Антикварний Голокост у Бескидах

Шлях від афериста до вбивці

Ще замолоду Ментен проявив себе авантюристом. Після Першої світової війни він став представником батькової фірми у Ґданську, що тоді був вільним містом, та, остерігаючись звинувачень у шахрайстві, перебрався до Львова. Займався торгівлею, скуповував антикваріат і поступово обростав знайомствами серед місцевого бомонду. 

Основні бізнес-інтереси голландця стосувалися деревини, тому він почав придивлятися до багатих на ліси Сколівських Бескидів. Часто гостював у свого ділового партнера Ісаака Пістинера в Підгородцях, у нього ж і придбав маєток у сусідньому Сопоті. Однак пізніше стосунки з компаньйоном погіршились: вони судилися за право володіти ділянкою, і Ментен програв. Року 1937 його маєток у Сопоті горів. Ментен сподівався отримати щедре страхове відшкодування, але через свідчення управителя Александра Новіцького виплату зменшили.

<p>Пітер Ментен в уніформі СС, 1941 рік</p>

Достеменно невідомо, чи виконував голландець якісь доручення розвідок інших країн, однак незадовго до початку Другої світової війни він привернув увагу польського Корпусу прикордонної охорони. У серпні 1939-го його заарештували у Стрию за підозрою у шпигунстві на користь Німеччини, та через воєнний хаос довго під вартою не затримали. За деякими свідченнями, уже 22 вересня Ментен був в Уричі, де німці вбили кількадесят польських полонених, і особисто брав участь в екзекуції. Як підданий Нідерландів отримав дозвіл на виїзд із зайнятих радянською армією територій, але до рідних країв не доїхав. Осів у Кракові, де німецькі окупаційні органи призначили його розпорядником крамниць антикваріату, конфіскованого у єврейських власників.

Із початком німецько-радянської війни Ментен вирушив на схід у складі німецького відділу спецпризначення як перекладач, але з правом носіння мундиру гауптшарфюрера СС. Він був серед тих, хто проти ночі 4 липня 1941 року арештовував львівських професорів та членів їхніх родин. У ході цієї акції розстріляли 45 осіб. Голландець привласнив предмети старовини, які належали вбитим професорам-медикам Тадеушеві Островському та Янові Ґреку, і навіть оселився у квартирі Островського на вулиці Романовича, 5тепер – Саксаганського.

Коли німецькі війська взяли під контроль Сколівщину, Ментен вирушив туди: з наміром помститися тим, хто раніше свідчив проти нього або ділив його майно. Сьомого липня він прибув до Підгородців, щоби звести порахунки з Пістинерами, проте не застав їх у селі. Натомість розправився з колишнім управителем свого маєтку Новіцьким, його родиною та 20–30 місцевими євреями. За одними свідченнями, Ментен убивав особисто, за іншими — лише віддавав накази, проте його керівна роль в екзекуції не викликає сумнівів. 

Двох синів Ісаака Пістинера Ментен пізніше відшукав у Львові й розстріляв на Личаківському цвинтарі. Один із них, Герш, вижив і встиг розповісти знайомим про те, що сталося. На жаль, німецьку окупацію він не пережив.

<p>Пітер Ментен в очікуванні суду. Амстердам, травень 1977 року</p>

У другій половині серпня 1941 року Ментен знову з’явився в Бескидах: тоді масові розстріли повторили в Уричі. На зламі століть у цьому бойківському селі налагодили видобуток нафти, що притягнула сякі-такі гроші, а разом з ними і людей. У 1930-х роках в Уричі мешкало приблизно півтори тисячі осіб, із них євреїв — не менше десяти відсотків.

Двадцять сьомого серпня до села приїхав загін есесівців на чолі з Ментеном у німецькій уніформі. Євреїв Урича та поблизьких теренів, які належали до Східниці, зібрали в одному з будинків, звідки виводили невеликими групами до викопаних могил і розстрілювали. Тоді загинуло приблизно 180 осіб, однак кільком вдалося врятуватись. Серед тих, хто пережив Голокост, був Мікаель Гауптман, автор спогадів "Забуті могили", який у 1970-х свідчив проти Ментена на суді.

Чим керувався добропорядний на перший погляд бізнесовець, диригуючи стратою людей, які нічого поганого йому не зробили? Точно не прагненням наживи — за невеликими винятками, євреї Урича та сусідніх громад були небагатими. Можливо, річ була в його садистських схильностях, у бажанні похизуватися владою над людьми чи довести німецькій адміністрації свою корисність. У будь-якому разі, шлях від афериста до вбивці виявився коротким.

Надалі зловісний голландець жив переважно у Кракові, але часто їздив до Львова та Києва та привозив звідти награбований антикваріат. Повертаючись на початку 1943 року до Нідерландів, він забрав зі собою чотири залізничні вагони майна: картини, коштовне каміння, кришталь, порцеляну, мистецькі вироби зі срібла та бронзи.

Покарання

Після закінчення війни Ментена заарештували, проте невдовзі звільнили за браком доказів. Вдруге він постав перед судом на початку 1949-го, але обійшлося легким переляком — одним роком ув’язнення за "співпрацю з ворогом". Оскільки підсудний уже відбув цей термін за ґратами, його одразу ж випустили. Не останню роль у такому м’якому вироку відіграли корисні знайомства, які Ментен мав і завдяки набутим у воєнні часи статкам: один із його адвокатів — багаторічний спікер Палати представників Рад Кортенгорст.

Далі Пітер жив як успішна та заможна людина, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги й укріплюючи зв’язки в нідерландському політикумі. Вимоги екстрадиції до Польщі та Ізраїлю не увінчались успіхом. Ба більше, Ментен називав себе жертвою нацизму й у 1960-х роках без докорів сумління домігся від уряду ФРН виплати компенсації за нібито конфісковане під час окупації майно у львівському помешканні. 

Так тривало до 1976 року, коли в De Telegraaf вийшов компліментарний матеріал про Ментена та його колекцію. Стаття трапилася на очі ізраїльському журналісту Хавівові Кнаану, який до еміграції в Палестину мав ім’я Лібер Крумгольц. Він був племінником Ісаака Пістинера, знав про причетність голландця до загибелі його родичів і ще під час процесу 1949 року докладав зусиль, щоб притягнути його до відповідальности. Разом із редактором тижневика Accent Гансом Кноопом він вирішив діяти. Завдяки їхнім зусиллям вийшов цикл статей про трагічні події на Галичині 1941 року та причетність до них Ментена. А на телебаченні з’явилася сенсаційна програма за участи громадян Польщі та Ізраїлю, колишніх жителів Галичини, які впізнали в мільйонерові воєнного злочинця.

Розпочалося слідство, під час якого з’являлися нові докази того, що статечний підприємець, імовірно, причетний до жахливих злочинів, а його колекція творів мистецтва — це награбовані цінності. Аукціон скасували. У листопаді 1976-го прокуратура ухвалила рішення арештувати Ментена, однак за лічені години до візиту поліції той устиг покинути країну. 

Його оголосили в міжнародний розшук, через два тижні затримали у Швейцарії і екстрадували, але факт утечі спричинив бурхливі дебати в нідерландському парламенті. Події наклалися на напружену й поляризовану політичну ситуацію у країні, опоненти звинувачували міністра юстиції Дріса ван Аґта в тому, що він попередив Ментена про запланований арешт. За підсумками дебатів йому вдалося зберегти портфель, але невдовзі уряд був змушений скласти повноваження, зокрема й через недовіру до ван Аґта з боку низки учасників коаліції. Втім у грудні 1977-го він став наступним прем’єр-міністром Нідерландів, а потім ще двічі формував кабінет.

Політичний підтекст вбачали і в участі у процесі правоохоронних органів Польщі та Радянського Союзу. У повоєнному СРСР, де культивували антисемітські настрої, темі Голокосту старалися не приділяти зайвої уваги, однак під час розслідування справи Ментена максимально сприяли слідству. На територію Радянського Союзу допустили нідерландських правників та журналістів, ознайомили їх із зібраними матеріалами, у їхній присутності провели ексгумацію жертв розстрілів, а низка громадян СРСР, які були очевидцями подій у Підгородцях та Уричі, отримала змогу відвідати Нідерланди і скласти свідчення перед судом. 

Вочевидь, такі рішення приймали не лише з міркувань справедливости. Тривала холодна війна, і СРСР не міг не скористатися можливістю звинуватити у злочинах проти людяности представника великого капіталу, яким був Ментен. Заразом у радянських публікаціях, які супроводжували процес, наголошували, що Ментен співпрацював з "українськими буржуазними націоналістами". Цю ж думку розвивав тодішній прокурор Львівської области Борис Антоненко. 

Вибудовуючи лінію захисту, Ментен намагався представити себе жертвою міжнародних інтриг і злої волі комуністів. Словесною дискредитацією свідків обвинувачення і розслідувачів справа не обмежилась, під час процесу вони неодноразово отримували анонімні погрози.

У грудні 1977 року суд Амстердама виніс Ментену вирок: 15 років позбавлення волі за співучасть у вбивстві цивільного населення. Звинувачення у злочинах в Уричі зняли через недостатність доказів. Проте внаслідок апеляції Верховний суд скасував вирок, і підсудний зміг вийти на волю. Ще через рік Верховний суд анулював це виправдальне рішення, після чого справу розглядали в Роттердамі. Остаточний вердикт — 10 років ув’язнення і штраф 100 тисяч гульденівУ перерахунку на сьогодні – 200 тисяч доларів США.

У 1985 році, відбувши дві третини терміну (враховуючи попереднє ув’язнення, Ментена достроково звільнили з-під варти). Він намагався переїхати до Ірландії, та прем’єр-міністр цієї країни заборонив переїзд. У листопаді 1987-го 88-річний Ментен помер у притулку для старших людей.

Жертв розстрілів перепоховали на межі Східниці й села Перепростиня. На їхній могилі 1982-го скульптор Петро Фліт й архітектор Василь Пліхівський спорудили пам’ятник — скорботну фігуру старого, який пригортає підлітка, намагаючись уберегти його від небезпеки. А події, що відбувалися під час процесу, відображено в мінісеріалі "Справа Ментена"2016 рік, відомому в англомовному прокаті з назвою The Body Collector.