Була собі церква. Галина Пагутяк

10:30, 22 жовтня 2022

церква уріж

Мій прадід Іван ходив босим по її зрубі, — розповідала моя мама. Потім в архіві Перемишля я знайшла документи з викладом драматичної історії церкви Покрови в Урожі. Графиня Марія Гумницька забажала поставити нову церкву поруч з двором, чим дуже образила селян. Вони вважали, що церква буде двірською. Було то вже після скасування панщини і  колишні піддані почали огризатись. Мій прапрадід Дмитро Басараб, "депутат", як його називали, належав до саме таких. 

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

То було на початку 1850-х років. Уріж колись був церковним селом і належав родові Винницьких. У старій церкві, яку розібрали, правили митрополит київський Антоній Винницький (1600—1679) і його небіж єпископ Юрій Винницький (1660—1713), який залишив по собі щоденник, де описує візити різних поважних осіб до Урожа, що потребували великих витрат. Батько його і мати  були поховані в тій старій церкві. Я лише можу здогадуватись, де вона була — на межі Урожа Вижнього і Урожа Нижнього. Щоденник  переклав Валерій Шевчук сучасною українською мовою, за що я йому особисто подякувала. Кращого подарунка від улюбленого письменника годі було чекати. 

У селі була ще одна церква в Горішньому кінці, в якій служив з 1824 по 1856 рік Петро Мудрак, проти якого інквізиція порушила справу за аморальність, і врешті відправила на пенсію за станом здоров’я. 200 сторінок захоплюючого чтива. Отець Петро був демократом і підтримував селян та дрібну шляхту, і ця справа була порушена під тиском графині, яка ненавиділа бунтівного урізького пароха. Сама вона була римо-католичкою.

Урізькі господарі саботували будову, відмовлялися на ній працювати. Попередня церква була Трійці, але пані графиня нову церкву присвятила Покрові, що теж обурило урізьких людей. Коли будували дзвіницю, то майстер, який завершував дах, вирішив пожартувати над чоловіком, що їхав мирно своєю фірою, зупинивши магічним жестом коней. Бідний хлоп не знав, що робити, бо коні вперто відмовлялися рушати. Йому порадили  побігти до корчми купити фляшку пива і розбити її об дишло. Він так і зробив. А майстер зірвався з даху і розбився на смерть.

З часом люди прийняли церкву, обсадили її липами, обвели кам’яним муром. Старі образи перенесли до нової церкви. Дерев’яна церква витримала пожежу 1936 року, коли згоріло пів села, а як прийшли совіти, то її зачинили, бо вона стояла в центрі села біля траси, біля початкової школи. Я в дитинстві зазирала крізь замкову щілину і бачила чудові ікони. Їх перевезли у 1972 році до Національного музею у Львові.  Коло церкви ошивалася якась нечисть, тобто привиди, і проходити повз неї  увечері завжди було моторошно. А ще там був дивний замок, який сам відкривався, скільки б його не замикали на ключ.

У 1990 році з села зі скандалом вигнали православного священника і обидві церкви знову стали греко-католицькими. Мені доручили написати промову на відкритті церкви Покрови від імені громади, і я довго мордувалася, бо не знала, що писати. Та ніби все нормально вийшло. Ведуча прочитала її. Принаймні, ніхто мене не закидав камінням. Відкриття було дуже пишне. Дівчаткам, що виступали, пошили шалянові спіднички і вишили однакові блузки.

439

Церква Покрови, с. Уріж, 1992 рік

Фото: pslava.info

Моя бабця Настя була на той час у селі, їй уже виповнилось 90 років. Ми обидві лишилися в хаті, і я запропонувала її відвести до церкви. Взяла під руку і ми спустилися вниз, потім зійшли догори, де глухонімі продавали  церковні календарі, образки, хрестики і вервиці з пофарбованого тіста. Бабця плакала від радості, що можна уже зайти до церкви. Але вона не зайшла, бо було дуже багато людей. Через 5 років бабцину труну занесли до церкви, де її хрестили і вінчали. Через дочку і зятя, які були вчителями,  вона не могла ходити до церкви взагалі. Їй вмикали радіолу і вона слухала недільну відправу з Ватикану.

Моя сестра Марійка переконувала мене, що у вікні зачиненої церкви видно Матір Божу, але я була, напевно, грішна у свої 10 років, або не бачила нічого.

А потім почалась "естетична" сверблячка парафіян. На скромну церкву вліпили величезний позолочений купол, зрізали липи, розібрали мури і стіни обклали вагонкою. Виглядає вона зараз  як язичницьке капище. До нашої хати чути гучномовець по неділях, більшість людей просто стоять перед церквою і слухають. Я тішуся, що ще можу по пам’яті намалювати як виглядала церква колись. На липах гніздилися ворони і восени кричали, збираючись у зграї. А ще у дзвіниці стояв колись гіпсовий бюст Аристотеля. Люди притягли його з панського будинку, бо думали, що то був святий.

На Покрову в Урожі готуються як на Великдень. Служба Божа триває годин чотири, потім прибулі священники гостяться на плебанії, а люди у себе вдома.Колись і до нас приїжджала родина —  тепер усі вони в кращому світі. Але таке життя. Все минає. І тут у Львові я відчуваю свою причетність до свята Покрови. Тримаю в себе шматок різьблених царських врат — лист аканту. Знайшла його колись у шкільній дровітні.

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

сергій громенко

Концептуальні питання російсько-української війни. Сергій Громенко

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії