Хліб-сіль і… горілка. Галина Пагутяк

Мені ніколи не подобався цей звичай вручати хліб особам, які не здатні оцінити цінність хліба, тобто будь-якому зайді. Від того він не ставав своїм. Моє дитинство пройшло в селі, де були печі, але хліб спекти там не могли, бо не було борошна. Магазинним хлібом годували свиней, бо не можна було купити комбікорму, хіба що по блату. 

Я була ще дуже маленька і не пам’ятаю хліба з додаванням кукурудзи та бозна-чого і комбіжиру, якоїсь загадкової субстанції, що її взагалі не можна було їсти, певно, хіба шмарувати кирзакиЧоботи з кирзи, єдине доступне взуття, яке носили з онучамипрямокутний шмат тканини, що обмотується спеціальним способом навколо ноги. Але пізніше я стояла у чергах за хлібом, чорним як вугіль, і не завжди мені вистачало, бо лікті мої не були такі гострі й сильні, як у старших дітей. 

Якщо наша велика родина залишалась без хліба, то винна була я, а не нахабні дорослі, що топталися по мені, аби вхопити кілька хлібин у формі цегли. Власне, мене отой ритуал зустрічання з хлібом-сіллю дратував завжди, бо здавався фальшивим. Він, зрештою, не був властивий нам, бойкам, які перебивалися квасною капустою і пласким ощипком з вівса у "тісні", тобто голодні роки.

Один раз мене зустріли в школі хлібом-сіллю і я дуже збентежилась. Ба більше, я навіть не скуштувала того хліба, мені просто дали його потримати. Я його не заслужила. Мені здавалось, що цей ритуал надто поважний і пафосний для скромної письменниці. А ще бентежило, що на сільському похороні в церкві на труну ставлять на рушнику хліб, і на Службу Божу за померлих теж приносять хлібини, якими потім їмость дружина священика в українських греко-католиків годує курей і свиней. Без солі.

І от, читаю я зараз книгу про гайдамацьке повстання і знаходжу дуже цікаву деталь з  XVIII століття. Повстанський рух, що переріс у Коліївщину, збурив і селянство. Місцеві пани добряче впеклися йому в печінки. Якщо в село приходили гайдамаки і їх селяни зустрічали хлібом-сіллю, це означало, що вони вже встигли впоратись зі своїм паном самотужки і хлопці можуть просто перепочити: за них уже зробили всю роботу. А якщо зустрічали з порожніми руками, то гайдамаки мовчки прямували до панського обійстя і невдовзі воно вже палало. 

Дуже зрозуміла символіка, як на мене. Особливо, тепер. Хліб тут — як символ свободи і самодостатності. Хліб як вияв гостинності до своїх, а не данина агресору. І що б там не писали історики про Коліївщину, народ вважав коліїв своїми героями. І етимологія слова "коліївщина" може бути від слова "коло", а не кілок (знаряддя вбивства), що критикам гайдамацького руху більше імпонує. Нашу історію писали не українці, і її трактування залежало і залежить від національності та світогляду автора.

Хліб має круглу, зрідка овальну форму практично у всіх народів, які споживають його. Коло — це символ сонячної енергії Буття, циклічності руху життя, кругообігу природи. Бойки — архаїчний субетнос, в його обрядах коло це ще й символ єднання. На закінчення гостини чоловіки (тепер і жінки) стають у коло. В центр цього кола старійшина або господар заходить з пляшкою горілки і келішком. Він обносить за годинниковою стрілкою всіх гостей. Кожен гість бере келішок і каже до сусіда: "П’ю до тебе, Михайле (Іване ітд)". Потім передає келішок господарю, той підходить до наступного і все повторюється в межах кола. Цей обряд символізує братерство й унеможливлює ворожнечу між людьми, які знають одне одного по імені. Ім’я теж є елементом сакральності: знати його може приятель, а ворогові воно відкриває доступ до чорної магії.

На похороні під час нічного чування так само в присутності покійника обносять чаркою горілки по колу, нагадуючи, що тут зібралися всі свої. Але один до одного вже не п’є. На поминках, що її у нас називали "комашнею", дух небіжчика отримував також чарку, щоб прилучитись до трапези свого роду. З огляду на подібну обрядову функцію горілки селяни категорично відмовлялись вступати у товариства тверезості. Вони підтримували "Просвіту", запровадження нових методів господарювання, але не тотальну відмову від алкоголю під час толоки чи особливо у поховальних обрядах, коли можна образити мертвих.

Коломийка — теж ритуальний танець, як і бойовий танець-аркан. Рух по колу. Потойбічний світ — це віддзеркалення посейбічного. Тому холеру в ХІХ столітті називали "коломийкою", бо пошесть ходила від хати до хати, не раз повертаючись знову на те саме місце. Наші гірські села тягнуться вздовж річок, і не мають форми кола .Однак кожен шляхетський осідок був маленькою фортецею, оточеною валом, а ще раніше первісні поселення мали форму кола, всередині якого був майдан, місце народних зібрань.

Щодо солі, то цей надзвичайно цінний і колись дуже коштовний продукт був валютою, і оберегом проти вторгнення потойбічних сил у світ живих. У світі мертвих сіль не потрібна. Домовик (антипко, федьо) може наробити чимало лиха, якщо пригостити його солоною стравою.