“Попри все, вони – феміністки”: Із чого починалася жіноча емансипація на Галичині

– Коли феміністки з’явились на Галичині?

– Я б не хотіла вживати слова "фемінізм", бо його бояться. У кожного своє уявлення, що це. Так само, як із націоналізмом.

Так зване жіноче питання є іншим варіантом людських прав і взагалі організації власного життя. Тому жіночі студії виростають органічно там, де жінки вміють писати і починають організовано думати.

В Україні проблема полягала в тому, що не було власної держави, не було свого дому, тієї спільноти, яка би віддзеркалювала вас особисто. І жіноча емансипація для українських жінок, як і для інших колонізованих народів, порівняно з національним визволенням була справою другорядною.

Та все ж жіноцтво Галичини почало гуртуватись наприкінці 1870-х. “Товариство руських дам” – найдавніша організація галицьких жінок виникла у 1878 році. До неї входили русофілки, які підтримували зв’язки з російською консервативною спільнотою. 

– На якому тлі поставали жіночі організації: якщо уявити галичанку кінця ХІХ століття, якою вона була, чим переймалась, чого їй не вистачало?

– Якщо вести мову про селянку, то вона вже вчилася читати, знала, що є панські їдження, за які можна заробити додаткові гроші. А якщо вона буде мати додаткові гроші, то зможе вислати свого сина до школи, приготує його до гімназії, вона знала, що гімназія дасть йому змогу вчитись в університеті.

На Великій Україні, у Києві, жінок вперше спонукало організуватись те, що їх не допускали до університетської освіти. А вони дуже хотіли. Вони хотіли так, як і чоловіки, ходити в гімназію. І коли почали організовувати ту освіту, охранка кинулася на них, що, мовляв, вони націоналістки і то є критий український рух.

Натомість в Австрії закон, згідно з яким усі дівчата в імперії мали ходити до школи бодай три роки, прийняли у 1872 році. До того часу жінки вчилися вдома. Головним аргументом на користь шкіл для дівчат було те, що освічені жінки стануть кращими дружинами та матерями-патріотками.

Але багато галицьких селян продовжували вважати грамотність для дівчат зайвою, тоді як хлопців посилали до школи, щоб вони вміли писати листи з війська додому. Втім навіть закінчивши три класи, дівчата виходили зі школи, не брали до рук книжки і швидко забували, як читати.

Довкола цього питання в Австрії було багато дискусій. Консерватори боялись, що освічені жінки стануть, як деякі в Росії, терористками. Навіть українські радикали, які обстоювали рівноправність жінок, вважали вищу освіту для них примхою, а українці-консерватори твердили, що освіта є загрозою для традиційного родинного життя. 

Напередодні Першої світової майже всі дівчата з інтелігентних домів мали середню освіту, але тільки одиниці – вищу. На той час лише 50 українок закінчили університети.

Однак більшість освічених галицьких жінок були вихованими як благородні дами – лагідні, слухняні, скромні, із шанобливим ставлення до Церкви. Життя навчило їх бути такими, кого ведуть, а не тими, хто веде. Тільки поодинокі жінки дивилися на себе й інших жінок не очима чоловіків, а власними. 

<p>Наталя Кобринська (1851&ndash;1920) народилась у підкарпатському селі Белелуя у родині греко-католицького священника Івана Озаркевича, який був ревним прихильником рівноправної освіти для жінок. Року 1884 у Станіславові разом із 90 жінками заснувала &ldquo;Товариство руських жінок&rdquo;. Однією з перших у Європі теоретично обґрунтувала фемінізм. За життя оригінальність її думок не оцінили. Називали &ldquo;чорною пані&rdquo;, бо після смерти чоловіка впродовж майже 30 років не знімала чорного одягу. Померла самотньою від висипного тифу.</p>

– І серед них першою була Наталя Кобринська?

– Кобринську вважають засновницею жіночого руху в Україні. Вона була першою серед українок теоретикинею фемінізму і першою жінкою, яка заснувала світську жіночу організацію. Перед тим були товариства жінок при церквах. 
підпис під фото

На початку так званої емансипації Кобринська побачила, що жінок взагалі немає у громадському житті. А все, що Україна мала, – то громадську активність. І через це вона почала організовувати жінок. 

Кобринська вважала, що передумовою визволення українського народу є жіноча емансипація. Вона наводила приклад, що молоді українці, закінчивши школи, одружуються з польками, бо вони освіченіші. І тому зменшується кількість українських родин. 

Загалом у жіночому питанні Кобринська надавала перевагу практичній діяльності, а не ідеології, і доводила, що жінкам необхідно працювати поза домом. Вона бачила, що вони непродуктивно марнують свій час на дріб’язкове домашнє господарство. Її концепція поєднувала теорію з прагматичним підходом до конкретних проблем української жінки. 

Два її улюблені проєкти – дитячі садки та селянські кухні. Кухні мали забезпечувати громаду гарячою їжею під час жнив, коли жінки не мали змоги куховарити. Але ця порада не прийнялася.

– Створення дитячих садків можна зарахувати до здобутків галицького жіночого руху?

– Власне Кобринська однією із перших почала наполягати на тому, щоб створити дитячі садки та врятувати родину від фізичного занепаду матері й дитини. Оскільки що жінки надмірно працювали.

Оскільки ані уряд Австрії, ані польська адміністрація на Галичині не підтримували ідеї створення садків, Кобринська пропонувала громадам утримувати їх за свій кошт. Без фахових учителів, а із залученням матерів, практичні знання яких могли гарантувати добрий догляд дітям.

Вона також вважала, що в кожному садку повинні працювати селянка і інтелігентка, бо селянки деколи є дуже суворими з дітьми. Хоча перші садки з’явилися в містах, бо перед Першою світовою було дуже мало сіл, які мали змогу утримувати цілоденні садки.

– Якщо повернутись до жіночих організацій, що спонукало жінок вступати в них?

– Я скажу про те, що спонукало мене написати книжку про жінок. До того я зовсім не цікавилась жіночою проблематикою. До мене звернулись, що треба англомовної книжки, яка би пояснила, що діялось із жінками. І я собі поставила те саме запитання, що і ви мені.

– Що спонукало ту селянку, яка працювала весь день на полі, вбирати вишиванку й іти робити вправи вільноруч?

– Джерела, з якими я працювала, не віддзеркалювали традиційного фемінізму – ані радикального, ані ліберального. І я собі вигадала таке поняття, як прагматичний фемінізм. Суть його у тому, що жінки зрозуміли те, що тільки від них залежить вищий щабель їхнього життя. Якщо її донька буде вміти краще варити, дбати про себе й гарно говорити, то дістане в місті кращу працю. Якщо її донька в якийсь напів магічний спосіб зможе дістатися до гімназії, вона вже не буде тою селянкою, але водночас вона буде розуміти, що село потребує.

Село з’єдналося і купило швейну машинку: вже можна було продавати одяг. Село з’єдналося і купило каструлі: вже можна було продавати на ринку готові вареники. Село з’єдналося і створило швейний кооператив, купували нитки за пів ціни, звідкись діставали текстилі – і створили жіночий кооператив “Труд”. Фактично таким був початок “Союзу українок”.

Америка зросла на такому: маленьких організаціях, які називалися self-help організації.

Коли я писала свою книгу, то були дні, коли думала, що втрачу розум. Мене дуже атакували мої товаришки по фаху, які творили феміністичні організації у 1970-х роках. Вони твердили, те, що я пишу, ні чорта не має спільного з фемінізмом. Тому що я описую жінок священників, я описую село, описую жінок, які далі вірять в Бога та ходять на прощі, і я намагаюсь показати, що там щось було і щось діялось, а, згідно з феміністичною теорією, там не діялося нічого.

Але як би "Маслосоюз"Найпотужніша українська кооперація на Галичині. У 1930 році експортувала понад 800 тонн масла. Річний прибуток підприємства сягав 15 мільйонів злотих. став "Маслосоюзом", якби жінка не доставляла молока. У них була жіноча сітка, яка відповідала за доставлення всього необхідного. Жінки зорганізували коней, центральний пункт. Постачали і сировину для виробництва, і продукцію на експорт у європейські країни та навіть далі.

– Де найгостріше жінки 100 років тому відчували відсутність рівних прав із чоловіками?

– Так, як і тепер, – на роботі. Утиск проявляється в той спосіб, що жінці важче дістатись до певної професії чи посади. Важче, наприклад, стати директоркою. Порахуйте, скільки жінок тепер є головними лікарками, а скільки чоловіків.

На зламі століть, коли на Галичині почалася індустріалізація, щоразу більше жінок почало працювати за наймом, навіть у раніше недоступних їм сферах.

<p>Ольга Бачинська (1875&ndash;1951) &ndash; уродженка Буковини, колекціонерка та знавчиня української вишивки. Року 1896 здобула бухгалтерську освіту у Львівській приватній торговельній школі. Брала участь у роботі 14 громадських товариств, переважно завідувала касою, за що отримала прізвисько "залізний касієр". Від 1924-го до 1939 року була в дирекції "Маслосоюзу".</p>

Була така Ольга Тишинська-Бачинська. Від 1897 року працювала бухгалтеркою, а потім була членкинею дирекції стрийського банку (між іншим, перша установа на Галичині, яка почала приймати на роботу жінок). У 1920-х її обрали до дирекції “Маслосоюзу”. Але пізніше львівське підприємство “Дністер” не прийняло її на роботу на тій підставі, що, мовляв, її присутність заважатиме чоловікам працювати.

Питання жіночої рівноправности чи не вперше виринуло на Галичині, коли виявилось, що сиротам священників держава видає не однакову допомогу: хлопцям більше, аніж дівчатам, що, природно, викликало протест. 

– Чи є серед діячок жіночого руху та, яка Вам особливо імпонує?

– Одне з намагань жіночого руху – не витворювати кумирів. Тому всі ми так чи так причетні до озвучення проблеми, до обговорення ситуації і дехто з нас намагається допомогти чи собі, чи іншим.

Але страшенно шкода Кобринської. Вона померла самотньою, у переконанні, що ніякий з її починів не вкоренився. Біля неї не було жінок, які б поділяли її погляди. Журнал не виходив. Вона ж не могла передбачити, що в повоєнних роках виросте "Союз українок" і що в самостійній Україні вивчатимуть її писання. 

– Які риси, на Вашу думку, відрізняють українок від жінок інших національностей і водночас не зникають протягом століть?

– Нарікання, нарікання і нарікання, щоби не було. Я тільки-но тепер на 80 році життя, вичитуючи свою нову книжку“Ukrainian Bishop, American Church”. – Ред., сказала собі, що вона блискуче написана. Все, що я писала до цього, мені не подобалося, хотілось краще.

Ми себе самі критикуємо. І цим аж ніяк собі не допомагаємо, а навпаки. Треба вчитись казати собі більше теплих слів.