"Андрію, Андрію! Я на тебе льон сію"

11:18, 11 грудня 2021

1920.jpg

День святого Андрія – 13 грудня – відзначала молодь. Доки старші були зайняті господаркою, дівчата за допомогою простих ритуалів намагалися спрогнозувати своє найближче майбутнє. Для цього використовували все, що траплялося – від вареників до свиней у хліві. Тим часом хлопці влаштовували збитки

200.jpg

Марія Гілевич

етнологиня

Калита

Від Покрови, 14 жовтня, починалися зимові зустрічі молоді, відомі як "досвітки" або "вечорниці", стверджував етнограф Володимир Ястребов. Жителі великих сіл розбивались на партії. Кожна шукала приміщення для вечорниць. Переважно просилися до бідняка або вдови. За це давали певну винагороду – продуктами або пряжею.

Калета.jpg

Молода і свашка на день Андрія. Молода тримає калиту на стрічці. Поділля, початок ХХ століття

Фото: wikipedia.org

На вечорницях у будній день дівчата пряли, вишивали, чистили капусту тощо. Хлопці також працювали або грали в карти. Все це супроводжувалось жартами та розвагами.

Найвідоміші серед вечорниць – андріївські напередодні 13 грудня. Дослідник Іван Біньковський писав, що Андрія – не народне свято, а радше "дівоче". Народ цього дня працює. Натомість молодь відпочиває. Дівчата готували вечерю, а хлопці приносили горілку.

У більшості регіонів цього вечора пекли "калиту" – великий плескатий корж із пшеничного чи житнього борошна з діркою посередині. Його обов’язково обмазували медом. Потім підвішували до сволока хати. Хлопці підстрибували, намагаючись відкусити шматок калити. Спеціальний персонаж пан Калитинський намагався їм у цьому перешкодити.

На Волині дівчата ділили шматок коржа, що залишився, між усіма присутніми. "Калета, калета солодка була, тепер ми її зьіли, за женихом полетіли", – примовляли вони.

У поліському селі Бехи калиту пекли і "розвоудкі" – тобто розлучені жінки – або ті, які не жили зі своїми чоловіками. Їхній обрядовий хліб називався "вьєрбі". Це був звичайний житній корж, згори потиканий виделкою і помащений яйцем.

Дівчата ворожать

Найцікавішою складовою андріївської обрядовості були дівочі ворожіння.

Майбутнє дізнавалися за допомогою спеціальних булочок – "балабушків" або "котиків". Їх готували стільки, скільки було дівчат. Воду для тіста носили з річки чи криниці ротом. Згори мазали салом. Розкладали на ослоні в певному порядку – аби не переплутати, де чия. Тоді в хату впускали собаку, якого перед цим увесь день не годували. Чию балабушку пес вхопить першою і з’їсть, та дівчина першою вийде заміж. Якщо надкусив, але не доїв, то дівчина не пошлюбиться наступного року. Якщо забирав балабушку та біг у куток, дівчина матиме обранця з іншого села. Після цього собаку перев’язували солом’яним перевеслом і з почестями виводили з хати.

"Но і ше булочки такі круглі пекли, – оповідала Катерина Климань (1926 р. н.) зі села Станіславчик Бродівського району. – З тіста. З нормального тіста ті булочки. І вікна позаслонялисмо. А ті хлопці під вікнами товчутьсі, дуже хтять видіти, чию булочку найскорше вхопить собака. А собаку малисмо такого чорного. І ті булочки так рядочком поклалисмо. То було теї, то теї, ми знали котрі булочки були. Но і вже впустили пса, вже шум. Чию булочку взяв першою, то та вийде перша замуж".

Готували на вечерю і вареники – "пироги". Всередині кожного клали картки з іменами хлопців. Яке ім’я трапиться дівчині, так і називатиметься її майбутній чоловік. На вулиці рахували кілки або штахети у плоті, промовляючи: "Вдівець – молодець – вдівець – молодець…". Яке слово припадало на останній кілок, таким буде її обранець.

Свічки, шнурки, конопля

Mykola_Pymonenko-Vorozhinnia.jpg

Микола Пимоненко "Ворожіння", 1888 рік

Фото: wikipedia.org

На Сокальщині під три перевернуті миски клали квітку, перстень і чіпець. Дівчата почергово вибирали собі миску. Перстень віщував скорий шлюб. Якщо попадалась квітка, весілля буде нескоро. Чіпець – дівчина стане завиткою, тобто народить дитину без чоловіка.

У миску з водою кидали монету. Котра дівчина змогла дістати її зубами, та піде заміж. Поблизу дверей хати "каваліра" зав’язували шнурки. У чий шнурок цей парубок заплутається, з тією він і ожениться.

На Західному Поліссі з воску пари ліпили дві маленькі свічки. Їх запалювали, встромляли до воскових мисочок і пускали на воду. Якщо свічки зійдуться, доки горить полум’я, то з пари стане подружжя. На Гуцульщині та Волині замість мисочок використовували шкаралупи з горіха.

На зернах коноплі ворожили поодинці. Дівчина вставала вранці, виходила надвір, викопувала в землі або снігу ямку й кидала туди жменю конопляного насіння. Потім присідала так, щоб низ спідниці чи запаски волочився по землі. Таким чином проходила кілька разів по засіяній ділянці та "волочила коноплі". При цьому говорила:

Андрію, Андрію!
Я на тебе льон сію.
Сорочку волочу,
Бо я заміж хочу.

А тоді брала у жменю сніг та рахувала кількість насінин. Якщо була парна кількість, то наступного року вийде заміж.

Ходили також у садок. Там відкусували зубами з вишні невеликі галузки, несли їх до хати і ставили в посудину з водою. Якщо до Різдва галузка розцвітала, була надія цього року вийти заміж. На Лемківщині вдосвіта відламували кілька гілок черешні. Кожна символізувала певного хлопця. Висаджували їх у вазони. Чия гілка випустить листочки першою – той і суджений. На Сокальщині дівчата йшли до хліва і рухали свиню. Якщо та видавала звук "рох" – бути весіллю. Якщо "хру, хру" – ні.

htmlconvd-TZ6sEI_html_2d07242b6a03f46.jpg
Костянтин Трутовський "На сінику" Фото: wikipedia.org

Хлопці бешкетують

Доки дівчата сумувати через результати ворожінь чи тішилися ними, хлопці влаштовували збитки. Найчастіше знімали із завіс хвіртки чи ворота. Рідше забирали лавки. Їх закопували у сніг або несли до річки. Господарі витрачали кілька днів, аби знайти їх. Траплялося, відшукати речі вдавалося аж навесні, коли танув сніг.

Поширеним був звичай "вкрасти" в когось воза, розібрати його на частини, а потім скласти на якійсь господарській чи житловій будівлі. У новіші часи – на автобусній зупинці. Потім думай, як його звідти дістати.

Такі бешкети зазвичай робили в тих господарствах, де були дівчата на виданні. Якщо парубок був сердитий на батька своєї дівчини, який не пускав її гуляти, то збирав ватагу хлопців, щоб батька "провчити". Для цього могли навіть розібрати клуню. Від дому парубка до дому дівчини, які зустрічалися, висипали стежку. Для цього використовували тирсу, попіл чи січку. Такі ритуальні бешкети, хоч і в дещо інших формах,  досі трапляються у сільських місцевостях.

Схожі матеріали

Ihnatenko-alkohol1.jpg

Де чарка, там і сварка, або Як українські селяни алкоголь споживали

Zavallia_Teodora_Hrapko_252-tiff.jpg

Хто така баба-повитуха?

dzembronja.jpg

Old_khata. Хранителі старого раю

Без назви-2.jpg

Пам’ятаючи про Січових стрільців. Українські традиції Зелених свят

600.jpg

Любов і зрада українського села. Про подружню невірність понад 200 років тому

800x500 obkladunka Grucenko.jpg

Коли з’явилась українська мова | Павло Гриценко

600.jpg

"Виводи" містичного Полісся. Автентичні співи Домініки Чекун

600.jpg

Безструктурна, всепроникна, всевладна. Вода у віруваннях українців

600.jpg

Доречна сороміччина