Від асиметрії пам'ятей до асиметрії двосторонніх відносин або Після нас хоч "потоп"

Ймовірно, не усі помітили, а багато з тих, хто помітив не надав особливої уваги інформації останніх днів про те, що:

1. Відділення Інституту національної пам'яті Польщі у Ряшеві закрила справу за злочин акції "Вісла", оскільки виявляється насильна депортація (хоча у заяві чомусь вживається поняття "евакуація") українців мала "привентивний та захисний характер, а не репресивний". Нагадаю, що акція "Вісла" це етнічна чистка польської комуністичної влади за підтримки совєцького керівництва з метою "остаточного вирішення українського питання" у Польщі шляхом депортації 140 тисяч українського населення з південно-східних регіонів Польської Народної Республіки у західні та північні регіони країни;

2. Виділення фінансування на будівництві музею так званого "геноциду" поляків на Волиніщо геноцидом не є, а також етнічною чисткою у місті Холм.

Це наочна демонстрація асиметрії історичної пам'яті, яка віддавна існує між Польщею та Україною як у відмінних оцінках історичних подій спільної історії, перш за все, у питання Волинської трагедії, акції "Вісла" 1947 року, депортацій у 1944—1951 роках, ревіндикації православних церков на Холмщині у 1938 році, пацифікації українських сіл у міжвоєнний період тощо, так і у практиках вшанування жертв цих подій в Україні та Польщі.

Ви скажете, навіщо про це тепер говрити і що у нас є важливіші справи, аніж історична політика, тим більше у відносинах з Польщею? Так, погоджуюсь і з цим важко сперечатись! Проте нюанс у тому, що так думають лише в Україні. Тим часом польська влада, поки увага української держави та суспільства зосереджена на війні і вирішенні спровокованих польською владою нагальніших проблемах зернової і транспортної криз повним ходом в односторонньому порядкуяк вже звично це робить "ПіС" останні роки цементує асиметричну історичну політику у Польщі.

Те, що у нас поставлено на паузу, щоб не загострювати двосторонніх відносин з Польщею і відкладено пошук рішень на час після перемоги у Польщі форсованими темпами реалізовують idea fix Ярослава Качинського та кресов'яківяких за підсумками крайніх парламентських виборів у Польщі представляють у Сеймі партія "Конфедерація" — утвердження геноцидного трактування Волинської трагедії і нівелювання злочинів Польської Республіки та Польської Народної Республіки за злочини проти українського населення, яке було їх громадянами у період 1926—1951 роки. Це не лише цементує асиметрію пам'ятей з польського боку, але фактично позбавляє простору для подальшої дискусії для пошуку компромісу у майбутньому.

Це наочний приклад реалізації польською владою в особі "Права і справедливість" політики доконаних фактів. Вона полягає у тому, що польську сторону не цікавить справжній діалог та пошук компромісу, а відбувається імітація процесу задля легітимації наперед бажаного результату. Це наочна ознака відсутності паритетності відносин між Україною та Польщею, коли польська сторона не сприймає українську як рівну і не допускає можливості сприймати методи та вимоги зі сторони України, які вона в односторонньому порядку трактує як норму у своєму ставленні до України. Часто на цьому наголошую, бо багато хто в Україні відмовляються помічати це, а ті, хто розуміє чомусь вважають це нормальною та прийнятною практикою. Як наслідок асиметрія національних пам'ятей відтворюється в асиметрії двосторонніх відносин між Україною та Польщею загалом і асиметричності дискурсу загострення українсько-польських відносин зокрема.

В односторонніх, ультимативних та безвідповідальних, проте добре продуманих діях "Права і справедливість" спостерігається стратегія, яку можна означити як "після нас хоч потоп". Це також одне з очевидних пояснень чому правляча партія затягує процес передачі влади опозиції. Для того, щоб підтягнути "хвости", "підчистити" документи, замести сліди своєї діяльності останніх восьми років, а також, щоб позакладати якомога більше "мін" сповільненої дії та залишити якомога більше проблем для нової влади на майбутнє. Це як відволікатиме її від нагальніших справ, а також даватиме додаткові приводу для "ПіС" в опозиції демонструвати свою "героїчну" боротьбу для захисту національних інтересів Польщі від "капітулянтів" з "Громадянської коаліції".

Замість того, щоб займатись важливішими для Польщі справами нова влада витрачатиме час на проблеми, який можна було уникнути. Зокрема й у складних українсько-польських відносинах, де їй доведеться продовжити не важкий діалог з українською стороною, який останні роки свідомо ламала Варшава, а також ставлячи її у складніше становище, коли уряду та парламентській більшості доведеться пояснювати польському суспільстві, чому вони скасовують "патріотичні" рішення, продають польську історію "українських націоналістам" і здають суверенітет та національні інтереси "бюрократам" з Європейського Союзу. І саме у цей момент на трибуну героїчно виходитимуть представники "ПіС", які навипередки змагатимуться з "Конфедерацією" за те, хто з них краще захищає національні інтереси Польщі.

Якщо нова польська влада не відкотить односторонніх рішень "ПіС", а я переконаний, що вона не відважиться на це, а просто заморозить усе як є, то у такому разі Україні доведеться змиритись з цією логікою доконаних фактів і після війни також вимушено в односторонньому порядку реалізувати власну історичну політику визнання акції "Вісла" етнічною чисткою українського населення у Польщі, прийняти закон про визнання депортації 1944—1951 років українців з Польщі до УРСР злочином, як і політику пацифікації українців в Галичині і польської колонізації Волині у міжвоєнний період. У цьому немає трагедії, адже Україна і Польща не перша і не остання держави, які не зуміли дійти компромісу у складних питання спільного історичного минулого. Проте усі намагання України запропонувати Польщі паритетний діалог, на жаль, дуже часто завершувались асиметричними одностороніми діями з польської сторони.

На завершення лише хочу нагадати, що Шведський потоп в історії Речі Посполитої не в останню чергу пов'язаний з негативними для поляків наслідками Хмельниччини, в результаті чого програли як поляки, так і українці. І обираючи безвідповідальну стратегію "після нас хоч потоп" варто пам'ятати про те, чим завершився другий роман "Трилогії" Генрика Сєнкєвіча "Потоп".