Турецький міст, по один бік якого Волинь, по інший — Поділля. Через міст XVII століття проходить траса на Київ, але він тримається, бо розчин для скріплення каміння замішаний на сирі та яйцях. Слід турків вже давно охолов, як і козаків, і ніщо не нагадує, що Остропіль на Хмельниччині був колись на магдебурзькому праві й ніхто не посмів би назвати його селом. Про місто Остропіль нагадує тільки традиційний четверговий базар, який проходить між церквою, тепер ПЦУ, і синагогою, на місці якої крамниця господарських товарів. Скільки років він уже відбувається? Щонайраніше з 1576-го, відколи Остропіль заснував Костянтин Василь Острозький, бо у 1619 році це було вже був солідне місто з замком, із розвиненою торгівлею та ремеслами.
Галина Пагутяк
письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури
Отож, серпень 2022 року. Ніч була неспокійна, перед тим цілий день лунали повітряні тривоги, бо поряд Старокостянтинів. Але базар ніхто не скасував. Виглядав він убого, але не гірше, ніж на Львівщині у Бібрці чи Добромилі. Пекуче сонце вже з самого ранку. Довгий ряд, де перемішані промислові товари і продукти на розкладних столиках. Таке враження, що сюди приїхали люди, аби лиш підтримати традицію. Базар мусить бути, хай хоч каміння з неба падає. Продавців більше ніж покупців, хоч може я пізно встала. У Острополі не бракує такого товару, але раптом тут дешевше і поторгуватися можна? На вішаках повно секон-хенду, коло якого нікого немає. З нового — лоток із шкарпетками та кросівками і столик з китайськими дитячими забавками. Решта — овочі та фрукти. І лоток з курячятиною, який відчайдушно захищає від мух приїжджа крамаркаторгівець. Тут навіть черга, певно, дешево в таку спеку, тож виторг буде. Страшно подумати, що нерозпродані курячі стегенця знову повернуться туди, звідки приїхали.
ЧИТАЙЕ ТАКОЖ:
Мене, звісно, цікавило, що ж винесли на ринок самі остропільці. Про якісь місцеві ремесла вже давно мови нема. Молоко, сметана, пару грудок сиру. На жаль, не козячого, хоч кіз на цих кам’янистих берегах над Случею пасеться чимало. І гуси чемно бовтаються у воді, величезні зграї гусей, білих і пишних. Вони неспокійні зараз — їхні родичі — дикі гуси збираються до ирію. Коло сметани й сиру слоїки з рідким жовтим медом. Поділля славиться пахучими травами, що проростають на щедро зігрітій сонцем землі. Проте вантажівки щораз частіше привозять на шинах агресивних "іноземців", які витісняють рідкісні рослини.
Яблук і слив ще немає, висять на гілках, та й довкола повно покинутих садів. Що ще? Ага, елітні корми для курей та качок. Правда, у селі є дві крамниці із ветеринарними товарами, але тут дешевше. Настільки, наскільки можуть собі дозволити люди, які купують товар на гуртівні, платять за бензин і везуть сюди з райцентру. І поторгуватися теж можна. Тому наші базари не скоро зникнуть, принаймні, доки Україну не приймуть у Євросоюз. І будуть ностальгійні спогади про привітних бабусь з набіломмолочні продукти , грибами, лісовими ягодами й букетами айстр та флоксів.
А поговорити? У четвер зустрічаються родичі, що живуть у різних кінцях Острополя: хто в Сербинівці, хто в Калинівці, хто в Старому Острополі. Від них можна дізнатися, чи вродили огірки, хто продає хату, за скільки, хто вже купив. Купують найчастіше переселенці. Їх тут багато і порожніх хат також. Їм тут подобається.
Поки немає покупців на горизонті, продавці збираються і балакають про свій бізнес та загрози для нього. Найбільша загроза для них — крамниці Острополя, де є все необхідне. Їх тут чимало. Але як же без базару? Особливо, перед святами, тоді більше місцевого колориту, веселіше.
Колись по цьому базарі ще у XVIII столітті ходив веселий мудрець Гершеле Острополер і тут сміялися з його лахміття, а він сміявся з хитрих комерсантів, що намагалися завищити ціну на товар чи обдурити покупців. Зрештою, сам Гершеле не цурався шахрайства і одного разу продавав порошок проти бліх. Спалив якесь дрантя і пропонував попіл за 3 гроші. Наївні люди скоренько розкупили товар,а потім уже спитали, як ним користуватися.
— Та як, — мовив Гершеле. — Спіймайте блоху і лоскочіть, доки вона не почне реготати. А тоді всипте їй до рота порошку і вона здохне.
А якось взимку він знайшов на базарі порожнє місце, намалював на снігу прямокутник і влігся там.
— Що ти робиш? — спитали його.
— Тут я збудую собі хату. Там буде вікно, а там двері, а ось тут, де я лежу, піч.
— Так же ж холодно!?
— Ой, знали би як у мене вдома холодно на печі! Нічим не краще, ніж тут.
З оповідок про Гершеле Острополера можна дізнатися, якими були базари у Острополі й Меджибожі триста років тому. Чим торгували, як торгували, і про що вели бесіду. Якби раптом воскрес остропільський жартівник, то, певно, би і розвеселив, і розсердив, а може й дістав би штурхана за свої дотепи. Цікаво, що би він сказав про тих, хто вважає себе кращим за інших і ніколи не зупиняється на сільських та містечкових базарах, аби підтримати місцевий бізнес? Пролітаючи на крутих іномарках із затемненими вікнами. Я от купила грудку справжнього домашнього сиру, відірвавши крамарку від цікавої бесіди з приятельками. Десь опівдні продавці поскладають нерозпроданий товар у машини, складуть столики і зникнуть, наче їх і не було. Ні дашків, ні прилавків, ні таблички, тільки прим’ята трава і сліди шин. Чим тут торгуватимуть щочетверга восени і взимку я вже не дізнаюся.