Людські долі на стінах Святої Софії

14:56, 8 листопада 2022

Свята Софія

Собор Святої Софії у Києві — один із небагатьох вцілілих храмів часів Руси. Побудований на початку XI століття як резиденція митрополита, він чув і бачив багато того, про що не прочитаємо в літописах чи хроніках. Софія і сама може розповісти. І не тільки за допомогою ікон, мозаїк чи фресок, що створили вмілі майстри. На стінах собору є тисячі графіті — написів і малюнків, які лишали священники, учні церковної школи чи звичайні парафіяни. Ці коротенькі послання допомагають нам дізнатися про подробиці життя предків кілька сотень років тому. Головне — правильно їх відчитати.

A_FL5076

В’ячеслав Корнієнко

Доктор історичних наук, заступник генерального директора з наукової роботи Національного заповідника "Софія Київська"

Фома та його пес

Діти в Русі починали вивчати грамоту у 4—5 років. Переважно школи діяли при храмах, зокрема при Софії Київській. Хлопчики вивчали літери та принципи утворення складів, виконували вправи та писали диктанти на вощених дощечках. І не тільки на них. Фрески храму сприймали як сторінки книги. Як ми часто робимо помітки на книжкових полях, так діти писали чи малювали на краях стінописів. 

Один такий учень поверх фрески вишкрябав песика з гострою мордочкою і піднятим закрученим хвостом. Поряд хтось дописав акуратними літерами: "Грамоті навчаючись, Фома-євнух писав це". Навряд чи це зробив сам Фома. Форма прорізів у малюнка та літер — різна. За пошкоджену оздобу юнак міг дістати від своїх опікунів, та й називати себе "євнухом" не пасує. Фома закреслив текст кількома лініями.

A_FL4875

Графіті Фоми-євнуха

Усі фото: Олексій Філіппов

Схоже, що пустощі хлопців припинив якийсь служитель. Він же закреслив песика, двічі намалювавши на ньому зображення рук у жесті благословення. Але останнє слово залишилось за Фомою. Трохи ліворуч він знову намалював песика. Цього разу зовсім малого, щоб ніхто не побачив.

Мисливці на драконів

Кожен юнак мріє вирости і стати вправним воїном. Давньоруські хлопці марили далекими походами, битвами з ордами ворогів і чудовиськ — очевидно, переможними. Але поки що були змушені вивчати нудну грамоту і прислуговувати священникам під час нескінченних літургій. Праворуч від головного вівтаря храму Софії був дияконник, де перебували перед службою та після неї. Його стіни поступово вкривалися малюнками. 

На одному бачимо схематичне зображення вершника. Він замахується мечем, щоб завдати смертельного удару змієві. На іншій стіні видряпано двоє вояків у бойових обладунках, зі щитами та списами. Вони також ціляться у драконів. Якщо люди на картинках — різні, їхні противники — максимально подібні. Це тварини з видовженими мордами, що мають довге звивисте тіло, дві великі лапи на одному з його сегментів та крила над ними. 

A_FL4782 (1)

Двоє вояків у бойових обладунках зі щитами і списами. Вони ціляться у драконів

Кипріян + Олена = ? 

У підлітковому віці нашу свідомість захоплюють зовсім інші проблеми. Кохання і пристрасть не були чужими нашим предкам. Не завжди поряд опинявся хтось близький, із ким можна поділитися своїми почуттями. В інтимних питаннях радше довіряли небесним покровителям і… стінам. 

Біля південного входу до Софії є ледь помітний напис, видряпаний голкою у три рядки красивим почерком: "Кипріяне, гарний же ти! Скільки мені ще даремно розпалятися?". Мимоволі вчуваємо розпач і нетерплячість авторки напису — Олени. Звідки ми знаємо її ім’я?

Колись у цьому місці була фреска, на якій зображено святих рівноапостольних Костянтина та Олену. Між ними стояв животворящий Хрест, вгорі містилось віконце. У XVIII столітті пройму розширили, для цього довелося знищити частину стінопису. Від зображення Олени майже нічого не залишилося. Та завдяки типовості композиції можна не сумніватися, що це була саме вона. Дівчина, яка писала цей текст, вірила, що її покровителька допоможе розв’язати проблему. І нерішучий Кипріян нарешті зробить перший крок. 

Підступний Яків

Подружжя також шукали порятунку в храмі. На стінах Софії можна побачити малюнки спільних молитов чоловіка та жінки. А в Михайлівському приділі виведено напис: "Господи, допоможи рабам своїм Гаврилові та Анні на многая літа". Але іноді суперечності в родині загострювалися настільки, що єдиним виходом залишалося розлучення. Така практика існувала й в Русі. Для розриву потрібні були ґрунтовні підстави: невірність чи навіть підготовка до вбивства чоловіка. Цей факт мусили підтвердити свідки. 

"З Анною, грішнику Якове, ти розлучився в суді брехливо. Позбав мене, Господи, від мук", — вивів хтось на фресці зі сценою жертвоприношення Авраама. Схоже, що цей Яків підкупив або залякав свідків, завдяки чому зумів у судовому порядку розірвати шлюб з Анною. Один із них не витримав докорів сумління, от і вирішив поскаржитися на храмовій стіні. Над словами "грішник" і "Яків" двоє різних людей видряпали вигук "оу". Він означав негативне ставлення до згаданого в тексті чоловіка. 

A_FL4995

Графіті із записом про розлучення Якима та Анни

У петлю через м’ясо

Життя — це не тільки щасливі моменти. Постійно трапляються якісь халепи. І де ж шукати справедливости, як не у храмі? Або бодай на його стінах. На подібні скарги існував певний етикет. Потрібно було обернути звинувачення у таку форму, яка б показала піклування за порятунок душі кривдника. Так зробив невідомий автор, написавши на фресці із зображенням Онуфрія вірш: "О горе тобі, Андрониче, ох тобі, небоже! Нащо ти це зло створив? Того не відає ніхто же. Може тобі звелів Кузьма?". Так він одночасно поскаржився і на виконавця кривди, і на замовника.  

Інколи пристрасті зашкалювали настільки, що було вже не до ввічливости. У західній внутрішній галереї виявлено прокляття: "Кузьма — тать. Вкрав єси м’ясо. Асилонь твої кокашь. Амін". По мові можемо зрозуміти, що автор походив з Полісся. Перші два речення легко зрозуміти, передостаннє варто пояснити. "Кокошь" — це "півень", проте в говірках "кокашами" чи "какешками" називали лапи. "Осило" — це петля, якою ловлять птахів за лапки. Дослівно текст означає: "Бодай тобі ноги сплутало". Так образно Кузьмі бажають смерти. 

Обидва згадані тут написи датують приблизно однаковим часом. І в обох пишуть про Кузьму. Можливо, йдеться про одного персонажа, не надто позитивного. 

A_FL4910

"Кузьма — тать. Вкрав єси м’ясо. Асилонь твої кокашь. Амін"

Послання нащадкам

Однак проклять серед графіті Софії небагато. Більшість людей жила своїм життям, сподіваючись на Божу допомогу у власних справах. Недаремно ж на стінах так багато молитов на зразок: "Господи, поможи рабу своєму". До цього шаблону додавали власне ім’я або ім’я того, за кого належить молитись. Якщо людина помирала, зазначали також дату представлення. Так небіжчика вписували у вічний Софійський поменник. 

Ці тексти були орієнтовані не лише на минуще тоді сучасне, але й на вічне. Про це свідчить вірменськомовний напис на північних хорах: "Алекс, слуга Божий та Господа нашого Ісуса Христа. На жаль, рука моя піде, а написане тут міцно залишиться. Хто написане тут прочитає — то нехай скаже: Господи, помилуй цього раба. Амінь". Там само виведено текст, який показує бажання порятунку не тільки собі, а й оточенню: "О Свята Софіє! Зглянься, пом’яни, поглянь, пом’яни та помилуй і брата, і того, хто це прочитає. Амінь".

A_FL5021 (1)

Вірменський напис Алекса з проханням пом'янути його тому, хто цей напис прочитає

Схожі матеріали

600.jpg

“Багато людей не знають про те, яким жахливо зневажливим було ставлення до українців в Канаді”, – Оленка Білаш

600.jpg

Аврал. Історія одного слова

600.jpg

Гаківниця. Перша ручна вогнепальна зброя

800x500 obkladunka Grucenko.jpg

Коли з’явилась українська мова | Павло Гриценко

600.jpg

Кому "покидьок", а кому "коштовність": усі значення слова "бастард"

СЕО_600х400.jpg

Ігор Юхновський: “Найскладніші задачі я розв’язував українською мовою”

Bez nazwy-1.jpg

Шарварок. Історія одного слова

600.jpg

Бомбочки і фойси Бранзолії

CEO_мова.jpg

Азбучна війна, або як кирилиця мало до коша не пішла