Звіздарство з Надсяння

Року 1939 у Мацьковичах було 1980 жителів, більшість — українці, греко-католики. Але вже через п’ять років українців там не стало: 1944-го Польська Народна Республіка та Українська РСР підписали договір про обмін населенням. Він передбачав добровільне переселення українців із Польщі на окуповану Союзом територію, а поляки мали покинути свої домівки в Україні.

Однак українці не хотіли покидати своїх етнічних земель, навіть попри суттєве обмеження у правах. Тож упродовж 1945 року їх виселяли примусово, залучивши польську армію.

Сто сімдесят українських родин із села Мацьковичі загнали в товарні вагони, двері яких аж за два тижні відсунули в полі неподалік Львова. Сорок вісім сімей осіли в Дублянах, серед них й Новаки. Богданові тоді було приблизно місяць від народження. Його старшим братам — 6 і 7 років.

— Хто мене навчив робити звізди? Батьківський дух, дух Надсяння. Коли мені було 7–8 років, старші брати вже робили різдвяні звізди, а я дуже любив дивитися за тим, — розповідає пан Богдан.

Ми перебуваємо в його невеликій майстерні в Дублянах. Каже, що за професією він — економіст, а за покликом душі — будівничий.

"Звізда, яка танцює"

Надсянські звізди мають напівсферичну форму й непарну кількість ріжків. А якщо майстер постарається, то звізди "танцюють" — обертаються навколо центру, а ріжки-промені рухаються за допомогою тиблів. Ще один нюанс конструкції у тому, що один чи кілька ріжків не прикріпляли до кінця, щоб із великою звіздою можна було увійти до приміщення з низькими дверима. Незакріплені ріжки просто складали і розкладали.

На початку Різдвяного посту сільська молодь у Мацьковичах збиралась у трьох хатах-читальнях (село було велике, простягалось на 8 кілометрів) та майструвала різдвяні звізди, щоб потім позмагатися, чия краща.

У книжці "Творці різдвяних звізд" Дарії Ковальчук є фото, зроблене в Мацьковичах 1942 року. На ньому — триметрова в діаметрі сферична різдвяна звізда із 23 променями. Чому кількість ріжків була непарною, Богдан Новак не знає. Сам дивується — адже для такої несиметричної конструкції значно важче зробити обрахунки.

Найбільша різдвяна звізда, яку створив майстер, присвячена Соборності України. Нині вона перебуває у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ у Києві. Має три метри в діаметрі та 25 ріжків — як регіонів України. Важить 20 кілограмів. Оздоблювала її художниця і звіздарка Юлія Гризлюк. Її тато Михайло Швець — один із учнів Богдана Новака.

Загалом українська різдвяна звізда, розповідає Богдан Новак, традиційно має чотири промені, що дивляться на чотири сторони світу. Ще є восьмикутні — як церковна баня. Тепер він робить різні — і з парною, і з непарною кількістю ріжків.

— Я всякі звізди робив, але лише не п’ятикутні, бо то є зло, — розповідає пан Богдан.

Різдвяну звізду з Надсяння виготовляють із дерева, що легко гнеться: ясена або дуба. Планки, з яких роблять обручі, вимочують та запарюють, надаючи їм форму кола. До двох однакових кіл кріплять хрестовину, вал і ріжки, останні з’єднують між собою сосновими планками — платівками.

 — Починаємо виготовляти з центра, до нього монтуємо пірамідальні ріжки — маю приспособлення для цього. Головне, звіздар має задатися ціллю — як він бачить звізду. Все залежить від фантазії, — пояснює майстер і додає, що звіздарство поєднує у собі геометрію, образотворче мистецтво й ази будівельної справи.

Раніше у звіздах, щоб вони сяяли, встановлювали свічки. Тепер світло йде від гірлянд на батарейках та Led-ліхтариків. Раніше оздоблювали підручними матеріалами, переважно папером, просоченим олією, у радянський час — газетами, які фарбували. Втім Богдан Новак не декорує своїх звізд: виготовляє лише каркас, решта — на смак майбутнього власника.

 — Колись ми були бідні, але хотіли мати звізду. Зараз стільки матеріалів для оздоблення на вибір, та мало хто хоче цим займатися. Та колись і зими були цілком інакші, і віншування не про горілку, — розмірковує майстер.

Їх більше не розбивають

Наприкінці 1940-х років звізда "Надсянська" вже ходила в Дублянах: її виготовив майстер-переселенець із Мацьковичів Ілько Пись. Коли в місті вперше розбили різдвяну звізду на церковному подвір’ї, це дуже здивувало місцевих жителів.

— Після закінчення коляди різдвяну звізду розбивали на подвір’ї церкви — щоб її дух линув селом. А хто з молоді вхопить якусь частинку — ріжок, ще щось, на того в тім році чекає радість — шлюб, — пояснює Богдан Новак традиції рідного села, які депортовані принесли на Львівщину.

Ще одна причина, щоб розбити звізду, — спонукати молодь опановувати звіздарство, щоб традиція жила та ширилася через руки нових майстрів. Це — найважливіше.

Різдвяні звізди пан Новак створював і в радянський час, коли все українське й духовне було під забороною. Інформація доходила до місцевих партійців, та покарання — ще одне виселення — чоловіка оминуло. Він згадує колядку, якої його з друзями ще в дитинстві навчило місцеве підпілля і за яку він "ой, як заробив": батьки дуже насварили, адже колядувати, тим паче проти влади, було заборонено. Колядка була така:

Новий рік вже ся начинає,
Партія колгосп закладає,
Автомати йдуть до хати,
Кажуть заяву підписати.

Одна з київських учениць Богдана Новака придумала гасло, під яким зараз працює він та інші майстри, що поширюють традиції українського Різдва: "А різдвяні атрибути в кожній хаті мають бути".

Щороку Богдан Новак виготовляє головну звізду Дублян, яку встановлюють поблизу місцевої Школи мистецтв імені Стефана Турчака — диригента, ще одного уродженця села Мацьковичі.

— Минулого року була воєнна звізда — я реставрував чотириріжкову з 1880-х років. Зараз маю задум зробити звізду перемоги добра над злом. Хочу, щоб ріжки танцювали, — розповідає Богдан Новак.

Працюючи в невеличкій майстерні на своєму подвір’ї, він підспівує:

Тешу, тешу патички
До різдвяної звізди,
Цвяшки, бляшки і решета —
Колядуймо, хлопці і дівчата,
А кабанчики ростуть
До Різдва ще доживуть,
Буде шинка з кропивою
Україна — із різдвяною звіздою.

Над звіздами пан Богдан працює упродовж року, сезонності тут немає. Наприклад, у червні створював звізду діаметром 1,8 метра для художниці-переселенки з Херсона, яка представлятиме її на фестивалі в Німеччині разом із різдвяним павуком та витинанками. У серпні проводив майстерки для дітей. У жовтні думав над звіздою року. Також часто реставрує старовинні різдвяні звізди — як-от звізду 1800-х років із приватної збірки львівського колекціонера Любомира Кушлика. Сьогодні звізди з Дублян розходяться по людях. Їх уже не розбивають.

Магія звіздаря

Розквіт популяризації звізди з Надсяння розпочався 2006 року. Тоді учень пана Богдана, доцент Української академії друкарства Олег Казьмірович дізнався про конкурс різдвяних звізд у Львові.

 — Першого місця нам тоді не дали. Але того року почалися мої майстерки: спочатку в Шевченківському гаю, потім в товаристві "Українська молодь — Христові, у церквах, школах. Зараз мої учні навіть дітей у садочках залучають. А я зробив для учнів годинник у формі звізди — вони тішаться, — розповідає Богдан Новак.

Майстрова учениця — львівська художниця Оксана Добуш — вчить дітей звіздарству в одному з Будинків творчости у Львові. Його учні є і серед учителів трудового навчання у школах міста. Цьогоріч звіздарство опановують учні Школи мистецтв імені Стефана Турчака в Дублянах. Окрім того, через учнів звізди з Надсяння дійшли до Хмельниччини, Київщини, Черкащини, Криму, а разом із волонтерами — до прифронтових зон.

Син пана Богдана звіздарством не займається. Йому подобається працювати з металом. Онуки поки що також мають інші плани в житті.

Окрім традиційної різдвяної звізди з Надсяння, Богдан Новак розробив свою методику виготовлення безкаркасної паперової. Розповідає, що коли дружина працювала в Італії, їхав до неї і взяв зі собою кольорового паперу. Там і придумав, як створювати звізди, що тримають форму, але не потребують специфічного матеріалу та багато зусиль. Упродовж відпустки виготовив п’ять звізд, які захопили італійців. Ця авторська методика, як і технологічний процес виготовлення звізди "Надсянської", описані у книжці "Творці різдвяних звізд".

Приблизно три роки тому Богдан Новак побував у селі Мацьковичі, де народився.

 — Церква — в руїнах, баня впала. Була жінка, яка займалася доглядом і ремонтом, але вона відійшла. Від нашої хати немає і сліду. Поробили гаражі, де були хати, стоять чужі машини. Лише старий цвинтар трохи до ладу доведений поляками, — розповідає Богдан Новак про село, якого вже немає на мапі України.

Тим часом одна зі звізд з Надсяння прикрашає іконостас у храмі прикордонної Мостищини. Інші пішли далі, за кордон, — до Польщі, Німеччини, Португалії, Італії, Нідерландів і далі світами. Вісімнадцять різдвяних звізд Богдана Новака побували на Різдво у Ватикані. Різдвяні звізди з депортованого села Мацьковичі є у багатьох областях України. Віримо, що вціліли й у тимчасово окупованому Криму.

— Українські словники подають слово "звіздар" як чаклун, який ворожить на зорях. Але я — не чаклун, я — майстер і вчитель. Хочеться, щоб наші словники по-новому розтлумачили звіздарство. Сподіваюсь, це народне українське мистецтво оцінять, — підсумовує Богдан Новак.

У липні 2022 року Міністерство культури України внесло традицію виготовлення різдвяної звізди з села Мацьковичі до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Тепер є плани долучити її до Списку нематеріальної культурної спадщини людства від ЮНЕСКО. Але щоб це сталося, звізда "Надсянська" потребує популяризації та поширення.