Великий хліб. Галина Пагутяк

12:06, 19 травня 2022

Галичина 1920.jpg

Читати про те, як московські окупанти крадуть пшеницю у фермерів і вивозять її з України, людині, що виросла в селі, не менш боляче, ніж чути про руйнування шкіл, бібліотек, житлових будинків. Це як ніж у серце. 

Масова культура передбачила різні моделі апокаліпсису – ядерну зиму, астероїд, нашестя інопланетян, блекаут, бунт машин, виверження вулканів, землетруси, але не передбачила одного: що станеться зі світом, в якому забракне великого хліба – пшениці? 

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Ще донедавна на вузьких загонах – усе, що залишилось у спадок галицьким родинам з батьківського поля після окупації совітами – час від часу сіяли жито, бо житнє борошно неможливо було купити. Тепер уже в Урожі село біля Дрогобича на Львівщині, де народилася авторка не залишилось нікого, хто міг би спекти в печі правдивий житній хліб бодай на великі свята. Коли я мала десять років, тато взяв мене з собою, щоб з вирощеної на такому загоні пшениці змолоти борошно, і я бачила цей процес наживо. Борошно сипалося звідусіль, стояв страшенний гуркіт, і різні сорти борошна сипалися в підставлені міхи. 

Через рік млин розібрали комуняки, і людям довелося їздити аж за 40 кілометрів у Рудки, щоб змолоти. Власне, везти тих кілька міхів збіжжя не було на чому: треба було просити вантажівку в голови колгоспу. А в ранньому дитинстві я ще могла спостерігати, як сусідка крутила жорна. Нині тільки найзатятіші сіють жито, пшеницю, овес, здебільшого ті, хто має коней. Але нащо ті коні, коли можна заробити у Чехії чи Польщі на мотоблок. Чи означає це, що культура вирощування хліба в Україні занепадає, бо втрачено тисячолітній досвід? І наскільки це важливо в глобалізованому світі?

15.jpg

Микола Пимоненко "Жнива в Україні", 1896 рік

Фото: museum.net.ua

Зараз, коли страх голоду внаслідок війни українців з московитами зростає, бо українські поля опинились у зоні бойових дій, а перед тим різні агрохолдинги знищили поживні ґрунти хімією, ріпаком, соняшником і кукурудзою, питання вирощування пшениці як стратегічної зернової культури постає дуже гостро. По суті, це питання виживання сучасної цивілізації. 

Французький історик Фернан Бродель, який досліджував економічну історію Європи, висловився вельми лаконічно: “Історія цивілізації – це історія пшениці”. Не нафта, не  газ, не високі технології, а пшениця, яку самі французи в давнину називали “великим хлібом”. Цей злак, що дарує нам життя і енергію, є дуже вимогливою культурою. Її не можна садити два роки підряд на одному місці. Вона потребує відповідного реманенту для обробітку ґрунту, її вирощування супроводжується розвитком тваринництва, бо врожайність пшениці залежить  від добре угноєної землі. Українські селяни завжди на своєму полі сіяли трохи пшениці, щоб мати на паску. Великі господарства при маєтках, а згодом колгоспах, вирощували пшеницю на продаж. Ця зернова культура йшла на експорт і годувала світ. Завдяки надлишкам можна було покращувати рівень життя, здобувати освіту і розвивати науку.

Читати про те, як московські окупанти крадуть пшеницю у фермерів і вивозять її з України, людині, що виросла в селі, не менш боляче, ніж чути про руйнування шкіл, бібліотек, житлових будинків. Це як ніж у серце.

Можливо, ми прогодуємо себе, але що буде з тими країнами Африки і Близького Сходу, яким без української пшениці не вижити? Скільки людей помре, або змушені будуть емігрувати, щоб не померти від голоду? У 1815 році відбулося виверження вулкану Тамбора в Індонезії, що призвело до змін клімату на всій планеті, а відтак до великого голоду і пошестей, що тривали кілька десятиліть. Цієї катастрофи неможливо було уникнути.

Через 200 років вибухнула війна в Україні, якої можна було уникнути, якби в глобалізованому світі ще й глобально мислили, зазирали у майбутнє. У 2014 році в нашої держави не було ні сучасного озброєння, ні армії. Колись, як писав Фернан Бродель, якщо був поганий врожай ячменю та вівса, війни навіть не починали. Продовольчу безпеку в сучасному світі досі не вважали пріоритетною. Головне – безпека енергетична. Можливо, так було в Сирії, в Чечні, в Грузії. 

Аж тут раптом в Україні почало діятись щось абсолютно неймовірне – війна без правил, яку розпочала держава з ядерною зброєю, що спонсорувала потай або відкрито чи не всі військові конфлікти у світі. І де? У корумпованій країні, яку не бажали приймати ні в НАТО, ні в ЄС, вважали третьосортною країною, і зневажали навіть самі її громадяни. Нікого не цікавили її тисячолітні культура, історія, ментальність. Їх не популяризували, держава не вкладала грошей у промоцію України у світі. Мільйони людей виїхали за кордон в пошуках типового українського щастя – заробити на власне житло, вивчити дітей, купити авто, тобто доробитися. І всіх це влаштовувало, як і окупація частини України, анексія Криму. Щоб доїти іржаву бензоколонку, якій залишили ядерну зброю, а в України відібрали.

Yurko Dyachyshyn_(Terra Galicia)_25.jpg

Юрко Дячишин, із циклу Terra Galicia

Масова культура передбачила різні моделі апокаліпсису – ядерну зиму, астероїд, нашестя інопланетян, блекаут, бунт машин, виверження вулканів, землетруси, але не передбачила одного: що станеться зі світом, в якому забракне великого хліба – пшениці? Й залежні від її імпорту країни змушені будуть звільнитися від голодних людей, які тікатимуть у країни, де поки є що їсти.

Зрештою, ті всі сценарії вигадували люди, які самі не відчували браку їжі, і жили у своїй мильній бульбашці примарного комфорту. Мрія про індустріалізацію та урбанізацію  України наших доморощених політологів та інтелектуалів виявилась загалом нікчемною і шкідливою. Світом завжди правив голод, а не монархи, тирани чи транснаціональні корпорації. Перед голодом вони стають голими королями. Людей нафтою і газом не нагодуєш, як і популістськими міфами споживацького суспільства.

Україна виявилась тим каменем, який відкинули будівничі. Наріжним каменем для нової архітектури світу. І тепер той світ потрохи отямлюється, хоча й не весь, щоби врятувати цивілізацію, допомагаючи Україні, яка протистоїть монстрові, що його вигодував він сам – цей світ. І навіть починає розуміти, що цивілізація опинилась на краю прірви. І щоб її врятувати Авель повинен перемогти Каїна.

Схожі матеріали

vugledar_tekst-21-1.jpg

Симфонія Донбасу

Улас Самчук з письменником о. Юрієм Станинцем та Петром Міговком у Хусті (1938) 1939.in.ua.jpg

Улас Самчук "Нарід чи чернь?"

ук.jpg

Москва дістає старі ідеологеми: що таке "Малоросія" та "Новоросія"?

1200х600_majdan.jpg

"Революція триває". Огляд книги "Український Майдан, російська війна" Михайла Винницького

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600х400.jpg

"У війні проти Росії ми дуже непогано протистоїмо", – Михайло Винницький

600.jpg

Піщано-інформаційна анексія

600.jpg

Тут Україна, тут стрибай!

600.jpg

Тімоті Снайдер: Кожна нація мусить визнати баланс між мучеництвом і мучительством