Чи вдарить Путін ядерною зброєю по Львову. Сім тез про війну в Україні від Ніла Ферґюсона

1. Чому Росія досі є постійним членом Ради Безпеки ООН

Засідання Ради Безпеки ООН, яке відбулося напередодні російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, я дивився з моїм десятирічним сином Томасом. І він сприймав цю зустріч з недовірою. А саме ситуацію, коли український представник в ООН скаржився на те, що крісло в Раді Безпеки ООН окупував російський представник. Як і крісло постійного представника РФ, що репрезентує державу, яка готувалася напасти на Україну. 

Мій син зміг побачити весь абсурд цієї ситуації. Так, постійним членом Радбезу ООН є Росія як спадкоємиця СРСР – країни-засновниці інституції. І вона може призупинити будь-які дії та рішення Радбезу ООН, якщо вони негативні щодо неї, оскільки має право вето. І рішення може бути заблоковане навіть тоді, коли його підтримала більшість членів ООН. 

Це чудова ілюстрація того, наскільки сьогодні, коли точиться війна, незарадними є інституції, які були створені наприкінці Другої світової війни. І ця ситуація демонструє неспроможність всієї системи колективної безпеки, “серцем” якої є Радбез ООН, у якій Росія має право вето. Як і інші постійні члени Радбезу ООН: США, Китай, Велика Британія та Франція. І за таких обставин виникає ситуація, що якщо один із них вирішує скоїти акт агресії, ООН виявляється фактично паралізованою і не має жодних запобіжних механізмів.

2. Чи можливий міжнародний трибунал над Путіним

Питання воєнних злочинів – надзвичайно важливе в контексті тих звірств, які виявили в Бучі, і які, вочевидь, відбувалися і відбуваються в інших українських містах. Страшно уявити, що ми побачимо, коли звільнять (сподіваюсь, це станеться) Маріуполь від російської окупації. 

Втім проблема в тому, що війна ще не закінчилася. Хоча вірю, що наближається до кінця. Але якщо на цьому етапі ви скажете, що Росія скоїла воєнні злочини і що російський президент – воєнний злочинець, до того ж, що його треба усунути від влади (як про це говорив американський президент Байден під час промови у Варшаві наприкінці березня), то наперед надзвичайно підвищите ставки. Нацистські очільники потрапили під трибунал лише після тотального знищення Третього Райху та смерти Гітлера. Їхня беззастережна капітуляція була необхідною передумовою для цього трибуналу. 

<p>Україна та Росія на карті світу</p>

Я не думаю, що навіть у своїх найсміливіших мріях український президент Зеленський очікує всеосяжної перемоги над Росією, хоча такі думки й тиражують в українському суспільстві. Насправді головне завдання України – уникнути поразки. Це дещо інше, аніж перемога у війні. І в цьому контексті український лідер виглядає натхненно. Знаю Зеленського. Я щороку буваю в Україні. І під час останніх декількох візитів розмовляв із ним. Ми обмінювалися думками. Я був вражений його харизмою, дотепністю й очевидним інтелектом. Але я ніколи би не передбачив, що ця людина стане “українським Черчиллем” – справжнім лідером своєї нації. І це справді дивує. Також захоплює те, як наполегливо весь український народ воює проти загарбника. Це вражає! 

Однак вони стикнулися не лише із величезною за територією Російською Федерацією, а й із країною зі значно численнішим населенням, більш озброєною армією, яка має в розпорядженні і ядерну зброю. Це саме така Росія сьогодні окуповує Україну. 

Ми ще досить далеко від можливости сказати, що Україна перемогла в цій війні. Тому поки що передчасно публічно говорити про суди у справі воєнних злочинів і про усунення президента Путіна від влади. Протягом наступних кількох тижнів бої точитимуться за розширення контролю над Донбасом. Російські спроби захопити Київ однозначно провалені. Одеси, на мою думку,  російські десантники не окупують. А ось на Донбасі, ймовірно, Росія може використати свою вогневу перевагу, щоб територіально збільшити контроль там. І вона навіть може оточити Збройні Сили України в цьому регіоні. Якщо таке станеться, то російський президент Путін може представити це для росіян як перемогу. За таких умов плани щодо воєнного трибуналу та поява Путіна в Гаазі перед судом – дуже далека перспектива. 

3. Чи справді США зацікавлені у припиненні вогню в Україні

Якби я був на місці американського президента Байдена, то би дуже намагався якомога швидше закінчити протистояння. Не лише через гуманітарні мотиви, адже щодня гине багато людей, але й зважаючи на стратегічні ризики – якщо ти дозволив такій війні розпочатися, а Росія, можливо, і не зможе здобути навіть незначної перемоги на Донбасі, тоді існує загроза, що Путін застосує зброю масового знищення – хімічну або ядерну. І в цьому контексті дуже важливо припинити вогонь і закінчити війну. Думаю, США здатні це зробити. Адже мають вплив і на Україну, бо постачають їй зброю, і на Росію, бо ж санкції проти неї – це значною мірою робота саме Штатів. Тому дивно, що, наприклад, Ентоні Блінкен не відіграє у цій ситуації ролі дієвого посередника, а залишає її для Туреччини чи, скажімо, Ізраїлю, які мають значно менший вплив на протиборчі сторони.

Натомість я боюся, що коли ми говоримо про воєнні злочини та змінення режиму в Росії, ми мимоволі збільшуємо ймовірність катастрофічного розвитку ситуації в Україні.

Крім того, мені здається, що адміністрація Байдена перейняла у своїх попередників з адміністрації Трампа переконання, що принципова загроза для США походить насамперед із Китаю. А тому війну в Україні, на думку команди американського лідера, потрібно розглядати саме у цьому контексті. 

З такого погляду причина того, що США постачають зброю у досить значних масштабах до України, є очевидна: впевнитися, що Путін не досягне початкової мети, яка полягала у “знеголовленні” української влади і встановленні там режиму проросійських маріонеток на кшталт Януковича, як це було перед Революцією Гідности. І це абсолютно правильно, що ми озброїли українців. Втім вважаю, нам потрібно було надавати Україні ще більше зброї протягом останніх років, адже від 2018-го масштаб поставок зменшився. Це зробило українську сторону вразливішою. 

США багато чого не робили й в інших сферах. Наприклад, не вводили санкцій проти “Північного потоку – 2”. Водночас сказали прямо, що не здійснюватимуть жодних воєнних дій у тому разі, якщо Росія таки вторгнеться до України. Як результат – війна розпочалася і триває, а санкції Заходу не зупинили Путіна. Так що ж хочуть США тепер? Наскільки я зрозумів з риторики Байдена у Варшаві та виступів представників його команди, США хочуть, щоб війна тривала. Так, у Польщі американський президент говорив про затяжну боротьбу, подібну на Першу холодну війну, кульмінацією якої стали 1989 рік та падіння Берлінської стіни, а також 1991 рік та колапс СРСР. 

У такій конфігурації є багато ризиків. Як аналогію варто пригадати війну в Афганістані, що розпочалася 1979 року. Ми підтримували зброєю моджахедів. І що Афганістан отримав в результаті 10-річного протистояння? Катастрофічні руйнування. А тепер уявіть на місці моджахедів українців. А замість Афганістану – Україну. Тож якщо США вважають, що руками українців будуть “знекровлювати” Росію і так надішлють сигнал Китаю – “руки геть від Тайваню”. Втім я не впевнений, що ці події так інтерпретують в Китаї. І навряд чи така ситуація стримає Китай щодо Тайваню, якщо офіційний Пекін вирішить напасти. А тому думаю, що багато того, що сьогодні адміністрація Байдена робить щодо війни в Україні, є неправильним та ризикованим. 

4. Яка ймовірність того, що Путін використає ядерну зброю

Якщо Захід бореться з Путіним, бажаючи засудити його як воєнного злочинця та усунути від влади (у тому разі, якщо він не переможе у класичній війні за Донбас), то як думаєте, що він швидше зробить: виступить на державному телебаченні і скаже: “Мені дуже шкода, я зробив велику помилку, а тому йду у відставку з посади президента Російської Федерації”, чи запустить ядерну зброю по Львову? Погодьтесь, очевидно, який варіант із цих двох обере Путін за таких обставин.

Водночас не варто порівнювати Путіна ані з аятолою Хомейні, ані із радянськими лідерами. Вважаю, що Путін краще розуміє Холодну війну, аніж багато хто на Заході. Адже був офіцером КДБ у часи її пізнього етапу. І він пам’ятає ті елементи Холодної війни, про які ми вже забули. Наприкінці цього протистояння всім було зрозуміло, що НАТО не може виграти традиційної війни проти Червоної армії, якби вона напала на Західну Європу. Тому тодішня доктрина НАТО була побудована на можливості використати тактичну ядерну зброю, щоб у разі потреби зупинити радянські війська. Втім цього не сталося, але такий план свого часу існував. 

Тепер правила змінилися з точністю до навпаки. Якщо розпочнеться класична війна між НАТО та Росією, то зрозуміло, що остання не зможе перемогти, і це стало ще очевиднішим після її провального бліцкригу в Україні. Втім щоб компенсувати цей недолік, Росія може застосувати ядерну тактичну зброю.

Ідея, що така зброя ніколи не буде використана, подібна на переконання, що ми оминули свого часу Третю світову війну думаючи, що в її випадку відбудеться просто взаємне руйнування, а це видавалося чимось нереальним. Але насправді ми не мали ядерної війни, тому що ми щасливці. 

<p>Владімір Путін</p>

Ми були щасливцями під час Карибської кризи, тому що радянська сторона не застосувала дій, які могла застосувати, використавши ядерну зброю. І ми були щасливцями 1983 року, коли схожа ситуація виникла вже під час військових навчань НАТО Able Archer 83. Вважаю, що це великий успіх, як і те, що Друга холодна війна одразу не переросла у Третю світову війну. Адже в союзника Росії по Другій холодній війні – Китаю – ядерної зброї хоч і менше, але вони її розробляють швидше. Як і все інше, що робиться в Китаї. Зрештою, ядерна зброя – це єдине, що відрізняє Путіна від Саддама Хусейна, чи Каддафі, чи будь-якого іншого тирана, поваленого за останні роки. 

І що ще вкрай важливо у цьому контексті – коли Путін згадав про ядерну зброю на початку повномасштабного вторгнення до України й дуже чітко наголосив на можливості її використати, якщо буде необхідно, то як відповів Захід? Виявилося, що там забули уроки Холодної війни. Тому на Заході одразу й відмовилися від вже оголошеної ідеї надати Україні польські авіавинищувачі. Тобто на реальну ядерну загрозу Захід відповів поступками. І адміністрація Байдена демонструє, що вона чинитиме так і надалі, щоб уникнути ескалації цього конфлікту, у який насправді втягнута не лише Україна. І хоч США готові забезпечити українську сторону дронами, “Джавелінами” та “Стінгерами”, але це все в тих межах, щоб не спровокувати прямого конфлікту між НАТО та Росією. 

Тим часом Путін ставить собі запитання: “А що зробить Захід, якщо я скину ядерну зброю на захід України, наприклад, на Львів”? Припустімо, він застосує зброю, щоб зруйнувати колону військового постачання з Європи для українського війська. 

А справді, що зробить Захід у такій ситуації? Думаю, Західні держави самі не знають точної відповіді на це запитання. Захід і в теперішніх умовах не робить всього, що мав би. У 2014 році, коли Росія анексувала Крим та окупувала частину Донбасу, створивши там маріонеткові держави, Генрі Кісінджер в одній зі своїх статей зазначив, що НАТО намагався не запобігти конфліктові чи ліквідувати його, а лише очолити. Тому Західним державам  у теперішній ситуації треба зважити на прорахунки 2014 року.

5. Які погляди Путіна щодо України

На думку російського президента, українці – це росіяни, як і білоруси. Українська державність – це щось на кшталт шахрайства, яке стало можливим після послаблення СРСР на тлі падіння Берлінської стіни. І цей аргумент Путін докладно виклав у свої статті, що побачила світ у липні 2021 року, про історичну єдність російського та українського народів. І коли я читав цю статтю дорогою до Києва у вересні, то зрозумів, що попереду – величезні проблеми. Я побачив у цій статті обґрунтування для можливої майбутньої анексії України аж до її зникнення як держави. І перша думка, яка в мене виникла після прочитання статті: “Незабаром буде війна”. Я намагався це донести мої друзям в Києві.

Однак ми повинні розуміти: йдеться про очевидну фальсифікацію історії. Про фейкову історію. Якщо ми поглянемо на карти XVII століття, то побачимо, що вже тоді Україна існувала, і як географічний суб’єкт вона не була частиною Росії. Вона остаточно стала її частиною лише після Полтавської битви 1709 року, коли Петро I здобув перемогу і після цього протягом XVIIІ століття Україна була повністю інтегрована до Російської імперії. 

Але на українських територіях надалі існувала відмінна від російської ідентичність. І це очевидно навіть з текстів російської літератури. А коли 1917 року в Росії розпочалась революція, Україна стала незалежною. І так тривало до 1921 року, поки більшовики остаточно не встановили там влади. Однак і в рамках СРСР існувала окрема Українська РСР. Хіба що про неї і згадує Путін. Втім не говорить про те, що всередині ХХ століття українське населення значно постраждало від сталінського режиму через Голодомор та репресії. І не дивно, що ще протягом п’яти років після закінчення Другої світової війни українські повстанці боролися із радянськими військами, не бажаючи ставати громадянами СРСР. І врешті, коли Радянський Союз таки розпався 1991 року, Україна знову стала незалежною.

Враховуючи це, стає зрозуміло, що погляди Путіна про відсутність в українців своєї ідентичности, і що вони є просто росіянами – це абсолютна брехня.

6. У чому Путін прорахувався у війні з Україною

Путін від початку повномасштабного вторгнення в Україну декілька разів прорахувався. Найбільший прорахунок – це переконання, що українці не воюватимуть. Він пам’ятав, що 2014 року, коли йому вдалося досягнути успіху в Криму і на частині Донбасу довкола Донецька й Луганська, українці практично не застосували військової сили проти цього. І він не вірив, що відтоді українська сторона суттєво збільшила свою військову міць. А тим паче, що отримала значну військові підтримку від Заходу.

Також Путін недооцінив Захід, зокрема і НАТО. Він не вірив, що всі члени Альянсу будуть єдиними в цій ситуації. А також був впевнений, що Німеччина залежна від російського газу та нафти настільки, що не дозволить ввести повноцінні західні санкції проти Росії, принаймні зі сторони країн-членів ЄС. І в цьому він також помилився. Звичайно, теперішні санкції – це ще не те, що може цілковито знищити російську економіку, адже європейські держави й далі купують російські газ та нафту. І доки вони це робитимуть, доти російська державна система функціонуватиме. Але загалом Путін точно недооцінив єдности Заходу щодо підтримки України. Навіть Швейцарія порушила свій довголітній нейтралітет. А Фінляндія та Швеція на тлі російського вторгнення до України заявили про наміри вступити до НАТО. Хоч я і сумніваюсь, що це є чимось реальним.

Втім варто визнати, що такі прорахунки Путіна – це не прорахунки божевільного. Більшість західних аналітиків не вірила, що українці протримаються довго. І я був приємно вражений відчайдушністю українського народу. Мало хто очікував, що росіяни зазнають таких втрат вже у перші дні повномасштабного вторгнення в Україну. За перші шість тижнів так званої спецоперації росіяни втратили більше військових, аніж СРСР офіційно за десять років війни в Афганістані.

Врешті Путін проводить операцію у стилі не ХХІ, а ХХ століття. Крім того – погано заплановану. Вона передбачала, що відносно невеликі наступальні сили – 200–250 тисяч осіб – наблизяться з 5 різних напрямків. Втім успіху можна було б досягнути лише в тому випадку, якби українці цілковито програли на всіх створених фронтах. А такого не сталося. Окрім того, російська важкоозброєна техніка на відкритій місцевості стала легкою здобиччю для українських дронів. І цим також можна пояснити значні втрати росіян.

Втім варто пам’ятати, що, попри всі прорахунки Путіна на початку воєнної кампанії 2022 року в Україні, російська армія досі потенційно здатна оточити українських військових на Донбасі. Зараз це відбувається.

7. Чи в Росії можлива демократія

Демократія в Росії у 1990-х роках не прижилася. Вочевидь, насамперед тому, що право закону тут ніколи не було глибоко вкоріненим. Це вплинуло на те, що ринкова економіка стала мафіозною економікою, яку часом називають олігархічною. А політична система трансформувалася, точніше, після радянського часу повернулась до авторитаризму.  

Також додам: якщо ви поглянете на мапу Росії, то побачите територіально величезну, розлогу імперію. Це – не національна держава. Люди, які сьогодні вбивають в Україні, почасти походять із Далекого Сходу Росії, що неподалік Північної Кореї та Китаю. Це люди, які проживають за 4000 миль від Києва. І наша – західна – критична помилка в тому, що ми часто сприймаємо Росію як велику за територією європейську державу. Але насправді вона євразійська імперія, яка не розпалася під час колапсу СРСР. І важко уявити, що в цій величезній країні з багатонаціональним населенням колись справді запанує демократія. До того ж, як видається, на Україну Путін напав саме тому, що в ній запанувала демократія, яку в Росії розглядають як серйозну загрозу для існування путінського режиму зокрема й держави загалом.