Маловідомий брат відомого Хасевича

09:34, 4 березня 2023

42

Він довго говорив про те, як малим ходив із мамою у церкву до священника Хасевича. Про пасіку під лісом, яку тримав батюшка. Про те, як церква згоріла, а потім правили служби у приміщенні гмінної управи. І як постійно чув у тій церкві пісню про Україну. Дев’яносторічний Микола Бутовін був єдиним із волинського села Гуща, хто ще пам’ятав Федора Хасевича, брата легендарного упівця Ніла Хасевича.

192098724_3949119678514507_42625145889487675_n

Олена Лівіцька

журналістка

"Хасєвіча з церкви пам’ятаю"

22

Гуща, Волинська область

Фото: Ірина Кабанова

Чоловік довго думав, чи розказати, що знає. Вирішив не мовчати. Коли священник Хасевич приїхав у село, Миколі Бутовіну було п’ять, коли поїхав — 13 років. Ми з Миколою Павловичем зустрілися у грудні 2019-го. Тоді 88-літній чоловік уже не вставав із ліжка. Але встиг за своє життя зробити важливу справу: відбудувати церкву в Гущі. Дуже хотів, щоби була точно такою, у яку колись прийшов правити батюшка Хасевич, із 32-метровим шпилем...

Він пригадував, як під лісом стояли "повстанці з Галіції, тії, що перейшли в УПА з СС "Галичина"

"То вони були ідейниї. І щоранку там пуд лісом наша Вєрка Кєпцьова, яка за старосту їм була чи що, строїла всіх, і співали тую саму пісню, яку батюшка Хасєвіч в церкві співав. Зараз згадаю: "Боже єдиний, дай Україні славу і волю, і честь". Отакі слова", – розповідав Микола Бутовін.

33

Микола Бутовін

Фото: Ірина Кабанова

Найімовірніше, що у його старечій пам’яті втрималися рядки почутої у дитинстві стрілецької та пластової пісні на слова та музику Романа Купчинського. Іноді її називають стрілецькою молитвою.

"Боже Великий, Творче всесильний, / На нашу рідну землю споглянь! / Ми були вірні Твому завіту, / Вислухай нині наших благань. / Люд у кайданах, край у руїні, / Навіть молитись ворог не дасть... / Боже Великий, дай Україні / Силу і славу, волю і власть", – лунало десь на Волині.

Гуща – село на околиці Любомльського району, біля самісінького кордону з Польщею, на правому березі річки Західний Буг. Перше, що там помічаєш, — широчезний майдан у центрі, "розіпнутий" хрестом-фігурою у рушниках. На добротній школі поряд старанно вималювано синім і жовтим стяг: якраз поверх великого зображення Ленінової голови, яка й досі проглядається.

16
Фото: Ірина Кабанова
30
Фото: Ірина Кабанова
28
Фото: Ірина Кабанова

У селі багато чепурних поліських хат. Невеличкі або білені, або фарбовані жовтим, вишневим і синім. Різьблені віконниці. Великі садки. Вулики. На одній з осель дата — 1938—1939. Дерев’яна, значно більша за інші, але кинута, схоже, напризволяще. Тут народився і жив дисидент та краєзнавець Микола Коц. Оцю хату в його батька-господаря відібрала радянська влада після 1939-го, розкуркулила. Потім у ній була пошта та житло для вчительки. Міг тут бувати і Федір Хасевич. 

18
Фото: Ірина Кабанова
19
Фото: Ірина Кабанова

Уже покійний Микола Коц був єдиним із волинських краєзнавців, який ґрунтовно опрацював справу священника. Переписував її від руки, не дуже розголошуючи того, що робить, бо мав змогу працювати з архівами спецслужб. Багато що зафіксував із власних спогадів, бо теж бачив Хасевича в Гущі.

На тутешній приход Федір Хасевич родом із села Дюксин на Рівненщині прибув 1936 року. Приїхав разом із матушкою Зінаїдою і трьома доньками: Наталкою 1924 року народження, Галиною — 1928-го та Агнією — 1932-го.

У Гущі він тримав чимале господарство. Спочатку жив у так званій "попівській садибі", ближче до сусіднього села Старий Опалин (тепер — Вишнівка). "Хата в нього була великая, стайня великая. Мав дві пари коней. Мав хорошу пасіку, а послє, як село згоріло, то перевіз її до ліса, там дядько жив з голєндрів (Так на Волині називали німецьких колоністів. — Ред.), то він коло нього", — розповідав Микола Бутовін.

37 (2)
Фото: Ірина Кабанова

"Я Хасєвіча з церкви пам’ятаю. Завжди з мамою туди ходив. Одна всєночна така пам’єтлива була, шо ни забудися, пока будеш жити. Сильна гроза була, і сусіднє село горіло. Дзвони б’ють, а ми з мамою пуд церквою. А церква по-о-овна людей... Ото тоді Хасєвіч був. Молодий такий. Чорнявий. Худий. Пам’ятаю дочок його. Двох, а третьої то ні", — згадував Микола Бутовін.

У лютому 2021 року чоловік відійшов у засвіти...

Гуща

Із приходом радянської влади Хасевичу стало трудно в Гущі. Місцеві розповідають, що його обклали великими податками. Тому 1939 року він покинув церкву й виїхав до сусіднього села Перекірка, де столярував. Відколи священник зібрав свої пожитки, пасіку, коней, інше добро та залишив Гущу, про його долю тут чули мало. Далеко не всі знають, ким був батюшка, де опинився і за що постраждав.

Церква_Гуща30р

Церква у селі Гуща

Фото: Любомльський краєзнавчий музей

Першого дня радянсько-німецької війни, влітку 1941-го, церква у Гущі згоріла. Повернувся Хасевич в село, як тільки німці визволили його від "совєтів". Перший молебень провели на згарищі. Згодом храм облаштували у старій гмінній управі. Споруда є досі. Її у селі називають "ще царською", кажуть, що збудована "за Миколая". Нині там — клуб.

Не секрет, що на заході України німців зустрічали як визволителів. На Спаса 1941 року в Гущі нібито організували подячний молебень німцям і накрили святкові столи. Саме в такому світлі цей епізод згаданий у кримінальній справі Федора Хасевича.

Службу на Спаса 1941-го пригадував і Микола Бутовін. Однак він не пам’ятав ані самого обіду, ані промови Хасевича, яку нібито він виголосив. Насправді саме тоді, 19 серпня, Гуща відзначала храмове свято, адже спалена церква була Преображенською. "Людей на Спаса біля гмінної багато було. Правилося, як має бути. Хасєвіч правив. Ясен такий великий стояв, геть недавно його зрізали, а ми, малі діти, коло ясена. Пуд ясеном наши хлопци гуляють — то партизани. Але вдруг вони зриваються і біжать. Німці їдуть машинею... Виходять два офіцери, а з церкви вуйт Іван Ковальчук до них. Питають, скуля тії хлопци, шо повтикали: "Партизани?". Але вуйт каже: "Нєєє, то не партизани, свої хлопці, сільськії, бояться, щоб в Гєрманію не забрали", — розповідав Микола Бутовін.

Микола Коц теж писав у спогадах про двох німців, які випадково завітали на святковий обід та молебень на Спаса з фотоапаратом. Мовляв, нагрянули, поцікавилися, що то відбувається. Фотографували, однак за стіл не сідали, пішли геть.

Кілька років тому в Любомльський краєзнавчий музей принесли невеличке фото. Стіл. Людно. За столом на першому плані — священники. Невідомо, чи є серед них Федір Хасевич, — упізнати на світлині не вдається. Жінки і діти — у білих святкових хустках. На столі — наїдки. Це — Гуща, і саме той обід поблизу управи-церкви. На звороті підпис: "1941, с. Гуща. Подячний молебен".

12

Підпис на звороті: "1941, с. Гуща. Подячний молебен"

Фото: Любомльський краєзнавчий музей

Навесні 1942 року в центрі Гущі насипали й освятили символічну могилу жертвам комуністичного режиму. Правив над нею тоді Федір Хасевич. Тепер приблизно на місці тієї могили стоїть хрест-фігура в рушниках. Той перший насип ще у січні 1944 року червоні партизани зрівняли із землею.

Власне, то був не просто курган. Подібні могили в той час насипали в багатьох селах Волині, Галичини та Полісся. Біля них відбувалися громадські панахиди, хресні ходи та заходи із вшанування пам’яті жертв комуністичного режиму. До акцій долучалося і місцеве духовенство.

Уся родина Федора Хасевича зазнала переслідувань. Бути братом повстанського графіка, підтримувати Українську Автокефальну Православну Церкву, поховати доньку Наталку, яка була оунівкою та членкинею УПА, і лишитися поза увагою органів — нереально.

Із протоколу допиту Хасевича, який провів слідчий УМДБ лейтенант Цибулько 1 червня 1946 року: "Питання: Як ви зустріли німецьких окупантів? Відповідь: Офіційних зустрічей німцям я не влаштовував, однак вторгненням німців на радянську територію я був задоволений".

Вишнів

Арештували Федора Хасевича 24 травня 1946 року в селі Вишнів. Туди з дружиною Зінаїдою, доньками Агнією та Галиною він переїхав за два роки до того, бо почав служити в тамтешньому храмі Кузьми і Дем’яна.

Заможний Вишнів розташований над трасою до прикордонного пункту пропуску "Ягодин". Село починається церквою, збудованою 1860-го й оздобленою багатьма різьбленими деталями. Тут і служив Хасевич. Але місцевий священник нічого про це не знає.

53
Фото: Ірина Кабанова
54 (1)
Фото: Ірина Кабанова
55
Фото: Ірина Кабанова

Пам’ять про отця Федора тут майже не збереглася. Утім нам пощастило зустріти одну зі свідкинь. "Батюшка Хасевич жив у попівській хаті. Я його добре пам’ятаю", — згадувала місцева жителька, 95-річна Марія Матчук. На час арешту брата Ніла Хасевича 1946-го їй був 21 рік. На її очах із села вивозили Федорову дружину й наймолодшу доньку Агнію. 

"Такий молодий, статний, бо я тоді вже до церкви ходила, то бачила його, чом нє. У нього була добротна хата. На одну сторону — комнати для прислуги, на іншу — для сім’ї. За хатою був садок, там пару вуликів стояло. Але він недовго тут був, бо його арештували разом зі старшим сином того священника, що раньши служив. А матушку вивозили вже після нього. Я саме картоплю возила на поставку, то її бачила. Така підвода коло хати стояла, на ній матушка з дитям меншим, вєщі, які там у них були", — згадувала Марія Матчук. За її словами, у вишнівській церкві при Хасевичу теж "після служби завше співали за Україну". Марії Матчук не стало 2020 року.

У "церковній хаті" після арешту Хасевича розмістили сільську школу на два класи. Церкву в 1960-х закрили, радянська влада хотіла там облаштувати спортзал. 

Школа_Вишнів50р

Школа у селі Вишнів, 1950 рік

Фото: Любомльський краєзнавчий музей

Через два місяці після арешту Воєнний трибунал військ МВС Волинської области засудив отця Федора за "зраду Батьківщини" та "за сприяння у здійсненні розправ та насилля над цивільним населенням і полоненими червоноармійцями". Присуд — 15 років каторги і п’ять літ позбавлення громадянських прав з конфіскацією майна.

Проти священника свідчило кілька односельців із Гущі. У матеріалах справи записали, що у червні 1941 року Федір Хасевич у місцевій церкві "закликав населення молитися богу і допомагати німецькій армії". Мовляв, навесні 1942-го він освячував могилу убитих "бандитів ОУН—УПА", а восени того ж року закликав людей виїжджати в Німеччину, відтак саме з його допомогою "вислано до Німеччини 33 людини". Нібито він особисто привів у комендатуру поліції єврея-аптекаря з дружиною, яких там розстріляли. А Хасевичева дочка Галина працювала в гестапо перекладачкою, при тому, що 1942-го їй було тільки 14.

Гороховище

На Волині про Хасевичів залишилися тільки поодинокі спогади. Тільки-но в’їжджаєш у глухе село Гороховище, що трохи далі за Гущею, зі сторони лісу, бачиш могилу. Високий хрест. Букетик штучних квітів біля підніжжя. На хресті написано: "Полеглим за самостійну Україну воякам УПА. Леоніду Марчуку 1924—1943. Наталці Хасевич 1924–-1943. Та їх побратимам".

45
Фото: Ірина Кабанова

Ще 1942-го це вже була символічна могила українцям, яких закатували комуністи. Але наприкінці 1943-го повстанці привезли сюди тіла трьох своїх побратимів і поховали. Сталося це після бою із червоними партизанами біля села Полапи. Окрім активної учасниці підпілля ОУН Наталки Хасевич, тут спочиває і провідник ОУН у Головненському районі Леонід Марчук.

Наталка навчалася у Любомльській приватній гімназії. Микола Коц пригадував її як вчительку, котра "за Польщі" викладала Закон Божий у школі в Гущі. Очевидно, зовсім коротко перед війною. Наталка перебувала в підпіллі ОУН і загинула в 19 років. Нині в Любомльському музеї зберігають світлину 1939 року, на якій Наталка Хасевич — серед учениць гімназії. 

3 (2)

Наталка Хасевич у нижньому ряді, третя зліва

Фото: Любомльський краєзнавчий музей

Окрім скупих спогадів старожилів, вдалося знайти ще одне свідчення про перебування Наталки Хасевич у Любомлі під час окупації. У місцевій газеті "Наші вісті" від 12 липня 1942 року надруковано невеличкий текст. "Оголошення. Згублено дня 31 травня 1942 року в місті Любомлі особисту посвідку (Аусвайс), видану Районовою управою в Головні на імя ХАСЕВИЧ НАТАЛІЇ дочки Федіра з Гущі. Названу посвідку вважати недійсною"

На час Федорового арешту Наталка була вже мертвою. Він про це добре знав. Тому, ймовірно, старанно приховував усе, що стосувалося дочки. На диво, у його кримінальній справі про неї — ні слова.

Наприкінці 1944 року червоні партизани змусили двох чоловіків із Гороховища зрізати хреста і знести чотири тризубці, що були на кожному кутку паркану. Але про те, що тут — могила, село й Наталчині побратими завше пам’ятали. Наприкінці 1990-х її відновили. "Школа і дівчєта приходєт, порядки наводєт", — підказав мешканець сусідньої хати Микола Міщук.

Реабілітація

Року 1955 з воркутинського табірного відділення № 66 Хасевич написав скаргу прокурору УРСР. У ній стверджував, що люди, з якими жив у Гущі пліч-о-пліч, дали проти нього неправдиві свідчення. Зазначив, що завжди старався виконувати свої безпосередні священничі обов’язки. Цей фрагмент скарги Хасевича достеменно фіксує, що відбувалося тоді на Волині.

42
Фото: Ірина Кабанова
39
Фото: Ірина Кабанова
47
Фото: Ірина Кабанова

"Від примусової евакуації під час відступу німців ми всі ховалися у лісах і землянках разом. Нас піддавали обстрілам, бомбардуванням, облавам однаково. Під час оперативних дій радянських партизанів всі їм допомагали однаково. За що німці спалили частину села і хутори тієї місцевості. Крім радянських партизанів, діяли періодично і загони польських партизанів, яких треба було зірко берегтися всьому українському населенню, так як вони не в одному місці провели розправу вогня і меча, як в давнину. Деякий час при окупації діяли загони бандерівських військ, їм так місцеве населення було зобов’язане у виконанні їх вимог. Таким чином випадало населенню немало горя і сліз, тривог і поневірянь життя на цьому другому фронті. Дотриматися всіх правил ідеального громадянина-патріота в таких умовах точно давалося небагатьом", — написав він через дев’ять років після вироку.

Хасевич нарікав, що хворий "невиліковною хворобою". Що вже писав скаргу, але не отримав відповіді. Що через його арешт зазнала поневірянь його сім’я. Уже наприкінці 1955-го Федір Хасевич знову звернувся із заявою до генпрокурора УРСР і просив його амністувати. На ту пору він уже перебував у поселенні Явас Зубово-Полянського району Мордовської АРСР. 

38
Фото: Ірина Кабанова

23 січня 1956 року Федора відпустили. Матушку Зінаїду та доньку Агнію, яких у лютому 1948-го виселили на спецпоселення у Кемеровську область, звільнили аж 1958 року.

А вже 1991 року прокуратура Волинської области реабілітувала священника. На той час йому мало виповнитися 92 роки. Але отця Федора давно вже не було серед живих.

Постфактум

У 2017 році під час суду над полковником КДБ Борисом Стекляром стало відоме ім’я внучки Федора Хасевича. У ході судового розслідування про себе як про постраждалу сторону заявила Світлана Кожебаткіна, донька Агнії Хасевич. Стекляр — той кадебіст, який особисто 1952-го керував облавою на криївку в селі Сухівці Костопільського району на Рівненщині, де переховувався Ніл Хасевич.

10 (1)

Ніл Хасевич (1905 —1952)

Фото: Любомльський краєзнавчий музей

Фактично вперше з часу репресій родина Хасевича озвалася в Україні. Нам вдалося сконтактувати зі Світланою Кожебаткіною. Тільки 2020-го з публікацій у волинських медіа вона дізналася про могилу її тітки Наталки Хасевич. До цього про місце поховання старшої Федорової доньки родина не знала. Як і деталі її загибелі.

Нині Світлана Кожебаткіна як пам’ять про батьків береже ікони, якими 1922-го в селі Дюксин вінчали її діда Федора з родини Хасевичів та бабу Зіну з родини Боруцьких. 

Сам Федір додому не доїхав. Після звільнення, хворим і немічним, приїхав до дружини та доньки, які тоді ще відбували покарання у Кемеровській області РФ. Як розповів дюксинський дослідник життєпису Хасевичів вчитель Олександр Профорук, приїхав отець з таборів у тій же рясі, у якій його забрали з церкви у Вишневі. Дуже прагнув служити, але не зміг. Помер за рік, 1957-го, від інсульту. Там же згодом відійшла у вічність і його матушка. Обоє поховані в Кемеровській області.

Середуща донька Федора — Галина — змогла оминути сталінські табори. Ще на Любомльщині, до арешту батька, вона познайомилася з радянським офіцером і виїхала з ним до Росії. Федорові онуки закінчили військові виші  на російській півночі. В Україну не поверталися.

Лише у 1980-х донька Агнія (після заміжжя Білоцька), яка відбувала заслання разом із матір’ю, приїхала до України, працювала у Вишгороді. А коли 1992-го раптом почула по радіо щось про Ніла Хасевича, зібрала рідних і розповіла їм правду про репресії родини. Вона поверталася до РФ шукати батькової могили, але не знайшла.

26
Фото: Ірина Кабанова

Стара "церковна хата", із якої забирали матушку Зінаїду з Агнією, звідки виносили скромні пожитки, щоб їхати у товарняках кудись у "сталінське пекло", довго стояла у Вишневі. У 2017 року її гонорово перевезли в село під Луцьком, на територію музею просто неба, обіцяли відбудувати як експонат, таку собі хату-школу. Ще торік десь у бур’янах за скансеном можна було знайти купу гнилих дощок, за деякими з них вгадувалися віконні рами. Ото й була колись волинська хата Хасевича.

Наразі ні до Гущі, ні до Вишнева, ні до Гороховища рідні отця Федора не приїжджали. Поки що. 

Схожі матеріали

olga-ilkiv.jpg

“Я є націоналістка і націоналісткою помру”, – зв’язкова Романа Шухевича Ольга Ільків

600.jpg

Шість міфів про Шухевича, які не дають вам спокою

hitar2.jpg

(Не)вирване коріння. Репортаж із "партизанської столиці" — Хітара

Ілюстрація Олени Сметани

Є лише одна заковика. Віталій Ляска

bez_b 800x500_2 (1).jpg

Історичні відносини між Україною та Польщею | Леонід Зашкільняк

Об’єднані батальйони «Нахтігаль» і «Роланд» у Франкфурті-на-Одері, осінь 1941 року. Роман Шухевич стоїть крайній у першому ряду. Джерело: Архів ЦДВР

Шлюб за розрахунком. Роман Шухевич і німецьке військо

600.jpg

"Про колективне-особисте". Огляд книги "Нотатки з кухні “переписування історії” Володимира В’ятровича

школа сео

Альтернативна освіта 1940—1960-х років

600.jpg

Гуцулка з Криворівні, яка стала легендою