Вишивка як національний символ українок в таборах ГУЛАГу

Влітку 1947-го на українських етнічних землях у складі Польщі проводили операцію "Вісла". Родину Іванни примусово депортували на північ Польщі. Щоб зібратись, мали лише дві години. Українці покидали домівки, закопуючи найцінніше майно у скринях та пляшках:  

<p>Іванна Пшепюрська після закінчення Торговельної школи в Сокалі, 1943 рік</p>

— А то було перед виселенням. Я сама закопала у пляшці свої дані: хто я і звідки. Майно закопували у скринях. Давали дві години, хоч дехто вже припускав, що виселять, бо села деякі вже були виселені, то вони скоріше ями приготовили собі.

Перед арештом у 1948 році Іванна Мащак пройшла через допити й катування у польських, а згодом у радянських в’язницях. Відтак поневірялася по сталінських концтаборах на Колимі.

Жінка згадує:

— Я навіть у Польщі носила вишиту блузку, коли вже переслідували українців. Маю навіть ту знимку. 

У квітні 1949 року Іванну засудили на 10 років таборів "за зраду батьківщини". Після звільнення у 1955 році вона спочатку приїхала до матері в Польщу, а згодом переїхала до Лондона, де працювала в бібліотеці Союзу українців БританіїСУБ, стала активною учасницею громадського життя українців-діаспорян. Сьогодні 98-річна пані Іванна Мащак найповажніша членкиня Організації українських жінокОУЖ у Великій Британії.

Пані Іванна розповідає, що для бранок дуже важливо було плекати свою ідентичність, не здатися.  Збереглося чимало таборового вишиття: серветки, обруси, закладки для книжок, які часто не мали жодної побутової цінності, естетика теж не претендувала на вишуканість. Однак їхній символізм в умовах неволі був дуже важливий. Нитки витягували з лахміття, голки робили із риб’ячих кісток:

— Ми витягували нитки з хустин. То були такі чотирикутні хустини, вони так рідко ткані, котоновіБавовняні. І з того вишивали. А львів’янки вишивали нитками ДМЦФранцузької текстильної фабрики, їм присилали. Ми старалися на тих хустинках усе вишивати. Або на мішковині. Коли привозили мішочки до зони, то ми викрадали їх і вишивали. На нарах сидиш, світло дуже слабе, але мала хвильку часу і вишивала… З моїх вишивок лишилося тільки дві закладки для книжок, а так нічого не маю. 

Також вишиття дарували, так виявляли повагу до інших, довіру. Крім того, вправні вишивальниці могли використати свої здібності й уміння, щоб покращити своє становище. Завдяки вмінню вишивати пані Іванна мала можливість довше побути в лікарні, "відпочити та відтягнути час":

— Ми не заробляли на тому… Якось мене взяли до шпиталю на два тижні, бо я була цілковито хвора, не могла ходити, то лікарка мені дала  вишивати нічну сорочку. То попросту з голови були взори. Жінка чого не навчиться – біда все примусить. … Так би я лежала тиждень, а так лежала шість тижнів. Вишивала на батисті. Лежала і вишивала, а як приходило начальство дивитися, то я під ковдру ховала. Я мала добре життя, не найгірший пайок, а ліпший як лагерний. І потім вона мені ще спровадила свою дочку з дитиною, щоб я ще вишивала для неї щось там. То я ще два тижні там була. 

Жінки завдяки вишиванню та творчості намагались вижити в тих нелюдських умовах, протидіяли режимові, плекали свою культурну та національну ідентичність. Вишивання допомагало зберегти зв’язок зі своєю українською культурою, а символізм, закладений у вишитих виробах, давав відчуття причетности до свого середовища.