бюрократи, були вкрадені у пролетаріату й тепер йому поверталися. Не думаю, що всі більшовики вірили цій риториці. Але її було достатньо, щоби виправдовувати свої дії”, – тлумачив МакМікін.

Червона армія стала інструментом масованих крадіжок. Публічний заклик “Грабувати!” приводив до лав більшовиків представників соціального дна, які часто мали кримінальне минуле. Чимало добровольців приєднувалося до “червоних” не через революційні ідеї, а щоб отримати зброю і могти мародерити.

Пограбування – свідома тактика

У грудні 1918 року більшовицькі війська вдерлися на територію Української Народної Республіки. Командувач наступом на Київ Михайло Муравйов надихав солдатів закликами розправлятися з “ворогами революції” та обіцянками віддати підлеглим Київ на розграбування. 

<p>Колишній підполковник російської армії Михайло Муравйов, який командував більшовицькими військами при штурмі Києва в 1918 році</p>

Коли “червоні” вступили до Києва, то так і зробили. Більшовики влаштували в місті різанину й почали його розкрадати.

Частина більшовицьких лідерів не толерувала такої поведінки. Навесні 1918-го Муравйова заарештували. Голова ВЧК (Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби із контрреволюцією і саботажем) Фелікс Дзержинський  свідчив: 

“Найгірший ворог наш не міг би нам стільки шкоди завдати, скільки він приніс своїми жахливими розправами, розстрілами, самодурством, наданням солдатам права грабувати міста та села. Усе це він робив від імені нашої радянської влади, налаштовуючи проти нас все населення. Пограбування та насильства – це була його свідома тактика, яка, даючи нам швидкоплинний успіх, в результаті несла поразку та ганьбу”.

Водночас на захист Муравйова виступили інші більшовики, наприклад, Володимир Антонов-Овсієнко та Микола Муралов. Вони не сприймали його дій як злочин і не погоджувалися з тим, начебто крадіжки шкодять справі. У червні Муравйова виправдали та відправили командувати Східним фронтом. Там він організував заколот проти більшовиків і під час придушення заворушень загинув.

Російська Громадянська війна – із її класовістю, офіційним гаслом “Грабувати награбоване!”, хаосом, відсутністю центрального контролю, соціальними ліфтами для випадкових людей із браком моральних цінностей – сприяла особливому поширенню мародерства в Червоній армії. 

Масові грабунки, які маскували під “експропріації”, тривали до кінця війни. На грудень 1921 року більшовики продали на Захід коштовностей на 1,2 мільярда доларів (приблизно 120 мільярдів доларів на теперішні гроші). Але багато цінностей осіли у кишенях командирів і пересічних червоноармійців.

“У цьому костюмі я потім закінчував університет”

Мародерство було одним із найпоширеніших воєнних злочинів, які скоїла Червона армія у Другій світовій війні. Поряд із зґвалтуванням. Коли радянські солдати ввійшли у Європу, вони були вражені побаченим рівнем добробуту. Європейська ошатність контрастувала з сірою радянською буденністю та низьким рівнем життя у СРСР. 

Червоноармійці прибули з територій, винищених війною. У багатьох уже не було власних домівок. Вони жили одним днем, палали помстою, керувалися почуттями безкарности і вседозволености. До того ж були нерідко неосвіченими та некультурними. Командування частково заохочувало мародерство й намагалось підтримувати бойовий дух солдатів такими “винагородами”.

<p>Червоноармієць з двома німецькими жіночими годинниками на кожній руці</p>

Радянський зв’язківець Віктор Залгаллер згадував: “Взяли Дойч-Ейлау. Місто зі знаменитою назвою виявилось невеликим. Є нерозбиті квартали. Людей нема. Входжу до універмагу, нагорі квартира власника. Взяв зі спинки ліжка костюм, послав додому. У цьому костюмі я потім закінчував університет. Під вікном зупинилася машина з дівчатами-регулювальницями. Відкрив шафу, згріб плаття та кинув їм у машину. Одне плаття послав додому”.

Одним із найжаданіших трофеїв для радянського солдата був ручний годинник. Червоноармійці не тямили в них, тож часто вдягали на руки жіночі. На багатьох воєнних світлинах видно по годиннику на обох руках.

Артилерист Ісаак Кобилянський описував: “Помітив, що на лівому від мене фланзі … хлопці збирають «трофейні» годинники. Подумав про свій інтерес і сказав [полоненим німцям]: «А тепер прошу дати на згадку радянському офіцерові добротний годинник». Трапилася затримка, німці чомусь перешіптувалися з «парламентером», а годинника ніхто не давав. Довелося запитати про причину. Виявилося, що їх збентежила вимога давати добротний годинник, а не годинник взагалі. Сказав, щоб давали будь-які, і в мить нагрудні кишені моєї гімнастерки заповнилися різними годинниками”. 

Жуков вивіз сім вагонів меблів

Радянські солдати й офіцери мали дозвіл відправляти додому посилки із “трофеями”. Генерали та маршали відправляли до СРСР цілі ешелони захопленого майна.

Відомо, що маршал Георгій Жуков, один із символів радянської перемоги, заповнив найдорожчими німецькими меблями сім вагонів. Додому вислав повні комплекти меблів для вітальні, їдальні, спальнень міської квартири та дачі – загалом 194 предмети.

Коли в січні 1948 року за наказом Сталіна розпочалося слідство у “трофейній справі”, у Жукова під час обшуку виявили “понад 4000 метрів шовку, парчі, панбархату та інших тканин; 323 соболиних, мавпячих, лисячих, котикових і каракулевих шкір; 44 килими та великі гобелени старовинної роботи, вивезені із Потсдама й інших палаців Німеччини; 55 цінних картин класичного живопису в художніх рамках, 7 великих ящиків із порцеляновим та кришталевим посудом; 2 ящики зі срібними столовими та чайними сервізами” — доповідав міністр держбезпеки СРСР Віктор Абакумов.

Дача Жукова вразила Абакумова: “У всіх кімнатах дачі, на вікнах, етажерках, столиках та тумбочках розставлено багато бронзових та фарфорових ваз, статуеток, а також різних дрібничок іноземного походження. Вся обстановка, починаючи від меблів, килимів, посуду, прикрас та закінчуючи фіранками на вікнах, — закордонна, головно, німецька. На дачі буквально немає жодної речі радянського походження, крім доріжок, що лежать при вході на дачу. Там немає жодної радянської книжки, зате у шафах стоїть багато томів, у прекрасних палітурках із золотим тисненням, тільки німецькою мовою”.

“Росіяни перевершили китайців”

У Росії побутує думка, що радянські солдати під час боїв у Німеччині мали право на жорстокість, бо мстилися за злочини нацистів у СРСР. Цим виправдовують не лише крадіжки, а й масові зґвалтування німецьких жінок. Утім так само радянські солдати поводились і в інших європейських країнах. Зокрема в Югославії та Угорщині.

У лютому 1945 року комуністи угорського містечка Кебанья (тепер це район Будапешта) написали звернення до радянського командування. Там були такі рядки: “П’яні солдати ґвалтували матерів на очах їхніх дітей та чоловіків. Дванадцятирічних дівчаток забирали в їхніх батьків та матерів і ґвалтували групами по 10–15 солдатів, серед яких було багато хворих на венеричні хвороби. Після першої групи приходили інші, які наслідували приклад попередників. Декілька наших товаришів було вбито, коли намагалися захистити своїх дружин і дочок... Мародерство російських солдатів триває досі”.

Так само радянські солдати чинили й на Далекому Сході влітку 1945 року. Представники американської армії у спогадах зазначали, що радянські солдати в Шеньяні ґвалтували жінок на зупинках, вокзалах, а іноді прямо на вулицях. “Росіяни перевершили китайців у пограбуваннях, мародерстві та зґвалтуваннях”, – згадував керівник однієї з місій, яка опікувалася репатріацією полонених. “Червоноармійці лише грабують та вбивають. І вони обкрадають не лише японців. Деякі солдати носять одразу десяток наручних годинників”, – ідеться у спогадах.

Військово-морський аташе США при уряді Чан Кайші згадував про знайомство з радянськими солдатами в Маньчжурії: “Російські солдати вдиралися в будинки та забирали собі все, окрім меблів. Потім під’їжджала військова вантажівка й забирала меблі. Радянські офіцери зазвичай не звертали уваги на грабежі, що вчинили їхні підлеглі, а нерідко й самі брали у них участь”.

Троя і рускоє наслєдіє

Радянське керівництво намагалося легалізувати грабежі. Під час війни у СРСР утворили Головне трофейне управління.

<p>Німецькі станки, підготовлені до відправки в СРСР</p>

Згідно з офіційними даними цієї інституції, із радянської зони окупації Німеччини вивезли 21 834 вагони майна, а також 73 493 вагони будівельних матеріалів та “квартирного добра”: 60 000 роялів, 190 000 килимів, 460 000 радіоприймачів, 265 000 кімнатних годинників, 940 000 елементів меблів, 1,2 мільйона пальт, 1 мільйон головних уборів, 20 мільйонів літрів спирту.

Також вивозили сировину, станки, промислове обладнання захоплених німецьких заводів. Вивезені з Німеччини 100 тонн урану пришвидшили створення першого промислового реактора в СРСР.

Золота, срібла та платини – 174 151 кілограм.

Окремою категорією “трофеїв” стали предмети мистецтва, історичні реліквії, антикваріат із німецьких музеїв та приватних колекцій. Зокрема росіяни вивезли із Німеччини легендарне Золото Трої.

Злодії-спадкоємці

Сучасна російська армія – прямий нащадок радянського війська. Її поведінка свідчить не лише про “традиції”, а й про російську бідність і “блатну воровську романтику” із депресивних регіонів РФ.

Тяга до мародерства простежується у всіх конфліктах, до яких була залучена Російська Федерація. У 1990-х це виразно проявилося у Чечні. Чеченські війни сприймали як внутрішній конфлікт. Це дало росіянам змогу приховати від світу найбільші воєнні злочини.

Року 2008 росіяни вдалися до грабунків у Грузії.

Колишній депутат парламенту Грузії Гіві Таргамадзе згадував: “Вони поводяться, як середньовічні орди. Забирають комп’ютерну техніку – гаразд. Але побутові речі, табуретки?! Не знаю, де вони живуть. Певно, росіяни не мають ані військових баз, ані будинків нормальних. Їм не платять грошей, а натомість пропонують жити за рахунок награбованого під час таких навал”.

Росіяни займалися мародерством і під час агресії проти України 2014 року. Коли вони збили літак “Малайзійських авіаліній” на Донбасі, світ облетіли шокуючі кадри, як вбивці збирали коштовні речі на місці падіння Boeing 777.

Цілеспрямована політика терору

Авжеж, те саме повторилося під час широкомасштабного вторгнення Росії до України. У квітні, через кілька днів після виходу з Бучі, Ірпеня, Бородянки та інших міст Київщини, росіяни на кілька годин окупували відділення білоруської служби доставки, щоб відправити додому сотні посилок із награбованим майном. Завдяки кадрам із тригодинного відео з камер спостереження багатьох воєнних злочинців вдалося ідентифікувати.

12 березня Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило: “Основне завдання окупантів – закріпитися на наявних позиціях, прикриваючись місцевим населенням. При цьому підрозділи путінських військ на невизначений час залишаються відрізаними від постачання і отримали вказівку перейти на «самозабезпечення» до наступних розпоряджень. Тобто, відбирати все необхідне у місцевого населення та грабувати склади, магазини, аптеки. Тож кадри мародерства, які останніми днями облетіли весь світ, не є поодинокими... Це цілеспрямована політика терору держави окупанта, що заохочується її вищим керівництвом”.

Російські солдати вивозять з України по сто кілограмів майна на одну морду, бо керуються вседозволеністю та безкарністю. А про те, що російське армійське командування толерує мародерство, свідчить дозвіл використовувати бойову техніку, щоб перевозити пральні машини, телевізори із плазмовими екранами й інше награбоване майно.

Сьогодні російські окупанти з дозволу свого уряду обкрадають музеї, промислові підприємства та склади. Вантажать вирощене на українській землі зерно й підбирають металопродукцію. Вони нічим не ліпші за своїх попередників. У всі роки вони такі самі.