Про млини і жорна життя
15:25, 5 вересня 2022
Як же ж недбало ми ставимось до своєї спадщини... Багато мандруючи, досить часто бачу забуті, закинуті, спаплюжені будівлі млинів. Це особливо прикро, бо біля млина завше вирувало життя — це було його сільське осердя, адже без борошна не було б паляниці у сільській хаті.
Колись возами селяни підвозили мішки зі збіжжям до млина, в очікуванні черги проводились неспішні розмови про врожай, війни і дітей. Шуміла вода в лотках, скрипіло колесо, що крутило важкі жорна, а посивілі від муки мірошники сипали в мішки тепле борошно.
Потім уже були електричні млини і під ними стояли не вози, а вантажівки. І навіть за совітів чимало млинів по селах мали роботу.
Нині колись поставні і зґрабні будівлі зазвичай у запустінні, або, в кращому випадку, переобладнані, пристосовані під крамниці і склади. У гіршому — їх чекає пустка і руйнація.
Млини в Дев’ятниках, Бортниках, Гологорах, Бібрці, Тернопіллі... Я б міг назвати десятки покинутих старих будівель, де колись мололось зерно і вирувало життя. У деяких збереглись навіть жорна і частково обладнання. Можна було б створити музей, щоб наші нащадки могли наочно побачити, як твориться хліб, який вони їдять. Можна, але такого досі нема. Та чи буде?
