Old_khata. Хранителі старого раю

— Котроїсь днини я дістав лист, великий такий. Пише мені чоловік, питає, як я вважаю, коли настане рай на землі? Я шукаю того чоловіка, відтак знаходжу. Та й кажу йому, що я в раю пережив ціле своє життє, — оповідає Михайло Дідишин із села Космач на Івано-Франківщині.

Кожна деталь старої хати має свою історію. Кількість хрестиків над вхідними дверима свідчить про її вік. Незвична для регіону плитка розповідає про мандри ґазди. А чоканка – візерунки по металу – видає несамовиту фантазію господаря. За кожною дрібницею — своя оповідка. Треба лише попрохати розповісти — і слухати, роздивлятися, чудуватися.

Етнографічна ініціатива Old_khata_project фотографує старі українські сільські хати та записує історії їхніх господарів. На фейсбук-сторінці проєкту можна прочитати десятки оповідей і побачити десятки альбомів — щемких і щирих.

— Коли стукаєш у двері чи кричиш з вулиці «Добрий день», ніколи не знаєш, кого зустрінеш, — каже співавторка проєкту Анна Ільченко. — У Космачі нам підказали зайти до Михайла Юсипчука-Дідишина. Ми, звісно, пішли: в селі не можна нехтувати поради, бо ж скеровують до тих, хто має що сказати.

Перше, що побачили авторки проєкту в його малій кімнатці з піччю та трьома ліжками, – книжку Ювала Ноя Харарі Homo Sapiens. Потім звернули увагу на тибетські мішечки, єрусалимські хрести, йорданські вервечки. Пан Михайло любить творити. На його подвір’ї багато дерев’яних антропоморфних скульптур, власноруч створений Музей Олекси Довбуша.

Old_khata_project  — це експедиція селами в пошуках естетики традиційного житла. Це багато поїздок, дві людини, камера та диктофон. Репортерка Світлана Ославська та фотографка Анна Ільченко хочуть зафіксувати, зберегти та показати красу сільських хат. Бо хата — це більше, ніж просто житло. Це світ, який людина створює навколо себе. Або, як каже пан Михайло з Космача, — рай.

Географія проєкту планує охопити українські села від Закарпаття до Донбасу, від Бессарабії до Полісся. Анна Ільченко розповідає, що локації обирають за порадами знайомих та власною інтуїцією.

— Ходити лише за рекомендаціями було би надто нудно, тому ми не опираємось потоку і просто стукаємо в хату, яка нас зачепила, — каже Анна.

У Дземброні дівчат скерували до місцевої знаменитости Марії Іллюк. Вона приймала знімальну групу фільму «Тіні забутих предків», знайома із Євгеном Нищуком та Павлом Гудімовим.

— Дземброня виявилася дуже маленькою і ми там майже до кожної хати зайшли, а у Космачі не встигли обійти й десятої частини села, — пригадує Анна. — Утім насправді не є важливо, відоме село чи ні, цікаві хати трапляються скрізь.

У відомих та туристичних селах працювати легше: жителі здебільшого відкриті до спілкування. Втім трапляється, що люди бояться впускати в дім — їм складно збагнути, що життя та побут можуть бути предметом чийогось зацікавлення. І навіть книжки. На основі проєкту Світлана та Анна хочуть зробити фотокнигу, у якій будуть фотографії будинків, їхніх мешканців, а також розповіді про житло, інтер’єри та життя. Наразі ж проєкт розвивається у соціальних мережах — зокрема у фейсбуці та інстаграмі.

Творці проєкту надихаються відгуками з України, Канади й Аргентини. На інстаграм-сторінку пишуть нащадки українців-емігрантів, які згадують про свої подорожі Україною. А дехто жаліється, що ніколи так не і побував на батьківщині предків. 

Сьогодні ще можна зафіксувати старі хати, їхнє неймовірне оздоблення та інтер’єри. Треба зробити це вже — доки є хати і ще живуть люди. Інакше потім говоритимуть лише стіни. А потім змовкнуть і вони.