Сергій Плохій: "Українська політика і українська Незалежність значною мірою виникли з Чорнобиля"

12:27, 22 квітня 2021

1200.jpg

Книга директора Гарвардського українського наукового інституту Сергія Плохія "Chernobyl: History of a Tragedy", вийшовши у британському видавництві Allen Lane, одразу ж стала подією для західного світу. Її автор отримав найпрестижнішу британську літературну премію Бейллі Ґіффорда в жанрі нон-фікшн.

Чому Чорнобиль став діагнозом та вироком Радянському Союзові, які суспільно-політичні процеси він збурив, чи був конфлікт між Києвом та Москвою після катастрофи, а також про те, чи варто Україні розвивати атомну енергетику – Сергій Плохій розповів "Локальній історії"

Володимир Молодій.jpg

Володимир Молодій

журналіст

chornobyl-istoriya-yadernoi-katastrofy-916743.800x800.jpeg
Обкладинка книги Сергія Плохія "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи" Фото: folio.com.ua

– Пане Сергію, працюючи над книгою і досліджуючи Чорнобильську катастрофу, що Вас найбільше вразило?

– Я черпав матеріали з двох джерел: архіву СБУ та партійно-урядової комісії під проводом Олександра ЛяшкаГолова Ради міністрів УРСР у 1972–1987 роках. – Ред.. У матеріалах СБУ мене вразило багато речей, але, мабуть, найбільше те, що якраз у травні 1986 року я був у Києві та спілкувався з історикинею Оленою Апанович, близькою до дисидентських кіл. Вона поділилася зі мною власною інтерпретацією Чорнобильської катастрофи – мовляв, це кінець Горбачова, бо після цієї аварії ніхто йому більше не довірятиме. І от нещодавно, коли я читав звіти СБУ з дисидентського середовища, то в них майже дослівно йшлося про те, що я чув тоді від пані Олени. Тобто матеріали СБУ досить таки точно відбивають певні настрої суспільства того періоду.

Також пригадую, що в ті часи, мабуть, найбільше в Україні ненавиділи тодішнього міністра охорони здоров’я Анатолія Романенка. Бо через два чи три тижні після аварії на ЧАЕС він вперше розповів на телебаченні про те, що сталося, і то досить плутано. Однак коли читаєш матеріали комісії, то в них йдеться про те, що Романенко чи не першим наполягав на тому, що треба говорити до людей і пояснювати їм ситуацію.

IMG_4093.jpg
Сергій Плохій Фото: Катерина Москалюк

– Про Вашу книгу пишуть, що це "остаточна і завершена історія катастрофи". Чому за понад 30 років від найбільшої техногенної катастрофи ніхто з істориків чи ядерників не спромігся на таку комплексну працю про неї?

– Думаю, що коли так пишуть, то їм йдеться про те, що я протягую розповідь про Чорнобильську катастрофу аж до 2017–2018 років — до спорудження нового саркофага над четвертим енергоблоком. Оскільки книжка вийшла недавно, то, відповідно, вмістила ті речі, про які в інших працях не йшлося. Втім з іншого боку, попри те, що ми маємо дуже багато публікацій на тему Чорнобиля — від книги Світлани АлексієвичКнига "Чорнобильська молитва" білоруської письменниці видана 1997 року. – Ред. і до спогадів учасників та окремих досліджень — я був вражений тим, що мені самому довелося вибудовувати причиново-наслідкові зв’язки та хронологію того, що і як відбувалося на ЧАЕС у ніч аварії, дні, тижні, місяці після неї. 

Тобто за всі ті тридцять із лишком років історики не зробили абсолютно елементарної базової роботи. Чому – мені важко сказати.

chornobylska-molytva-920530.800x800.jpeg
Обкладинка книги Світлани Алексієвич "Чорнобильська молитва" Фото: folio.com.ua

Хоч я, звісно, не перший історик, який вивчав цю тему. Поясненням може бути те, що дослідники були заручниками фрагментарного й неповного комплексу документів.

– А може, історикам бракувало таємних документів з архіву КДБ, які стали доступними лише у 2015 році?

– Тут дуже важко поставити якусь конкретну дату, бо архіви КДБ про Чорнобиль ще до цього часу були у процесі відкриття і віднайдення. Чорнобиль виявився для України важливою темою, тому ще до 2014 року деякі матеріали КДБ друкували, але переважно з позитивною конотацією. А комітет держбезпеки зіграв і позитивну, і негативну роль у всій цій історії. Хоча, починаючи з 2014–2015 років, завдяки новій команді архіву СБУ там стало набагато легше працювати. І мій досвід свідчить, що сьогодні це, мабуть, найбільш відкритий архів не лише з усіх українських, але й із дуже багатьох світових.

– Ви автор тези, що українське суспільство знає про Чорнобиль найбільше, але розуміє, певно, найменше. Чому так є?

– Те, що ми знаємо найбільше, думаю – зрозуміло, бо Чорнобиль пройшовся життям багатьох людей мого покоління. Але ми його поставили десь у той самий ряд, де є Голодомор – це теми, які належать до національної психологічної травми. Водночас Чорнобиль має дуже багато інших компонентів, про які ми не думаємо або маргіналізовуємо їх. Один із них – це історичний момент пробудження українського суспільства. 

Мало усвідомлюють, що українська політика й українська Незалежність значною мірою виникли з Чорнобиля.

Інший компонент, якого зовсім не видно на нашому обрії, це те, що Чорнобиль — не лише минуле, він має бути попередженням. І саме як на попередження на Чорнобильську катастрофу дивиться весь світ, окрім нас. В Україні 50 % електроенергії виробляє ядерна енергетика, у нас сьогодні найбільша ядерна електростанція у Європі – Запорізька АЕС. Я не кажу про цю абсолютну залежність від ядерної енергетики як про щось добре чи погане, а кажу про те, що суспільство повинне про це знати, думати та говорити. А в нас це не проговорюється. Те, що Чорнобиль може повторитися в іншій формі чи в іншому місці — не є частиною нашого дискурсу про ЧАЕС. Але це є у дискурсі світовому. І тут маємо дисонанс. Тому говорячи про те, що "ми знаємо найбільше, але усвідомлюємо найменше", мені йшлося саме про цю ділянку безпеки й розуміння нашої сучасної енергетичної ситуації.

– Щодо першого компонента – знаковости Чорнобиля для Незалежности – Ви вважаєте, що в другій половині 1980-х саме через екологію активна частина українського суспільства отримала своєрідний важіль впливу на владу СРСР?

– Саме так. Бо, по-перше, з’явилася тема, через яку вдавалося мобілізувати людей. По-друге, Чорнобиль став засобом (хоч і вимушеним) визнання владою легітимности цієї мобілізації. Це сталося не відразу, під тиском, але врешті сталося. Бо Чорнобиль і екологічні питання торкалися усіх – від членів Політбюро і до дітей. Є такий анекдот з періоду первісної мобілізації 1988–1989 років, який добре ілюструє контекст того часу. Відбувається мітинг, на нього приходить Степан Бандера й хоче виступити. Йому відмовляють, бо на демонстрації можна говорити лише про екологію. Тоді Бандера запевняє, що буде про екологію. Йому дозволяють виступити й він каже: "Хлопці, бережіть ліс, він нам ще знадобиться!". Цей анекдот виник із конкретної ситуації, яка потім зникла і про яку ми сьогодні забули.

22.jpg
Володимир Молодій та Сергій Плохій під час запису інтерв'ю

– У книзі Ви розповідаєте про неймовірні порушення норм під час будівництва ЧАЕС, сумнівну доцільність побудови реактора такого ґатунку в європейській частині СРСР, врешті про пріоритет швидкости над якістю. Читаючи це, мимоволі ловиш себе на думці, що ядерна катастрофа в Радянському Союзі була лише питанням часу. Чи не виникало у Вас аналогічних роздумів?

– Питання часу – це дуже точна характеристика. Тим паче, що "міні-Чорнобиль" уже ставався раніше. У книжці я пишу про аварію на ядерній електростанції під Ленінградом 1975 року, де технічні параметри – ті самі, тільки обставини були легшими, тому та аварія не мала настільки катастрофічних наслідків. За щасливим збігом обставин 1975-го не дійшло до "Чорнобиля", натомість дійшло 1986-го. Така трагедія цілком могла трапитися в іншому місці й за інших обставин. У цьому розумінні Чорнобиль не був винятком – якоюсь особливо погано збудованою чи адміністрованою АЕС. Він справді був зліпком Радянського Союзу. Заощадження і скорочення лежали в основі радянської економіки, тож реактори РБМКДвоцільові канальні киплячі графіто-водні ядерні реактори. – Ред. будували, бо вони були дешевшими й давали більше електроенергії.

Проблема полягала також у тому, що в СРСР держава була замовником, виробником і кінцевим покупцем електроенергії, а таке зосередження всього в руках партії означало відсутність ефективного контролю

IAEA_02790039_(5612537521).jpg
Валерій Легасов – один із керівників державної комісії з ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС і безпосередніх учасників у перший період після аварії Фото: wikipedia.org

– У 1986 році СРСР, грубо порушуючи міжнародні домовленості, спершу приховував сам факт аварії, а потім причини і наслідки. Якими були санкції проти Союзу тоді?

– Санкцій фактично не було. Радянському Союзові вдалося частково приховати інформацію від МАГАТЕМіжнародна агенція з атомної енергії. – Ред.. Ця дивна організація розташована у Відні. Дивна тому, що має дві функції: гарантувати безпеку ядерних електростанцій і сприяти поширенню ядерної енергетики у світі. А коли ви маєте дві цілі, які конфліктують між собою, то дуже часто безпека стає другорядною. Радянський Союз зміг схилити МАГАТЕ на свій бік. Після того, як ЛегасовВалерій Легасов – вчений, хімік, один із керівників державної комісії з ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС. – Ред. поїхав до Відня і почав розповідати світовій спільноті про те, що сталося та які могли бути причини й наслідки, то Радянський Союз постав ледь не героєм. Бо, мовляв, Кремль спочатку абсолютно відмовлявся про це говорити, а тепер навіть щось показує. Тому санкцій фактично не було ніяких.

– Валерій Легасов у тій віденській доповіді вину за аварію на ЧАЕС повністю переклав на персонал станції і майже нічого не сказав про недоліки самого реактора. У чому найбільша шкода цієї напів правди Легасова?

– Думаю, Легасова треба оцінювати за те, що він зробив, а не за те, чого не зробив. Бо він зробив!? Він став провісником ери гласности, яка тоді ще не настала. Він провів дуже багато часу в Чорнобилі й опромінився. Згодом мав депресію і двічі намагався вчинити самогубство. І Легасов був людиною, яка наполягала на тому, щоб сказати принаймні частину правди. Так, він притримувався партійної лінії, і його правда закінчилася на тому, що винними були лише люди. 

Але звинувачувати того, хто сказав хоча б якусь правду, коли всі інші мовчали, було б, мабуть, неправильно

Говорімо про Горбачова, про Щербицького, про радянське керівництво ядерною енергетикою, яке потім фактично переслідувало Валерія Легасова навіть за ту частину правди, яку він сказав.

щербицький_і_горбачев.jpg
Володимир Щербицький та Михайло Горбачов Фото: commons.com.ua

– Про Щербицького і Горбачова: наскільки Вам видається ймовірною історія про те, що перший секретар ЦК КПУ нібито не хотів виводити людей на травневий мітинг у Києві, але Горбачов у телефонній розмові погрожував йому втратою партійного квитка?

– Я сприймаю це як правдиву ситуацію. Інформацію, яка підтверджує ці погрози, мені вдалося отримати із двох джерел: зі спогадів тодішнього голови міськвиконкому Києва Валентина Згурського та від дружини Володимира Щербицького, хоч її версія трохи інша: що Горбачов тоді сказав. Враховуючи те, що ця версія була доволі поширеною, Горбачова не раз запитували про київський парад — він ніколи цього не заперечував.

Є також цікаві спогади тодішнього секретаря ЦК КПУ Бориса Качури про те, що оскільки головні рішення ухвалювали в Києві, то Щербицький зіграв ва-банк, коли закрив Ізраеля та ІльїнаЮрій Ізраель і Леонід Ільїн – фахівці з атомної енергетики, які спеціально приїхали з Москви оцінити наслідки аварії на ЧАЕС. – Ред. і, покликаючись на Горбачова, вимагав від них докладного звіту про те, що відбувалося насправді, що було безпечним, а що – ні. Тобто я трактую ці події 1986-го як дійсно появу першого серйозного розколу між офіційним Києвом і офіційною Москвою. Тож історія із дзвінком Горбачова досить природно лягає у цей контекст.

– Усі процеси на ЧАЕС, імовірно, й експеримент із турбіною проти ночі 26 квітня 1986 року курували в Москві. Після 1991-го Росія проголосила себе (і багато міжнародних організації її визнали) правонаступницею СРСР. Як росіяни успадкували відповідальність за Чорнобиль?

– Експериментом із Москви не керували. Експеримент був погоджений на рівні ЧАЕС. А сама станція мала подвійне підпорядкування, як і вся енергетика. Тобто оперативно-наукове підпорядкування було в Москві, а постачання електроенергії належало до сфери відповідальности республіканського міністерства енергетики. Кадри також добирали погоджено. Віктор БрюхановДиректор ЧАЕС у 1970–1986 роках. – Ред., наприклад, був протеже української парторганізації. Свого часу Іван Плющ згадував, що оскільки станція була режимним об’єктом, то навіть він як голова київського облвиконкому не міг просто так туди потрапити – лише після отримання спеціальної перепустки. 

Тому фактично головну роль відігравала Москва, а Київ був на підтанцьовці. Коли вибухнув четвертий енергоблок, то перші повідомлення надіслали до Москви.

unnamed.jpg
Олександр Ляшко – голова урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

Олександр Ляшко, наскільки йому можна вірити, дізнався про аварію з телефонного дзвінка Миколи Рижкова, голови радянського уряду. Зважаючи на рівень централізації і те, що ці реактори проєктували в Москві, то головна відповідальність, звичайно, була на центральних радянських органах. А щодо юридичної відповідальности – це хороші питання. Коли Єльцин, Кравчук і Шушкевич зустрілися у Біловезькій пущі, то в тому короткому протоколі про розпуск Радянського Союзу один із пунктів був про те, що три республіки спільно ліквідовуватимуть наслідки Чорнобильської аварії. Але наскільки це юридично важливий чи неважливий документ, мені важко говорити.

– У Німеччині після квітня 1986 року почали активно позбуватися залежности від АЕС. Натомість в Україні сьогодні працюють чотири атомних електростанції, які виробляють приблизно половину української електроенергії. До того ж із 15 чинних енергоблоків 6 ввели в експлуатацію з 1986-го по 1990-й. Як це можна пояснити?

– Чорнобиль дійсно завдав дуже серйозного удару по світовій ядерній енергетиці. Якщо глянути на кількість ядерних реакторів, які вводили в експлуатацію, то пік припав на 1985 рік. Після того починається спад. Відтак після ФукусімиАварія на японській АЕС у 2011 році. – Ред. спадання триває. Україна у цьому розумінні була в тренді після 1986-го, бо український парламент спочатку прийняв рішення заморозити будівництво ядерних електростанцій, а деякі повністю зупинитиУ 1986 та в 1990 роках Верховна Рада УРСР впровадила мораторії на будівництво нових АЕС. Щоправда, вони не стосувалися енергоблоків, які були в процесі будівництва. У жовтні 1993 року цю заборону скасували. – Ред.. Не збудували, наприклад, Чигиринської ядерної електростанції, зупинили й заморозили будівництво ще однієї у Криму. Також припинили зводити додаткові ядерні реактори на Хмельницькій АЕС.

Парламент ухвалив тоді рішення навіть про те, що Україна має повністю позбутися ядерної енергетики. Але той самий парламент на початку 1990-х фактично змінив усі свої рішення в умовах надзвичайно серйозної економічної кризи. Потім Чорнобиль закрили через дуже потужний тиск західного світу. Взамін український уряд вимагав кошти, щоб добудувати ядерні реактори на інших станціях. Такою була відповідь на абсолютно катастрофічну економічну ситуацію в Україні. Іронія у тому, що ті самі парламентарі спочатку ухвалювали рішення про закриття ядерних реакторів, а потім – про їх відкриття.

Ви згадали Німеччину – ця держава прийняла рішення повністю позбутися ядерної енергетики. Але вона поки що не розвинула можливости отримати достатню кількість електроенергії від вітрильників і сонячних батарей. Відповідно вони мають більше споживати вугілля і газу. Вугілля – велика загроза для клімату, а газ – це не лише загроза для клімату, а ще й залежність від російських постачальників. Тобто це проблема для Німеччини, але ще більша проблема для України.

Доля нашої енергетичної незалежности сьогодні дуже тісно пов’язана із функціонуванням ядерної енергетики

plohij 1.jpg
Сергій Плохій

І тому на початку інтерв’ю я зазначав, що, говорячи про ці речі, я не намагаюся сказати правильно це чи ні, бо моя позиція полягає у тому, що питання ядерної електроенергії в Україні повинно бути частиною ширшого суспільного обговорення, усвідомлення цієї ситуації і аж потім прийняття виважених рішень. І якщо, дбаючи про енергетичну незалежність, треба буде продовжувати чи навіть розвивати ядерну енергетику, то має постати питання — як її зробити безпечною.

Це виняток, але у світі є одна країна, яка 80 % електрики отримує від АЕС – Франція. Французи мають надзвичайно успішний досвід безаварійної експлуатації цих станцій. Отже, це можливо. Кожна країна обирає: Німеччина позбувається ядерної енергетики, а Франція її розвиває. Але головне, щоб це був усвідомлений вибір та розуміння, які ризики з цим пов’язані, і готовність якось ці ризики зменшувати.

91q8bemikvl.jpg
Обкладинка англомовної книги Сергій Плохія "Chernobyl: History of a Tragedy" Фото: yakaboo.ua

– Пишучи книгу про Чорнобиль, на яку авдиторію Ви орієнтувалися?

– Книгу "Чорнобиль. Історія трагедії", як і мої попередні книжки, я написав англійською мовою. Із тієї точки зору багато речей, які, мабуть, для українського читача не треба пояснювати, я роз’яснював. Пишучи про Чорнобиль і пізній Радянський Союз, я описував країну, яка є "за кордоном" не лише для читача в Англії чи Америці, але також і для молодшого покоління читачів в Україні. Хоч насамперед я орієнтувався на західного читача, мені, звичайно, цікаво, як на книгу реагує і український читач, який знову ж таки, знає, мабуть, найбільше, але чи розуміє найбільше – це для мене велике питання.

– В останніх розділах Ви пояснюєте політичну ситуацію у країні кінця 1980-х – початку 1990-х, розповідаєте про Народний Рух, згадуєте так звані "гарантії" ядерного роззброєння і початок війни на сході України 2014 року. Які відгуки від західних читачів Ви отримували на ці розділи?

– Для більшости читацької авдиторії несподіванкою стало те, що у книжці про Чорнобиль є так багато політичного контексту, пов’язаного і з українською Незалежністю, і з розвалом Союзу, і з роллю Чорнобиля й України, які вони відіграли в кончині СРСР. Вважаю, що більш освічений читач сприймає цей контекст позитивно. Але думаю, що це не сприяло популярності книжки серед тих, хто налаштовані лише на історії катастроф, і тепер взялися за книжку про трагедію ядерної катастрофи.

Проте саме в комплексному поясненні катастрофи ЧАЕС я бачу свою функцію як історика України — для мене було важливо поставити Чорнобиль в український контекст. Усі мої книжки або зосереджені на Україні, або так чи інакше пов’язані з нею. 

Тому я дивився на свою працю як на певну просвітницьку функцію про Україну, про історію України, попри те, чи це сприятиме популярності книжки чи не сприятиме

З усіх моїх праць "Chernobyl: History of a Tragedy" – найпопулярніша книга. Але рівень популярности різний – залежить від країни. Особливо популярною вона стала у Британії. Я пояснюю це тим, що, з одного боку, Британія є географічно близькою до Європи, і це країна, у якій коли я виступав, презентуючи книгу, то завжди в авдиторії були люди, які мали особисті спогади про цей час: дітям не давали молока у школах, фермери вирізували тварин після Чорнобиля тощо. Тобто це була подія в житті, до якої багато людей могли бути якось причетними. Натомість для США це все ж таки тема набагато віддаленіша. А крім того, мені здається, що британські читачі загалом більш софістиковані порівняно з американськими. Британці мають довшу традицію читання серйозної літератури та нон-фікшн. А американський читач більше зорієнтований на якусь сенсаційність. Але назагал нарікати нема причин. Праця про Чорнобиль дійшла до читача і в Британії, і в Америці. Окрім українського, вийшли польське, чеське, італійське, португальське видання, готують й інші.