Повернення “Щедрика”. 100 років по тому

Ніщо не завадить концерту, час якого настав

Іще за кілька днів до концерту було заявлено, що всі квитки на 2 800 місць розпродано. Зала рясніє вишиванками. За сьогоднішніх обставин, коли українська вишита сорочка і жовто-блакитні кольори стали всесвітнім трендом, уже й не скажеш, що там тільки українська діаспора. Лічильник платформи Vimeo, котра стрімить історичний концерт, стрімко додає глядачів: за якісь п’ять-десять хвилин аудиторія зростає від 1,5 тисячі до понад 3 тисяч (станом на вечір вівторка трансляцію проглянуло 70 тисяч глядачів, – Ред.).

Насправді гастролі цього “Щедрика” почалися трохи більше ніж 100 років тому, коли уряд УНР відрядив у Європу та Америку капелу під орудою диригента Олександра Кошиця. Турне стало тріумфальним.

Кілька років тому, коли наближався сторічний ювілей “Щедрика” у США, у діаспорі та українських культуральних спільнотах почали обговорювати ідею ювілейного концерту. Ще до повномасштабного вторгнення.

“Два роки тому Український інститут, громадська організація в США Razom For Ukraine і Фестиваль української сучасної музики у Нью-Йорку підписали контракт із Карнеґі-Гол. І вже рік, як ми мали встановлену дату”, – пояснює у коментарі “Локальній історії” Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту. 

Повномасштабне вторгнення Росії поставило заплановану подію під загрозу. Воєнний стан обмежував фінансово і ресурсно. 

“Але спільно із колегами і партнерами ми вирішили: якщо сто років тому хор Кошиця мандрував під час війни, то ми тим більше зараз маємо це зробити”, – додала Філевська. Нам вдалося записати Тетяну у невеличких проміжках шаленого графіку, коли вона вже залишала передріздвяний Нью-Йорк. 

Організація Razom For Ukraine взяла на себе фінансову і юридичну відповідальність. Український Інститут і Фестиваль української сучасної музики в Нью Йорку – організаційну, креативну, комунікаційну й адміністративну частини. Гроші збирали по всьому світу.

“Історія терору знову повторюється в Україні”

4 грудня 2022 року сцена Карнеґі-Голу світиться жовтими і блакитними кольорами. У залі звучить акапельно “Ой, як же було ізпрежди віка”. Давню колядку виконує Марічка Марчик, нині – співачка з Торонто, раніше – учасниця і засновниця українського ансамблю “Божичі”. 

<p>Марічка Марчик виконує давню колядку &ldquo;Ой, як же було ізпрежди віка&rdquo;&nbsp;</p>

Яскрава блондинка під час співу крокує партером у бік сцени. Представляє Україну яскраво – з коралями, дукачами й бантом, що традиційно прикривали душу українок.

Віра Фарміга, що вийшла на сцену опісля, обрала лаконічність і стриманість: чорний брючний костюм, чорний із мереживом топ. Узагалі, скромність окремих учасників у кольорах – це те, що врівноважувало, збалансовувало візуальний ряд події. 

“Нехай різдвяна зірниця освітить радістю лиця. Хай вкаже шлях до любові, щоби ви були веселі та здорові”, – Віра починає свій виступ українською мовою, з американським акцентом. Вона розповідає, що виросла в українській спільноті Нью-Джерсі. 

<p>Віра Фарміга під час виступу на концерті до 100-річчя американської прем'єри Щедрика&nbsp;</p>

“Українці люблять співати. Ми любимо співати”, – підкреслює свою приналежність до українців Фарміга. 

Віра Фарміга говорить про заборону культурних практик в Україні у радянські часи. Наголошує на унікальності місії капели УНР – представляти багатство і унікальність української культури і боротися з російською дезінформацією, котра стверджувала, що Україна не має ні культури, ні історії. 

Фарміга робить заяву, яка зриває увесь зал: на цьому концерті присутні хоробрі українські солдати. На її оголошення реагують режисери трансляції – камера фокусується на двох чоловіках у пікселі. Обличчя військовиків прикриває балконна балка, так, наче вони не хочуть світитися. Мені здається, що в цей момент очі Віри зволожуються від сліз. 

Тетяна Філевська каже, що організатори ще на етапі задуму планували запросити когось із зірок. “Ми від початку хотіли залучити когось із селебріті. Були різні варіанти. Віра Фарміга відразу погодилася, вона зараз багато робить для України. І це була її ідея – запросити Мартіна Скорсезе. Вона з ними якраз працювала на проекті і знала, що він підтримує Україну”, – пояснює Філевська.

Вони убили Леонтовича, вони продовжують убивати

Фармігу на сцені замінила перша леді України. Олена Зеленська виголошує ретельно продуманий і прописаний виступ. У ньому закладено кілька шарів, але на поверхні два посили: хто є ворог, а хто – друг. Пані Зеленська звертається передовсім до американської публіки – українською мовою, із англомовними субтитрами – й наголошує, що США “завжди були непохитним другом і партнером України”. 

“Carol of the Bells створює казкову атмосферу уже понад сто років. І особлива для мене як для українки приємність – що цей твір Миколи Леонтовича походить з України. У нас її називають “Щедрик” – у цій назві слово щедрість. Сто років тому це побажання Украни світові вперше прозвучало саме в цьому залі у виконанні капели Олександра Кошиця”, – каже Зеленська.

Олена Зеленська наголошує в розповіді на тому, що Миколу Леонтовича застрелив агент радянських спецслужб. І що через століття історія терору знову повторюється в Україні: місто Покровськ, де Леонтович писав “Щедрика”, росіяни постійно обстрілюють, як і десятки інших українських міст. А наших музикантів убивають, як замордували Леонтовича. І як убили росіяни диригента Херсонського музично-драматичного театру Юрія Керпатенка, який відмовився співпрацювати із РФ.

Це все ще прелюдія до “Щедрика”. Першу частину концерту заповнюють виступи хору “Думка” і Української капели бандуристів Північної Америки. 

Десь через годину після початку на сцену виходить дитячий хор “Щедрик”. Публіка зводиться і зустрічає хористів оваціями. Майорять жовто-блакитні прапори. Володимир Шейко, директор Українського інституту, у дрес-коді black tie, знімає панорамне відео зали. В момент, коли виходять діти, відразу стає зрозуміло, хто тут – справжні селебріті.

З київського бомбосховища – у Карнеґі-Гол

Телеканал NBC News розповідає: “Цього літа члени хору возз’єдналися після того, як багато хто виїхав у безпечніші місця протягом війни. Упродовж останніх кількох тижнів вони репетирували у Києві, інколи у бомбосховищах без світла”. Ця історія вийшла на шпальтах кількох американських газет, зокрема, The New York Times.

З появою хору на сцені Карнеґі-Голу зникає відчуття недоконаності. Без цих співаків, які так по-дитячому струшують школярськими хвостиками і так по-дорослому серйозно несуть свою місію, концерт не мав би необхідної емоції. 

“На початку квітня Таня Філевська написала мені короткий лист і запитала, в якому стані хор “Щедрик” (через війну, звісно), і чи можлива участь у концерті в Карнеґі-Гол, запланований на 4 грудня”, – каже Тетяна Калита, директорка Міжнародного інститут культурної дипломатії. Вона – організаторка концертів хору “Щедрик”; на момент нашого спілкування вже їде з хористами на зустріч із американськими студентами.

Зі слів Калити, великим викликом було розробити спеціально систему, аби хористи, розпорошені у світі через війну, могли вивчити свої вокальні партії, а потім – усе це звести під час тижневого перебування у Варшаві.

Хористки “Щедрика” вдягнуті у полотняні сорочки нижче коліна й стилізовані чорні керсетки. Рукави прикрашає вишивка у чорні і червоні ромби у стилі Малевича. Ще трохи кольорів додають нагрудні прикраси – плетені з ниток разки з дукачами і хрестами. Хлопці одягнені у чорні сорочки із вишитими червоним словом “Щедрик”. Виглядає дуже стильно і відносить до історії – концерту й українського народу: війна, голод, війна, голод, війна…

“Концепція за Малевичем”, – пояснює Тетяна Калита. Костюми розробляв дизайнер Федір Возіанов, який у день виїзду з Києва 19 листопада прямо до автобуса встиг дошити стилізовані кирсетки. Прикраси створила Алла Жмайло.

Хористи починають із Somewhere In My Memory. І американським, і українським глядачам легко зчитати цей культурний код: ця пісня – тема фільму “Один вдома”. Програму з учасниками концерту виписували Лія Бетстоун, креативна продюсерка концерту, і Михайло Чедрик, менеджер сектору академічної музики в Українському інституті.

І ось нарешті черга доходить до легендарного “Щедрика”. Композицію виконують всі разом – “Думка”, дитячий хор і бандуристи. Дитячі обличчя видають увесь спектр емоцій – чисте щастя моменту й щирі усмішки.

Я думаю про хористів хору Кошиця: якими вони були, як вловлювали вайби залу і що відчували. Після виступу Тіна Пересунько, дослідниця культурної дипломатії Симона Петлюри, пише: “Їм було 20-30 років, припускаю. Серед хористів були і вояки армії УНР, яких диригент набрав напередодні турне в Америку у польських таборах. “Добре, голубчику! – казав він Юрію Гассану. – Полетиш ти в світ Божий! Будеш служити Україні піснею, бо зброєю уже не маєш змоги. А пісня, це теж велика зброя!”, – розповідає у FB Тіна, яка буквально повернула хор Кошиця із небуття радянської пропаганди.

Підтримка на всіх фронтах

Кошиць був візіонером. У ключі його бачення працювала вся команда ювілейного концерту. 

Дора Хом’як, президентка Razom For Ukraine у перерві закликає донатити на Rebuild Ukraine, кампанію президентської ініціативи United24: “Сто років тому світ не підтримав Україну у боротьюі за суверенітет. Зараз підтримка – з кожного куточка світу”. 

Пані Дора – дочка знаменитих батьків. Її мама – Марта Богачевська-Хом’як, дослідниця українського феміністичного руху. Тато – Ростислав Хом’як, журналіст газети “Свобода”.

Ще одна кампанія, котрій допомагає сторіччя “Щедрика” – збір коштів на закупівлю генераторів для лікарень в Україні. “Світло завжди перемагає темряву”, – кажуть астронавт NASA Скотт Келлі, спортсмени Олександр Усик і Андрій Шевченко у відеоролику, записаному у темному Києві. 

Київська темінь з відеоролика перекочовує в нью-йоркський Карнеґі-Гол. Це символічна солідарність із українцями, яких вкотре намагається занурити у повну темряву терору Москва.

“Нам потрібна ваша підтримка! Кожному лікарю, який змушений оперувати в темряві. Кожному батькові і кожній матері, які роблять усе, щоб дати своїм сім’ям те, що їм потрібно – навіть у темряві. Кожному українцеві, який вірить у свободу, незважаючи на темряву. Разом ми зупинимо цю війну!”, – до аудиторії звертається Президент України Володимир Зеленський. Його поява на екрані – ефектна.

Приклад людяності

Друга частина концерту – про сучасну академічну музику і українсько-американську культурну колаборацію. Лунають твори Еріка Вітакра, Леонарда Бернштейна, Валентина Сильвестрова, Джорджа Гершвіна. Українсько-американську співпрацю втілює композитор Тревор Вестон, який написав музику на вірш Сергія Жадана “Довго/Slowly”. Вірш було написано спеціально для цього концерту. А також – хор Trinity Wall Street і прекрасна американська оперна співачка Джанай Брюггер. Вони виконують традиційну українську колискову “Ой, ходить сон коло вікон”, яка плавно переходить у Summertime. Ця знаменита джазова композиція, як і Carol of the Bells, теж родом із України.  

Тон цій частині задає знаменитий кінематографіст Мартін Скорсезе: “Це велика честь бути тут з Україною. Моя вдячність – українському народові, який дає нам приклад людяності”. 

<p>Мартін Скорсезе</p>

Скорсезе говорить про силу музики і силу народу, який “дав великого кінорежисера Олександра Довженка” і його кінострічку “Земля” – “надзвичайний німий фільм”.

Завершує концерт – знову “Щедрик”, цього разу – у виконанні лише дитячого хору. Усі овації залу – їм. Частина глядачів не витримує емоційного напруження, і крізь посмішки починають пробиватися сльози. У залі гримить “Слава Україні!”. “Героям слава!”, – відгукуються діти. І це звучить як клятва, як присяга, що все буде Україна. 

Уже пізніше я дізналася, що в “Щедрику” виступає дитина загиблого під час війни у 2015 році Володимира Кочеткова. 

Дослідниця Тіна Пересунько підкреслює, що це концерт-перемога української історичної правди, попит на яку у світі лише зростає. "Більше не буде анотацій до “Carol of the Bells” на кшталт “це російська народна колядка авторства Миколи Леонтовича, композитора, про якого неможливо знайти жодної інформації”. З таким підписом колядка була видана американським хором Роберта Шоу 1946 року. Цьогорічний концерт у Карнеґі-Голі чітко увиразнив українську ідентичність “Carol of the Bells”. Поклав початок довгостроковій промоції бренду композитора Леонтовича у США".

Тіна Пересунько лобіює ідею відзначення ювілейних дат світової прем’єри “Щедрика” з 2018 року: "Багато сил пішло на створення сценарію англомовного ролика “The Untold Story of «Carol of the Bells»”, який, як і мої попередні напрацювання, використали у промо-кампанії концерту в Карнеґі. Додам до цього мою співпрацю з МЗС та командою Brand Ukraine з відзначення 100-річчя прем’єри «Щедрика» у Чикаго, та багато іншого. Це все невидима для загалу робота, яка дає результат, хоча не завжди належним чином ідентифікується".

Наразі на завершальному етапі створення документального кіно про “Щедрик” для телеканалу Суспільне Культура, яке реалізовує команда Prosto Production (творці серіалу про Терещенків). 

8 грудня хор “Щедрик” матиме ще один виступ у програмі своєї передріздвяної культурної дипломатії – у Копенгагені. По дорозі додому їх вирішила підхопити Наталія Попович, співзасновниця Українського кризового медіа-центру, яка мешкає наразі в Данії. Вона створила у Копенгагені Ukraine House in Denmark – Центр української культури у Данії. Діяльність Наталії Попович з Данії чи Дори Хом’як зі США, зокрема у справі організації концерту “Щедрика” показує, наскільки ключовими можуть бути окремі діячі і наскільки важливою є робота українців за кордоном. Особливо зараз, коли державного бюджету на українську культуру просто немає.

“Данці шалено люблять Різдво. А що може бути кращим за різдвяну коляду від “Щедрика”, щоби допомогти данцям відчути давні традиції і високу культуру України, так само як і подякувати Данії за теплий прийом українців”, – каже Попович.