Гільйотина для дракона. Галина Пагутяк
12:41, 12 жовтня 2022
Деколонізація України скрипить і повільно повзе, бо ж колонізація тривала не одне століття. То з Катериною ІІ не можуть розлучитись, то з її коханцем Потьомкіним, то шкода до сліз українофоба Булгакова і таємного агента охранки Гоголя, ну, а російські попса та серіали — то дійсно головний біль. Масова культура — бізнес, а він знається на зомбуванні некритичних умів. Ба більше, що установа, яка називає себе міністерством культури, явно не є гарантом деколонізації й намагається її саботувати.
Прогресивна частина суспільства воює на культурному фронті затято, як Дон Кіхот, бо не має доступу до провідних ЗМІ, які належать олігархам, що не слабують на україноцентричність та патріотизм. Голови дракона, щойно їх відрубає Котигорошко, знову виростають на іншому місці, навіть такому, де голова не повинна знаходитись. І на тлі блискучих успіхів ЗСУ в деокупації українських земель голови почали відростати швидше й частіше, щоб підготувати теплий прийом "хорошим русскім" в Україні, де вони після розпаду Московської імперії зможуть облаштувати новий "русскій мір" за тактикою лисички, яка спершу кладе на віз хвостик, тоді лапку, а тоді зганяє візника і їде туди, куди заманеться.
Провина тут не тільки постколоніальної влади за відсутності люстрації, а й постколоніальної інтелігенції, яка всі ці 30 років саботувала національне відродження або була відсторонена за україноцентричність від розбудови держави. Власне ті, хто саботував, ті й відсторонили. Варто було наліпити ярлик "націоналіст" і ти вже не маєш доступу до грантів і посад.
Постколоніальна інтелігенція — це різновид шизоїдів, які намагаються всидіти щонайменше на двох стільцях. Їх легко впізнати по тому, що вони люто бояться націоналізму, власна культура для них завжди гірша за будь-яку іншу культуру, особливо, імперську. В минулому — це стукачі, або просто залякані КДБ діти, і останнє, що дозволяє залишатись їм постійно на плаву, це те, що їх можна шантажувати і купити. Вони процвітають при кожній владі. Оскільки гроші КПРС були вивезені за кордон і використовуються нині для руйнування Європи зсередини під різними соусами, джерело прибутку не висохне ще багато років, вистачить їхнім дітям і онукам. Чимало зараз відсиджується за кордоном і розповідає європейцям про війну, не побувши жодного дня під обстрілами. Хоч з Галичини чи Буковини не конче було втікати. Кон’юнктурою у час війни здебільшого займаються саме вихідці звідти.
Нам усім варто зрозуміти, що під час війни дискусія між опонентами можлива лише в одному вигляді — на відстані пострілу. Різниця між війною і миром, здається, зрозуміла всім, хто живе на території воюючої держави, а не на острові Авалон чи в Касталії за брамою зі слонової кості. Будь-яка дискусія між московитами та українцями, чи намагання поставити культуру поза політикою, скидається на капітуляцію сторони, яка перемагає.
І це дуже бентежить, озлоблює і деморалізує українське суспільство, яке проявляє справжню велич духу і яким захоплюється весь світ. Тому основне завдання ворога, як внутрішнього, так зовнішнього, дискредитувати цей дух руками продажних постколоніальних шизоїдів, які продовжують використовувати для цього постмодерні трюки, називаючи опонентів "фашистами" через відмову спілкуватись із ворогом.
Для тих наразі кількох, але їх ставатиме щораз більше, голів існує лише один лік — гільйотина, що сучасною мовою означає бойкот і забуття. Доки остаточно не здохне дракон.
