Козьма Кузь. Лицар Другого зимового походу

Поручник артилерії Армії УНР Козьма Кузь народився 1 липня 1893 року в селі Кадиївцінині – Хмельницька область. Батько Степан виховував чотирьох дітей, як хлібороб мав більше 8 гектарів землі. Відправив сина навчатись у Кам’янець-Подільський. У квітні 1914 року Козьма закінчив гімназію та влітку вступив на фізико-математичний факультет Універ­ситету Святого Володимира в Києвітепер КНУ ім. Т. Шевченка.

<p>Козьма Кузь (1893&mdash;1978)</p>

З початком Першої світової війни у 1914 році Козьму мобілізували до російської імперської армії. Служив у 121-му артдивізіоні, який згодом розгорнули у бригаду. Став офіцером, здобувши первинне звання прапорщика. Після революції 1917 року і до листопада 1920-го воював в українській армії. Служив в 3-й Залізній стрілецькій дивізії Армії УНР під командуванням генерала Олександра Удовиченка. Один із бойових побратимів Козьми твердив: "Він був добрим старши­ною — мужнім і стриманим, його ці­нили і старшини і козаки".

У листопаді 1920 року у складі Армії УНР Кузьма Кузь перейшов на західний берег Збруча. Був інтернований польською владою до табору у Каліші, що на заході Польщі. У цей час Юрій Тютюнник розгортав рух опору на окупованих московитами теренах України. А також готував три колони для вторгнення з території Польщі і Румунії.

"Сотник Кузь (тоді ще поруч­ник) не був говірким і погляд його, здавалось, більше був звернений всередину, до себе, ніж на зовніш­ній світ. Але коли в таборі надійшов час іти в рейд в Україну 1921 року він був один з перших, що зголосив­ся. Це не було позування чи захоплення, що може легко спалахнути і швидко згаснути. Ні, це був свідомий акт виконання своєї повинности — воїна і українця", — писав згодом побратим-артилерист із 3-ї Залізної бригади сотник Леонід Романюк.

Через брак зброї зволікання із початком виступу призвело до того, що найкращий час — літній період — згаяно. Перед виходом в Листопадовий рейд, який згодом назвуть Другим зимовим походом, Козьма Кузь був одним із тих, хто розумів, що при слабкому озброєнні і забезпечені амуніцією частини йдуть на вірну смерть. У місці концентрації рейдовиків, вже на кордоні, під час старшинського зібрання висловив думку: "Ми при таких обставинах ідемо на м’ясорубку".

Згодом Козьма згадував, що почув у відповідь від одного підполковника: "Ви вбиваєте нашого духа, ви большевик, ви трус". І далі: "Розуміється, всі були проти мене, а цей підполковник, особливо різко виступив". 

<p>Юрко Тютюнник (1891&mdash;1930)</p>

Під час фінального бою рейду, вже відступаючи назад до Польщі, саме Козьмі судилось врятувати життя цьому старшині. Відреагувавши на "Братчику, не лишай мене", зупинив сани, які замість поранених везли якісь валізи. Викинув увеь непотріб і посадив туди підполковника.

Козьма Кузь в складі основної колони під командуванням Юрія Тютюнника брав участь у бою під Малими Миньками. Із захопленням згадував один із епізодів, коли наступила паніка і кожен рятувався як міг від крилових (флангових) ударів окупантів: "Добігши до с. Звіздаль, побачили перед собою високу снігову браму. Проскочив її… І тут немов чудо сталось: яких 20-25 козаків і старшин вискочили із села Звіздаль і з коліна стали бити у ворожу кінноту, що перерізувала шлях відступу. Кіннота знову відскочила до ліса… Це мене врятувало".

Тоді загинуло близько 400 побратимів, як публічно звітували окупанти. Ще 359 потрапили в полон і були розстріляні невдовзі під містечком Базар, що на сучасній Житомирщині. Попри все частина українців вирвалася із оточення та повернулася на територію тодішньої Польщі. Серед них був і Козьма, який прийшов із обмороженими ногами. Вже навіть рядові противника співчували… 

"Переходили ми через терен розташовання совєцьких військ. — "Стой! Какая часть? — Стрелять буду!". Але ми ні звуку. "Часовой" не стріляв, а ми йшли далі!", — написав опісля у спогадах Козьма.

"Він не шукав співчуття, — згадував побратима Леонід Романюк, — чи слів розради у болю втрати надії на завершення нашої Визвольної Боротьби перемогою і визволенням. Він глибоко заховав пекучий жаль утрати бойових побратимів. Щільніше зсунулись брови, міцніше затиснулись уста. Він замкнувся ще тісніше в своїй самоті. Його розвагою була гра в шахи, у чому він здобув неабиякі осяги. А через якийсь час він зник з табору Каліш — на "зелену візу"нелегально він подався до Чехословаччини".

Прибув до Чехії у вересні 1922 року, щоб продовжити навчання. "Кажуть, що в Празі він зголосився до тамошньої Політехніки і, як і все, лаконічно запитав: "А котрий факультет у Вас тут є найтяжчий?" І діставши відповідь — "Електротехнічний" — Кузь коротко кинув: "Ну, то запишіть мене на ньому". Він абсольвувавуспішно завершив Політехніку в Празі з титулом інженера електротехніка" — згадував Леонід Романюк.

Коли напередодні Другої світової війни на Закарпатті відновили українську державу Козьма планував долучитись. Побратим Романюк, який був тоді єдиним наддніпрянцем в Соймі Карпатської України, стверджував: "В 1938–1939 роках, незабутні дні Кар­патської України, він [Кузь] голосився до праці там — це ж творилась Укра­їна. Але, на жаль, не було ні часу, ні можливостей прикласти там його знання і снагу".

Після Другої світової війни Козьма Кузь виїхав до США. "Здавалось, що в Америці можна було б знайти працю і хоч трохи спокою і заслуженого відпочинку. Він одружився зі Стефанією Ґавдяк. Вони переїхали до Аризони, бо під­точене роками війн і таборів його життя вимагало зміни підсоння", — написав Романюк. Після 1964 року астма "почала долягати на серце", а від 1973-го додалась "ще і страшна анемія".

Тяжко хворіючи, Козьма зробив ще одну добру справу, яку вважав обов’язком перед загиблими побратимами в Другому зимовому поході. "Сотник Кузь також пам'ятав, що він має сповнити ще одну болючу повинність — і він знайшов ще мужність і силу зафіксувати, хай і гіркі, слова своїх вражінь і переживань у Ледяному Рейді 1921 року, що були свого часу вміщені у «Вістях Комбатанта»". Спогади вийшли друком до 50-ліття подій у шостому числі цього часопису.

"Поступово слабнучи. сотн. інж. К. Кузь з вірною дружиною доживав у самоті своє колись бурхливе повне справжнього неафішованого патріотизму і жертвенне життя лицаря-воїна", — зафіксував Романюк.

Помер у ніч з 20 на 21 червня 1978 року у місті Фенікс, штат Арізона. Залишив у смутку дружину Стефанію, на руках у якої провів останні хвилини життя, швагра Омеляна з дружиною та племінника Ігоря з родиною. Похований поруч із багатьма побратимами часів визвольної війни Армії УНР на українському цвинтарі в Баунд Брук, штат Нью-Джерсі.

Досі в українській історичній літературі не було зафіксовано ані коли народився Козьма Кузь, ані час і місце його смерті. Не було жодної довідки з цими важливими біографічними деталями чи світлини героя. Сподіваюсь, що Козьма і його життєва історія стане не лише окрасою краєзнавчого музею у рідному селі. Але відтепер буде мати щонайменше довідку у Вікіпедії та інших українських енциклопедіях. Бо заслужив на пам'ять вдячних нащадків.