Звенигород. Місто, яке стало селом

Багате й неприступне місто

"Прийшов Ярополк із Ляхів і вчинив мир з Володимиром. І пішов Володимир назад до Чернігова, а Ярополк сів у городі Володимирі. І, пересидівши кілька днів, пішов він до Звенигорода. І не дійшов він до города: простромив його проклятий убивця Нерядець, дияволом наущений і злими людьми. Князь же Ярополк лежав на санках, а він з коня шаблею проткнув його місяця листопада у двадцять і другий день". У цьому епізоді "Повісті временних літ" описано вбивство князя Ярополка Ізяславовича 1087 року. Водночас це й перша згадка про Звенигород.

Місто заснував князь Володар з династії Рюриковичів, правнук Ярослава Мудрого. За тих часів Звенигород, розташований на роздоріжжі торговельних шляхів, упевнено розростався і набував економічної потуги. Центром міста стала територія, що охопила кілька гектарів, укріплена дерев’яним частоколом — там був княжий двір. За тодішніми європейськими трендами, двір мав вигляд білокам’яного ансамблю і складався із палацу та з’єднаного із ним храму. У давньоруських джерелах цю частину міста називають "дитинцем".

Найуспішніше Звенигород розвивався за Володаревого наступника — князя Володимирка. Із населеного пункту на річці Білка він зробив столицю Звенигородського князівства. Площа міста в межах укріплених ділянок становила майже 140 гектарів. Там було дев’ять дерев’яних храмів і один кам’яний. Звенигород лежав серед боліт — сама природа захищала від ворожих нападів.

Навколо дитинця свої будинки зводили бояри. У ремісничих кварталах процвітали ювелірні, склоробні, шевські й гончарні майстерні, а також ковальство. Житлові будинки Звенигорода мали дерев’яну підлогу. А хати освітлювали свічками й каганцями. Щоб вулиці не перетворювалися на болотяне місиво, їх мостили дерев’яними дошками.

У літописах Звенигород згаданий 15 разів. Раз — у Руському літописі, коли йшлося про битву князів біля міста 1144 року: "І став Всеволод по сій стороні города Звенигорода, а Володимир став по ту сторону, зійшовши з гори, а межи ними була ріка Білка. І повелів Всеволод їм, кожному своєму полку, робити гаті. [...] Тому-то зійшли руські полки на гори і зайшли од Перемишля і од Галича".

За три роки до цього бою Володимирко столицю свого князівства переніс до Галича. Відтоді роль Звенигорода меншала. Однак місто було важливим торговельним і військовим пунктом князівства ще впродовж століття. Аж поки не впало перед монголами. Через кілька десятиліть відбудовувати його вже стало не доцільно — за кількадесят кілометрів на північ швидко розвивався Львів.

Орієнтація на Захід

Звенигород почали активно досліджувати ще у 1930-х роках. Одним із перших науковців, хто приїхав на місце давнього міста, був український археолог Ярослав Пастернак. Він і встановив точні координати Звенигорода. Місто відрізнялося від інших руських поселень того часу насамперед тим, що було збудовано серед боліт. Мало особливість і в плануванні — будівничі мусили зважати на складні природні умови: річка Білка тисячу років тому була значно повноводнішою, ніж сьогодні, тож Звенигород був судноплавним містом.

Масштабні наукові дослідження розпочато 1947 року. Упродовж наступних майже пів століття археологічні роботи на місці середньовічної княжої столиці майже не припиняли. Одним із найактивніших дослідників був Ігор Свєшніков.

У 1980-х роках у північно-східній частині передмістя Звенигорода науковець знайшов рештки міської центральної дороги. Вона була чітко поділені на дві смуги, з виокремленими хідниками для пішоходів. Також віднайшли приблизно пів сотні будинків і господарських споруд, а в них — керамічні, металеві, дерев’яні і скляні вироби. Однак найважливіша знахідка Свєшнікова, яка стала тогочасною сенсацією, — три берестяні грамоти XII століття. Це унікальні пам’ятки східно-слов’янської писемности, перші і поки що єдині такі документи, знайдені на теренах сучасної України. Одну з них вдалося прочитати. У документі йдеться про виплату боргу за перевезення човнами.

Болотяний ґрунт допоміг органіці непогано зберегтися навіть до наших днів. Вода не пропускала кисень, який би розкладав деревину. Жодне інше місто на території України не дало науковцям стільки органічного матеріалу, як Звенигород.

Під керівництвом Свєшнікова дослідження проводили дуже фахово. Він ретельно документував роботу. Згодом його учениця Віра Гупало на основі тих документів описала планувальну структуру міста.

У 1990-х роках, зважаючи на масштаб стародавньої столиці й обсяг потенційних досліджень, територію навколо хотіли зробити заповідником. Але кризи й бентеги тодішнього часу відтермінували плани на кілька десятиліть.

Повноцінні розкопки Звенигорода відновили 2010 року. Тоді й повернулися до ідеї заповідника. У 2017 році випрацювали концепцію, а ще через три роки створили заповідник обласного підпорядкування.

Сьогодні територія Звенигорода досліджена приблизно на 10%. Тобто княжа столиця має величезний потенціал — не лише науковий, а й політичний.

— Це місто, у якому, гіпотетично, народився князь Ярослав Осмомисл. Разом із Теребовлею і Перемишлем Звенигород стояв біля витоків формування української державности на Прикарпатті. Він важливий у вивченні урбаністичної культури. Крім того, Звенигород дуже багато взяв із західної культури й імплементував це, — пояснює археологиня, екскерівниця заповідника "Древній Звенигород" Наталя Войцещук.

Від 2010 року вона брала участь у розкопках стародавнього міста. Одна з тих, хто найбільше доклався до створення заповідника й відповідно до того, щоби Звенигород з’явився на туристичній карті Львівщини.

На перехресті туристичних шляхів

Сьогодні Звенигород — невелике село, за 20 кілометрів на південний схід від Львова. З обласного центру туди курсують регулярні маршрутні автобуси. Автівкою — приблизно двадцять п’ять хвилин. В’їжджаючи в село, ви не побачите вказівників, які би скеровували до заповідника. Однак знайти його не надто складно: їдете головною вулицею попри дерев’яну церкву, потім повз ще одну, золотоверху, і поворот на право, через річку Білку. Музей "Древній Звенигород" розташований у красивій місцині на околиці села.

Княжа доба пасувала радянським пропагандистам тим, що допомагала творити міт про колиску "трьох братніх народів". До того ж комуністи не переймалися поясненням, навіщо в одну колиску класти аж трьох дітей. Так само, як не переймалися концептуальністю своїх пам’ятників. Року 1986, на 900-річчя міста, у Звенигороді звели примітивний монумент: жінка з дитиною і прадавній плугатар-хлібороб, яких охороняє давньоруський воїн. А поруч — старець-літописець, що мав зберегти героїчну історію для нащадків. Композиція стоїть неподалік будівлі звенигородського музею, який разом із школою і клубом також звели до ювілею. Народний дім, що поряд, збудували ще наприкінці 1920-х за гроші звенигородських мігрантів.

Сьогодні "Древній Звенигород" — це також інтерактивний музей і віртуальна екскурсія руським містом. Подивитися на княжі палати та стародавні вулиці можна щодня, окрім понеділка.

Мар’яна Гой, зберігачка фондів музею, каже, що одразу ж після відкриття оновленого закладу влітку 2021 року в них був розпланований кожен день. Крім екскурсій, тут розробили серію майстер-класів, ліпили намиста з полімерної глини, розписували екоторби і пряники, витесували із кременю перші знаряддя праці. Але в березні, після початку масштабного вторгнення, графік роботи змінився: музей не працював.

— Роботу відновили у квітні, але вже без експонатів. Їх заховали, аби були готові до можливої евакуації, — розповідає Мар’яна Гой. — Потім возили безкоштовні екскурсії для внутрішньо-переміщених осіб. Після проблем зі світлом тепер знову налагоджуємо роботу.

До Звенигорода можна приїхати без попередження, походити територією заповідника, купити квиток у музей і гуглити інформацію на смартфоні. А можна замовити екскурсію. Найімовірніше, проведе її вам жвавий чоловік років тридцяти, усміхнений і швидкомовний.

Ігор Бараняк працює тут гідом уже три роки. Сьогодні має екскурсію для дев’ятикласників однієї з львівських гімназій. Діти метушаться, але налаштовані слухати. Ігор починає свою розповідь з подвір’я перед музеєм. Звідти видно земляні вали, на яких колись стояв дитинець:

— У ХVІІІ столітті польський гетьман Адам Синявський хотів будувати тут замок. Тоді це була європейська мода. Але щось не склалося і замку не вийшло. Синявський помер, а нащадкам вже було не до того. Гетьман встиг хіба що звести бастіони, які по периметру оточили городище, а згодом не дали зруйнувати його радянському радгоспу.

З подвір’я Ігор заводить школярів до музею. Пояснює, що зображення стародавнього Звенигорода на стінах доволі точно передають вигляд міста. 3D-картинку моделювали акурат за археологічними знахідками. Ну і, звичайно, екскурсія була б несправжньою без легенди про місцеву зрадницю:

— На передмісті Звенигорода жила стара жінка, в народі її називали "баба Яга". Вона начебто спокусилася на золото хана Батия і показала монголам дорогу. Ті й спалили місто. Але Батий "бабі Язі" золота не дав, а замість того втопив у болотах річки Білка. Тому неприкаяна душа зрадниці досі з’являється на її берегах.

Відсутність експонатів у вітринах музею є певним викликом для Ігоря. Йому доводиться переповідати те, що учні мали би бачити перед собою. Але віртуальна екскурсія стародавнім Звенигородом усе компенсовує. Діти почергово закладають VR-окуляри й вертять головами. Відтворене у віртуальній реальності місто ХІІ століття — найсучасніша частина експозиції Звенигородського музею. Завдяки цій технології відвідувачі можуть побачити, як могло виглядати середньовічне місто. Це 12 різних локацій: інтер’єри церков і палаців, вулиці, площі й панорамні види.

Апологетка віртуальної екскурсії Наталя Войцещук пояснює:

— Колись у Римі я побачила віртуальну екскурсію містом у різні історичні періоди. Звідти і взяла ідею. Ми написали проєкт і подали на грант від Українського культурного фонду. Наукові дослідження Звенигорода давали чудову базу для відображення вигляду древнього міста. З археологами промалювали вигляд локацій і подали айтівцям, щоби зробили моделі. Співпраця була дуже складна, бо ми дискутували навіть про колір швів у церкві і те, як має виглядати покладений камінь. Та врешті нам вдалося максимально відтворити середовища середини XII століття.

Віртуальна екскурсія княжим Звенигородом сьогодні є унікальною в Україні. Сюди можна приїжджати бодай заради неї. Ігор Бараняк розмову зі школярами закінчує квестом на території заповідника навколо музею. Вони шукають підказки для завдань. Потім закладають віртуальні окуляри й рахують кількість будинків навколо дитинця, описують інтер’єри княжого палацу.

Я ж йду на дитинець. Звідти відкриваються широкі, масштабні краєвиди, помережані водяним плесом і чагарниками. Річка Білка впродовж останніх дев’яти століть зміліла, але вперто наполегливо несе свої води на захід. За кілька годин сонце сідатиме й усю долину заллє тепле вечірнє світло. І стане остаточно зрозуміло, чому князь Володар зупинився саме тут.