Як в Русі боролися за владу

Канонізація через убивство

Після смерти 1015 року князя Володимира Святославовича, відомого як Володимир Великий, престол посів один із його старших синів — Святополк. Він вирішив зміцнити свою владу, позбувшись потенційних конкурентів, тобто своїх братів. За це отримав прізвисько Окаянний.

Володимир мав багато синів від різних жінок. Одного з них — Бориса — він незадовго до смерти відрядив у похід проти печенігів, надавши "власну дружину і воїнів", як написано в літописі. Святополк сприймав це як пряму загрозу. Потенційна загроза могла надійти й від іншого його зведеного брата — Гліба. Ще один княжич — Святослав Володимирович — сидів надто близько до Києва, на нинішній Житомирщині.

Подробиці вбивства Бориса і Гліба повідомляє житійна, тобто про життя канонізованих світських осіб, легенда. Згідно з нею, найманці Святополка напали на Бориса на світанку 24 липня 1015 року: його шатро зусібіч проштрикнули списами.

Із Глібом розправились 5 вересня. Коли княжич плив у човні Дніпром до Києва до нього підпливли посланці Святополка, готові його вбити. Тоді кухар Гліба зрадив свого володаря і напав на нього з ножем. Поховали братів у Вишгороді. Через сорок років, наприкінці правління Ярослава Мудрого, Бориса і Гліба проголосили святими. Цей трагічний випадок мав стати нагадуванням династії Рюриковичів як не можна чинити.

Натомість як позбавили життя Святослава — не відомо. Його тіла не знайшли, він не був прославлений святим, тобто випав із династичної і церковної пам’яті.

Для тодішніх людей, які через століття писали про ці події, подробиці не були настільки важливими, як сама історія і моральний смисл, що старший брат убив молодших. Подвиг Бориса і Гліба вбачали в тому, що вони свідомо пішли на жертву, а отже, вподобилися Христові. За це їх і прославили як святих.

Хоча були і прагматичніші причини. Династія хотіла мати власних святих: подібні випадки траплялися у правлячих родинах Центральної і Північної Європи. Це було почесно й додавало легітимности.

Підісланий убивця

Одне з найзагадковіших політичних вбивств у Давній Русі сталося 1087 року. Коли волинський князь Ярополк, син київського князя Ізяслава Ярославовича, їхав на возі, як повідомляє "Повість временних літ", до нього під’їхав вершник і зненацька пронизав шаблею.

Хто й чому замовив убивство волинського князя? Хроніка доносить важливу деталь: вбивця втік до Перемишля. Там на той час сидів Рюрик Ростиславич, який мав ще двох братів. Ростиславичі були безземельними князями, але незадовго до цього трагічного випадку київський князь Всеволод Ярославович — дядько убитого 1087-го Ярополка, надав їм володіння у південній частині Володимирської землі.

Унаслідок цього Рюрик сів у Перемишлі, Володар — у Звенигороді, Василько — у Теребовлі. Оскільки князь Ярополк претендував на Володимир, то вони стали його конкурентами. Вбивство Ярополка було вигідним багатьом: безпосередньо Ростиславичам, зокрема Рюрику, та київському князеві Всеволоду.

За загадкових обставин убили й небожа Ярополка — Ярослава Святополчича. Наприкінці ХІ — на початку ХІІ століття його батько Святополк Ізяславич упродовж 20 років був київським князем. Після його смерти київський стіл посів Володимир Мономах.

Між новим правителем і сином Святополка роками тривала запекла ворожнеча. Року 1123 біля Володимира на заході Волині відбулося ще одне зіткнення між військами Володимира Мономаха і Ярослава Святополчича. Тоді княжич заручився підтримкою угорців, ляхів та військом Ростиславичів. Під час облоги в якийсь момент два ляхи вбили Ярослава. Зрозуміло, що його вбивство було вигідним Володимирові Мономаху. Чи він замовив вбивство, чи так сталося з якихось інших причин — ми не знаємо, але виграв від цього саме він.

Запізнення врятувало життя

На початку ХІІІ століття сталася дуже одіозна історія на периферії Руси, на Рязанській землі. Там правила своя князівська династія, яка колись відкололася від родини Чернігівських князів і до ХІІІ століття розрослася. Княжичів було багато, а землі — мало. Тому в певний момент двоє тамтешніх князів Гліб і Костянтин Володимировичі вирішили вбити своїх родичів. Попри те, що випадок Бориса і Гліба був відомий, уже 200 років їх шанували як святих, а Святополка проклинали як убивцю.

Рязанські князі запросили своїх родичів на урочистий обід у поле. Біля шатра заховалися люди Гліба і Костянтина та половці. Коли почалася трапеза, вони увірвалися і всіх вбили. Здавалося б, усе вдалося, але не зовсім, бо один із братів, якого звали Інгвар, запізнився. Він утік і згодом продовжив цю династію. А вбивць вигнали з Рязанської землі. Один із них — Костянтин — закінчив своє життя на Галицько-Волинських землях.

Ганебна смерть

Також в Русі відомі випадки, коли князів позбавляли життя не лише їхні прямі конкуренти, а й піддані. Року 1147 у Києві розлючена юрба буквально розшматувала сина чернігівського князя Олега Святославовича — Ігоря. Передувала цьому така історія.

За рік до трагічної події брат Ігоря — Всеволод Ольгович — заповів йому Київ. Кияни вважали Всеволода Ольговича загарбником і гнівалися, що їх "заповіли" як майно. Тому Ігорю не вдалося втриматися при владі. Натомість Київське віче закликало у князі Ізяслава II із Переяслава. Скориставшись слабким становищем Ігоря, волинський князь Ізяслав Мстиславович переміг його під Києвом, схопив і примусив прийняти чернецький постриг. Це означало, що князь — не правоздатний.

19 вересня 1147 року в Києві спалахнуло повстання. Під час заворушень юрба киян увірвалась до монастиря святого Федора та вбила Ігоря. Є підозри, що вбивство Ігоря — це інтрига Ізяслава Мстиславовича, якому було не дуже комфортно, що князь із конкурентного клану, хай навіть чернець, перебуває у Києві.

Року 1174 суздальського князя Андрія Боголюбського вбили його ж слуги. Авторитарні методи правління і жорстокість призвели до змови проти Боголюбського. Проаналізувавши його кістяк, учені з’ясували, що він мав фізіологічні відхилення, які могли впливати на його психічний стан й зумовлювати різку вдачу й запальний характер.

Слуги ретельно підготувалися до атентату. Вночі вони вибили двері до спальні й напали на сонного князя. Той боровся як міг. Якоїсь миті заколотники злякалися і залишили його. Дуже поранений Андрій виповз у сіни, і тільки тоді вбивці довели свою справу до кінця.

Ще один одіозний випадок трапився на початку ХІІІ століття в Галичі. У той час на Галицькій землі сиділи князі чернігівського клану, і проти них виступило коаліційне військо угорців, поляків та війська ще тоді малолітніх Данила й Василька Романовичів. Двох князів Романа і Святослава Ігорьовичів схопили і привселюдно повісили в Галичі. Це була показова страта, раніше такого не траплялось. Смерть через повішання вважали ганебною.