Підручник убивства. Віталій Портников

Водночас, якщо ми подивимося на історію Русі, то не побачимо нічого подібного. Вбивство — від перших Рюриковичів і аж до монгольської навали — явище надзвичайне. Князі Борис і Гліб загинули в усобиці нащадків князя Володимира і були оголошені святими — настільки шокуючим був сам факт убивства представників правлячої династії. Але це — перші сторіччя, початок "домонгольської" держави. 

А от останні десятиліття її існування — змова та вбивство суздальського князя Андрія Боголюбського, сина Юрія Долгорукого. Князя, який вкрав ікону із монастиря Вишгорода, і вважається чи не першим диктатором на Русі.

Вбивство Андрія — випадок винятковий. Як і те, що він після отримання престолу у Володимирі вислав дітей Юрія за межі свого князівства, взагалі за межі Русі. Серед висланих був і брат Андрія князь Всеволод Велике Гніздо. Коли він повернувся до Володимира і став княжити, то засліпив своїх противників — князів Ростиславичів. Немає впевненості, що засліплення дійсно сталося. Обидва засліплені князі продовжували брати активну участь у політичному житті Русі, тож в істориків є підозри, що могло йтися про імітацію страти заради заспокоєння місцевого населення. 

Але при цьому не забуватимемо, що все це історія Володимирської Русі, на околиці якої вже збудовано нову прикордонну фортецю — Москву.

Київський період історії не відзначений навіть такою епізодичною жорстокістю серед князів, міжусобиці з кривавим кінцем остаточно завершилися якраз у період з'ясування стосунків дітьми князя Володимира із перемогою Ярослава Мудрого.

А чому? Чим Русь відрізнялася від сусідніх країн, навіть від тієї ж Візантії?

Я сказав би — самою суттю державної влади. Самодержавство завжди вимагало усунення конкурентів — і в імператорському Римі, і у Візантії, і в Османській імперії, і у перших королівствах Європи та Азії. Але дружинники, які прийшли на землі Русі, здійснили свою подорож саме тому, що самодержавства не сприймали. Їхнім завданням було створення світу рівних правителів, союзу удільних князівств, у якому кожен був родичем кожному, і князі легко (або й не дуже легко) мінялися територіями панування. 

Звичайно, в міру розростання сім'ї суперечок виникало дедалі більше, наділів — дедалі менше. Якщо ви почнете читати біографії князів після Ярослава, ви швидко збожеволієте і зрозумієте, що історію Русі не можна вивчати без брому. І все-таки, це швидше історія переміщень, а не історія вбивств. Навіть погром Києва військом, зібраним тим самим Андрієм Боголюбським, досі сприймається, як історична сенсація, як вододіл між південною і північною Руссю. Хоча на той час міста у Європі вже палали, як сірники.

Все змінилося після ординського нашестя. Орда принесла з собою альтернативну модель державного устрою — "ярлики" на князювання, вертикаль влади, самодержавство. І це була саме та модель, у якій прийнято усувати конкурентів без зайвих емоцій. 

По сусідству, втім, усе ще підтримували "попередню" політичну традицію — звідси залишки вічової культури, сейми у Польщі, баланс інтересів у Великому князівстві Литовському, "вигукування" гетьманів у Війську Запорізькому та можливість їхнього усунення. Але не вбивства. 

Політична культура українських земель почне зміщуватися у бік Орди та Москви після Переяславської ради. Мине всього два століття, і стародавній Київ, князівська столиця, стане одним із центрів тероризму у Російській імперії. Втім це вже зовсім інша історія.