Персики із Комарно. Галина Пагутяк

19:57, 29 серпня 2023

комарно

На базарі, що біля львівської Санта-Барбари, на лотках із невеликими персиками гонорово написано: "Персики із Комарно". На вигляд вони наче зеленкуваті, але вже цілком дозріли. Галицькі персики коштують дешево і вони свої, рідні. Як добре, коли вказують місце походження фруктів та овочів! Не треба питати звідки. Раніше писали про херсонські помідори, закарпатські полуниці, але коли воно виросло десь під Львовом, то купувати значно приємніше й патріотичніше. Містечковий патріотизм проявляється в купівлі того, що виросло поряд, чи виготовлено на місцевому підприємстві. Підтримка таких підприємців у наші лихі часи багато важить.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Якщо десь є пекарня, то обов’язково треба скуштувати звідти хліба. Це частина подорожі й обов’язок — віддячити місту чи селу, яке відвідуєш. І воно нічого спільного не має із гастротурами кудись на Закарпаття, де заробляють на туристах. У нас печуть хліб для тих, хто тут живе і працює.

Хай не всі знають, де Комарно, зате є привід погуглити. Кілька років тому я заїхала до цього невеликого містечка і воно мені страшенно сподобалося. Я й уявити тоді не могла, що на цій болотистій рівнині з річкою Верещицею можуть рости персики, як і всюди тепер в Галичині, окрім гірських районів.

Свого часу турки не могли взяти Комарно, а згодом війська Хмельницького, потім знову турки обпеклися. Трохи допомогла ріка, але й комарнівські міщани були винахідливими оборонцями. Вони покладалися на природні стихії і використали Верещицю як бар’єр. Про це написав дослідженняDwa lata dziejow naszych (1646–1648), т. 1-2 уродженець Комарно Кароль Шайноха (1818-1868)  — польський історик чеського походження, похований на Личакові. Звичайно, розвідка його тенденційна, але її цікаво читати й зараз. Міщани Комарного зберегли свою бунтівну вдачу й надалі, і австрійська влада жорстоко придушувала спротив.

411px-7._Комарно_Костел_Різдва_Богородиці

Костел Різдва Пресвятої Богородиці, Комарно

Фото: wikipedia.org

Комарно славилося тонким полотном, яке за Австрії йшло на експорт. І також фруктами, які приносили значні прибутки. Щоправда, тоді персики росли тільки в оранжереях. А де прибутки, там і оздоба міста — релігійні споруди, вілли, бруківка. На місці колишнього замку зараз стадіон, зате добре зберігся костел Різдва Богородиці XVII століття, що трохи нагадує костел бернардинів у Львові і є пам’яткою національного значення. Також  дві церкви — мурована й дерев’яна, і невеликий, але дуже добре доглянутий старий цвинтар з оригінальними надгробками, здебільшого, польськими, практично не понівечений комуністами-вандалами, на відміну від Жидачева та Судової Вишні з обезголовленими мадоннами та янголами й відбитими хрестами. Комарно пощастило більше. Якби не залізнична колія зі станцією, містечко б загубилося серед лугів та мочарів.

Я це не просто так розповідаю. В містечку Комарно відчувається бодай якась присутність громади, яка шанобливо ставиться до свого минулого. Тут зберігся містечковий дух і намагання привабити туристів. Правда, інвестувати в цей популярний бізнес ніхто не квапиться. Поляки сюди приїжджають не лише шукати сліди своїх предків, а й тому що знайомі з працями Кароля Шайнохи і знають, що тут був маєток Лянцкоронських поблизу парку XVII століття. Парк могутній, темний, дуже романтичний, а від палацу залишилися лише огризки. Я там намагалась сховатися від лютої грози, бо в парку було небезпечно. Все це руйнувалося за життя Кароліни Лянцкоронської, яка народилася наприкінці ХІХ і померла на початку ХХІ століття. Ця дивовижна жінка, дочка Кароля Лянцкоронського, була першою жінкою, яка захистила докторську дисертацію у Львівському університеті. Перед Другою світовою. Вона й працювала там до 1940 року, доки її не звільнили ті, що завжди когось "освобождають". Мистецтвознавиця, яка займалася Ренесансом. Господь їй подарував 104 роки надзвичайно складного життя. А наостанок їй довелося бачити, як розтягують по шматочку її родинне гніздо.

комарно

Кароліна Лянцкоронська на терасі палацу в Роздолі, 1938 рік

Фото: visrozdil.lviv.ua

Щодо українського Комарно, то найбільше мене вразила церква Архистратига Михаїла на околиці. XVIII століття, дерево. Церква ідеально вписується в ландшафт — збудована на розлогому пагорбі й колись була оточена цвинтарем. Громада відреставрувала її за усіма стандартами й дбайливо доглядає. Там навіть немає електрики і правлять по великих святах. Тож немає такої прикрої випадковості й злого умислу, через які за часи Незалежності згоріло чимало дерев’яних церков. Комарнівська церква не є розкручена так, як церква Юра в Дрогобичі чи церква у Жовкві, й  у наших сучасних реаліях її збереження та охорона силами місцевої громади — це щось унікальне. Повна відсутність кічу на підступах до церкви: лише могутні дерева і зелена трава. Можна годинами сидіти у затінку на траві й споглядати на дивом врятований шмат не скаліченої новаціями старовинної церкви, слухаючи спів пташок. Бо обкладені золотою бляхою старовинні храми виглядають як гіпсові бузьки, що ними прикрашають нові садиби теперішні галичани.

komarno-cerkva-myxayla-derev.-06-hubi-scaled

Церква святого Михаїла, Комарно

Фото: woodenroute.ekarpaty.com

А тепер можна ще й сидіти і їсти персики, продаж яких йде на користь Комарно та його мешканцям. Може ці персики спричиняться колись до створення краєзнавчого музею. І стануть такі відомі як яблука з Шоломиї біля Звенигорода, за якими восени вишиковується черга, коли приїжджає вантажівка. А добромильські яблука-коротконіжки, правда, можна скуштувати лише в Добромилі. На жаль, ми ще не навчилися пропагувати місцеві продукти навіть в отакий простий спосіб, як це зробили садівники із Комарно. 

Схожі матеріали

Іван Світличний 1200

Вусатий естет з Уманської. До тридцятих роковин смерти Івана Світличного

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України

пагутяк сео

Мальмансталь. Галина Пагутяк

Halyna_Pahytiak.jpg

Київ об’єднав Україну

Путін в ролі Невського_960х560_1

Путін в ролі Нєвского. Нові російські історичні темники

01.jpg

Турецький цвинтар у Лопушні. Золота галицька провінція

165902-uk

Путін воює і програє свою останню війну. Тімоті Снайдер про поразку Росії

сергій громенко

Концептуальні питання російсько-української війни. Сергій Громенко

сео хрещення

Влада чи Церква, закон чи благодать? Початки російської автократії та української демократії