"Та сама пані". Галина Пагутяк

Політика осадництваПолітика заселення польськими колоністами західноукраїнських та західнобілоруських земель, яку проводив уряд буржуазно-поміщицької Польщі.  на й без того густозаселених землях Галичини призвела невдовзі до того, що українці стали емігрувати ще інтенсивніше, а полонізація шляхом переходу в римо-католицьке  віросповідання поширювалася ще більше. Власне, українцями їх влада в офіційних документах не називала, а "русинами", хоча в переписі населення графи про мову взагалі не було. Нагадаю, що хвиля національного відродження охопила всі соціальні групи українців на Заході, і це сприйняли негативно. Моїй мамі було близько восьми років коли однокласниця-полька назвала її русинкою, вона заперечила: "Я не русинка, я українка".

Кращі землі віддавали осадникам, з’явилися навіть маєтки прибулих поляків, і поводилися вони часто агресивно, на відміну від тих поляків, що мешкали тут віддавна і святкували разом з українцями Різдво та Великдень. Зрештою, і місцевим полякам тепер перепадало від колоністів. У Новоміській Посаді коло Добромиля побудував цілий маєток такий собі Журавський, який став карою Божою для сусідів. Убив одного чоловіка за межу, жахливо поводився зі слугами, міг побити селянку на вулиці, а його дружина з рушниці стріляла по людях. І нічого йому за це не було, доки не прийшли совіти і не виселили всіх осадників назад до Польщі.

Українці збунтувалися і по містечках збиралися на віче, щоб ухвалити резолюцію та надіслати її до Львова і Варшави, але користі з цього було мало. Простіше було продати за безцінь свою вітцівщину і сісти на корабель до Америки. Та ж газета "Діло" натякала, що така бездарна політика польської влади готує ґрунт для комуністів, що вважали селянство  найнижчим суспільним прошарком та "ворожим елементом" і створили на Україні штучний голод. Зрештою, самі галицькі селяни збирали допомогу голодуючим, а поодинокі втікачі з-за Збруча розповідали, що діялося у 1933-му на Великій Україні. Хоч у таке повірити було важко.

Галицькі селяни мали "тісні роки" у 40-50 роках ХІХ столітті, але в них не відбирали останнього і австрійська влада бодай якось намагалася послабити тиск голоду. Хтозна чи вірили й самі галицькі комуністи в оточені військом села, у розстріл за 5 колосків, у канібалізм. Їм казали, що то все ворожа пропаганда, ось вам фільм "Кубанські козаки", де всі п’ють, їдять і співають. Ну і перед вторгненням у вересні 1939 року "визволителів" тут уже було досить радянських емісарів, які готували нову владу, складали списки неблагонадійних і колаборантів. На бік совітів стали безземельні чи дуже бідні селяни, які сподівалися отримати землю. А служили їм маргіналізовані елементи. Тому так швидко поїхали ешелони з виселеними куркулями в Сибір, а тюрми наповнились політичними в’язнями. Буквально за два місяці після того, як Україна нарешті возз’єдналася і галицькі селяни стали громадянами, щоправда, без паспортів СРСР. І знову земельна реформа, тепер уже у вигляді колективізації.

І тоді політично неграмотні, але мудрі селяни сказали про нову владу: "То та сама пані, тільки в іншій спідниці". Бо жодна влада ніколи не була доброю до тих, хто займається найшляхетнішою справою в світі — перетворює сонячну енергію на хліб. Цей афоризм з’явився тут-таки в Новому Місті, вже не місті, а селі, бо поляки крім земельної реформи провели ще й адміністративну, позбавивши старовинні містечка статусу.

Можливо не зовсім коректно проводити історичні паралелі, але непродумані й непрофесійні земельна і адміністративна реформи, які нав’язала нам теперішня українська влада, прикриваючись євроінтеграційним процесом, аж тягнуть за язик сказати про неї: "Та то така сама пані, тільки в іншій спідниці". І трудова еміграція шалена, і ті, хто був бідний, став ще біднішим. А московські емісари лізуть з усіх щілин на неокупованих територіях, пояснюючи, що "не все так однозначно", чи "не на часі", як ще недавно закликали: "Тихо, а то путін нападе". Хоча істина поруч: "Втративши село, ми втратимо державу".