"Війна в Україні може стати початком Третьої світової", — історик Владлен Мараєв

"Ми регулярно отримуємо погрози"

— Ютуб-канал "Історія без міфів" має понад пів мільйона підписників. Розкажіть, з чого все починалося?

— Ідея полягала в тому, щоб створити канал для професійних істориків і водночас для найширшої глядацької авдиторії. І щоби найрізноманітніші теми подавати зрозумілою мовою у популярному форматі. 1 травня 2020 року, коли був локдаун і карантин, я з режисерами Костянтином Анохіним і В’ячеславом Діхтяренком запустили "Історію без міфів". Спочатку канал достатньо повільно розвивався: за перший місяць ми мали тільки 838 підписників і приблизно 12 тисяч сумарних переглядів. 

Однак влітку почалося стрімке зростання. Завдяки тому, що українські ютубери дуже підтримують одні одних. Нас рекламували абсолютно безкоштовно: і завдяки дружбі, і тому, що треба просувати свій, український, якісний контент. Сергій Притула на своєму каналі декілька разів проводив мобілізацію українського ютубу: в один із таких оглядів потрапила й "Історія без міфів". Нас згадували "Клятий раціоналіст", "Твоя Підпільна Гуманітарка", "Нудний Пенс", "Рагулівна". У відповідь ми розповідали про них. 

Звісно, якби ми самі не створювали якісного контенту, з чітким графіком виходу, — не було би ані глядацького інтересу, ані співпраці з блогерами.

— З якими труднощами стикалися, окрім просування у ютубі?

— Наприкінці 2020-го, коли підписників стало приблизно 70 тисяч, ймовірно, на нас почали скаржитися російські глядачі. Майже кожне відео отримувало то рейтинг 18+, то його позбавляли монетизації. Це означало, що ютуб не буде просувати роликів і їх мало хто побачить. 

А у листопаді 2021 року на український ютуб взагалі була хвиля атак. Тоді чимало каналів мали серйозні проблеми і зменшення переглядів.  

— Як на ваш контент реагує російська публіка?

— Згідно зі статистикою, з Росії у нас приблизно 1 % від усіх переглядів. Ми регулярно отримуємо в коментарях погрози. І одразу відправляємо у бан тих, які пишуть будь-що проросійське.

 — Далеко не всі історики йдуть в публічний простір. Як Вам вдалося перейти?

— Абсолютно випадково. Я — кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник і до 2019 року не мав досвіду роботи ведучим. Але поступово його набув.

Щоби зробити якісний канал, важливе також оформлення самого відео, супровід різноманітним ілюстративним матеріалом, цитатами, вставками з документів, цікавинками для глядача. Мають значення назва, оформлення прев’ю, вибір трейлера для відео. Монтажем і всім технічним оформленням нашого каналу займаються режисери Костянтин Анохін і В’ячеслав Діхтяренко — це їхня сфера відповідальности.

"Їхня шизоїдна ідея, що Росія — це окрема цивілізація"

— Які зміни відбулися з "Історією без міфів" від 24 лютого?

— На початку повномасштабного вторгнення ми робили стрими, тому що студія не функціонувала. Працювали фактично в польових умовах. Стрими вели на найактуальніші теми: про походження рашизму, про те, як Росія приховує свої злочини, як депортує народи та інше.

Через три місяці ми відновили роботу у звичному форматі. Як не дивно, довгі відео, тривалістю більше години, глядач дивиться добре. З іншого боку, заходить і формат коротких пізнавальних роликів до 60 секунд, призначених для перегляду на смартфоні.

— Чи зріс попит на історичний контент від початку війни в Україні?

— Цілком очевидно, що зріс. Коли ми створили наш канал, було загалом приблизно 40 українськомовних історичних каналів, із них лише декілька вели професійні історики: наприклад "Лікбез. Історичний фронт", "Wild Fox", "Історична правда", "Kozak Media", "Локальна історія". А зараз уже понад 100 українськомовних історичних каналів.

— Чим зумовлений такий попит на історію?

Ми бачимо, як росіяни постійно звертаються до історії у своїй пропаганді. І сам Путін, і його поплічники постійно цими питаннями маніпулюють. Відповідно Україна має природне бажання спростувати цю брехню. А також дізнатися якомога більше про свою історію, свою країну, минуле своєї нації. Тобто зрозуміти, чому Росія на нас напала, як було в минулому, як часто відбувалися українсько-російські війни та багато іншого.

Також зростає попит і на всесвітню історію. Раніше людей цікавила винятково Україна, але тепер дедалі більше цікавляться світом. Зокрема історією сусідніх країн.

— Які теми найпопулярніші серед глядачів?

— Одна з найпопулярніших тем — це порівняння рашизму або сучасного російського імперіалізму з фашизмом, нацизмом і сталінізмом. Ми провели стрим, де виокремили 20 подібних ознак і цей стрим мав мільйон переглядів. 

Також популярна тема про історичну долю Криму та Донбасу, зокрема спростування російських мітів про так звані російські чи радянські подарунки для України, про те, що буцімто Ленін подарував Донбас, а Хрущов — Крим.

Цікавляться про Кеніґсберґ — нинішній російський анклав Калінінград. Ми розповідали про історію цього міста, як Росія отримала цей регіон і загалом про Східну Пруссію.

Ще значний інтерес викликають радянська анексія країн Балтії 1940 року, історія так званого Придністров’я, Друга світова війна.

— Які міти від початку повномасштабного вторгнення найчастіше використовувала у своїй риториці російська пропаганда?

— Міти, які вони озвучують, є продовженням (із невеликими змінами) старих мітів Російської імперії. Найголовніший — це заперечення існування української нації. Мовляв, українці — лише якийсь відкол від росіян, від "русскіх", і обов’язково буде примушення до повернення в лоно єдиного "русского народа". Це суто концепція часів пізньої Російської імперії, коли українцям влада відмовляла в праві на існування. Здавалося би, за понад 100 років, що минули, історія довела абсолютну хибність такого міту, але сучасні росіяни повертаються до цієї фальсифікації.

Також дуже популярне те, що Ленін чи більшовики створили Україну як таку. Тут Путін і його поплічники просто переставляють місцями причини і наслідки. Вони говорять про українізацію 1920-х років, яка буцімто створила Україну, тоді як насправді українізація стала реакцією більшовицької влади на Українську революцію, реакцією на Українську Народну Республіку, яка кілька років боролася за свою незалежність. Зрозумівши, що українська нація існує, а український визвольний рух є потужним, — більшовики вдалися до політики українізації, щоби зміцнити свої позиції. Але політика українізації виявилася надто короткою і закінчилася найжорстокішими в історії репресіями.

— Звідки в Росії така інтерпретація історії?

Сусіди цієї країни в ліпшому разі можуть бути васалами, залежними від імперії, або повністю влитися в її склад. Тому вони до України й українців завжди ставилися і будуть ставитися з максимальною зневагою та імперською зверхністю.

Змінити це неможливо навіть у випадку цілковитої перемоги України. Уявімо, що ми захоплюємо Москву й вивішуємо свій прапор над Кремлем — вони це пояснюватимуть перемогою коаліції НАТО. Навіть тепер їхня пропаганда стверджує, що вони воюють не з Україною, а проти всього натовськогоблоку, проти так званого колективного Заходу. Адже як пояснити росіянам, що "другу армію світу" публічно й дуже жорстко принижують Збройні Сили України? 

Росія за своєю суттю — це східна деспотична цивілізація, яка намагається заманіфестувати особливий історичний шлях. Їхня шизоїдна ідея, мовляв, Росія — це взагалі окрема цивілізація, не Західна і не Східна. Вона ще раз наголошує на їхньому маніакальному прагненні величі й надмірній самовпевненості, яка завжди шукатиме якісь виправдання для своїх поразок.

"Немає сенсу намагатися відкрити очі російському населенню" 

— Росія використовує історію як свою зброю. Як нам зміцнити історичний фронт?

— До початку повномасштабного вторгнення можна було розмірковувати про те, що потрібно вести якісь дискусії, інформаційну кампанію, щоб спростувати російські міти та наративи. Але немає сенсу намагатися відкрити очі російському населенню, бо воно невиліковне. Із маніяками та хворими людьми не дискутують. 

Українцям і всьому світові треба прийняти як беззастережний факт те, що будь-яка інформація, яка виходить з Росії, — це абсолютна брехня, це ворожі наративи, і потрібно мати стовідсотковий імунітет проти їхньої маячні.

Українським історикам необхідно чітко формувати свої українські наративи і просувати їх через телебачення, ютуб, наукові роботи. Просувати серед українців і загалом у світі — від Польщі до Сполучених Штатів, тому що російська пропаганда й там працює. Багато людей закордоном дуже мало знають про Україну, тим паче про її історію. Вони живуть у парадигмі уявлень, буцімто Україна не суб’єкт історії, а майже весь час — невід’ємна та безправна частина імперій, а це неправда.

— Які аналогії з минулим можна простежити в теперішній війні Росії проти України?

— Аналогій багато. Скажімо, 1917—1921 роки. Один із філософів та ідеологів "білого руху" Іван Ільїн — улюблений філософ Путіна — та його ідеологія "Великой и Неделимой России" трактують український визвольний рух як іноземну інтригу заради послаблення і розвалу Росії. Те саме просувають і тепер.

Тактика створення фейкових республік, так званих "ДНР" і "ЛНР" 2014 року, подібна до більшовицької тактики створення короткотривалих більшовицьких республік в Україні, на кшталт Донецько-Криворізької, Одеської та Галицької соціалістичних радянських республік.

Методи цієї боротьби вкрай жорстокі. Геноцид українського населення — все те саме, що нам відомо з давніх часів. Пригадаймо, як Петро І придушив повстання Івана Мазепи, спалив Батурин — столицю Гетьманщини, знищив Чортомлицьку, Кам’янську та Нову Запорозькі Січі. Далі — весь терор ХХ століття, спрямований саме на фізичний і психологічний злам.  

У наші дні вони абсолютно не приховують, що їхня мета — завдати максимальної шкоди Україні, зокрема терористичними обстрілами по інфраструктурі, енергетиці, щоби, як вони стверджують, відкинути Україну в кам’яний вік, заморозити її, позбавити будь-яких благ цивілізації і так примусити до капітуляції. 

Фактично їх не цікавить ані територія України, ані її ресурси. Після провалу "бліцкригу" 2022 року вони просто прагнуть завдати максимальної шкоди за незалежний вибір українців.

— Тобто нічого нового в Росії не придумали?

— Так, вони все беруть з минулого, лише намагаються пристосувати до наших часів. 

Те саме намагання знайти колаборантів в Україні. Яскравий приклад: 1658 року Іван Виговський уклав Гадяцьку унію з Річчю Посполитою. Московія, щоби покарати його й не допустити об’єднання Гетьманщини з Річчю Посполитою, вторглася в Гетьманщину й висунула альтернативного гетьмана Івана Безпалого. Його представили як такого, що прагне жити в московському підданстві.

Те саме вони постійно намагаються зробити і тепер. Пригадаймо, як ще 2014-го під патронатом Росії хотіли створити урядові структури для України з тих політиків-втікачів, які опинилися у РФ. Створили навіть "Комітет спасіння України". Того ж таки списаного політика Януковича, який утік до Росії, вони навіть нещодавно намагалися знову повернути в обіг. Пригадайте те, як його навесні 2022 року в Мінськ перевозили.

— Дехто з істориків вважає, що Третя світова вже розпочалася. Дехто каже, що теперішня війна в Україні — це продовження Другої світової. Яка ваша думка?

— Це не продовження Другої світової, оскільки минуло дуже багато часу. Продовження хіба що в тому, що більшовицька система не була справедливо покарана. Як наслідок, це дало своєрідний карт-бланш ідейним наступникам сталінізму та російського імперіалізму.

Те, що відбувається тепер, цілком може стати початком Третьої світової війни. Ми спостерігаємо пришвидшення поляризації світу. Є ознаки формування "вісі зла": країн, які прямо або опосередковано підтримують Росію. Це режим Лукашенка, Іран, частково КНР, яка нічого не зробила задля припинення цієї війни, Північна Корея і низка інших країн, які себе чітко позиціонують як противагу всьому демократичному світові. Ця Третя світова набуває гібридних форм, вона не має настільки масштабних бойових дій, як це було в Першій та Другій світових війнах, протистояння одночасно відбувається на інформаційному й економічному фронтах.

На жаль, раніше чи пізніше це цілком може перерости в повномасштабну гарячу війну — сценарій, якого найбільше прагнуть уникнути західні демократичні країни. Вони прекрасно розуміють, що перемога буде за ними, але досягнута дуже високою ціною.