"Ми врятували його, бо повернулися додому": таємниці кримськотатарського орнаменту зі спадщини ЮНЕСКО

18:49, 17 грудня 2021

1920.jpg

Кримськотатарський орнамент "Орьнек" включили до списку нематеріальної спадщини людства. Таке рішення прийняли учасники 16-ї сесії Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини UNESCO у Парижі.

Ініціатори номінаційного досьє Есма Аджієва та Мамут Чурлу розповіли "Локальній історії" про унікальну культурну спадщину найближчих південних сусідів українців, про труднощі відродження коду, про те, як майстрам вдається пристосувати давні сенси до ритму сучасного життя, і як виникла ідея звернутися до ЮНЕСКО

kliashtorna.jpg

Наталя Кляшторна

журналістка

"Видно, як має розмножитися цей рід"

– Наш орнамент – це стилізована мова, яка представляє предмети реального світу у вигляді знаків, – пояснює Мамут Чурлу, живописець, мистецтвознавець, етнограф, майстер килимоткацтва.

Він демонструє декоративне панно ніжно-теракотових відтінків.

Мамут Чурлу.jpg

Мамут Чурлу

Фото: з колекції ГО "Алєм"

– Тут бачимо традиційну структуру сімейного дерева. В його основі – трикутник, амулет-оберег. Ваза для квітів – символ дому, дерево тополі – чоловічий знак, профільне зображення троянди – жіночий. Це основа сім’ї. А по краях є симетричне зображення тюльпана – знак юнака і мигдалю – дівчини. Вся структура вписана в квадрат, вона дуже стійка. А вгорі видно, як має розмножитися цей рід на багато родів. Зазвичай вишивками наречена програмувала свою майбутню сім’ю, – розповідає заслужений художник України.

Кримськотатарське народне мистецтво має давнє коріння. Всередині минулого століття брутальна сталінська депортація позбавила цілий народ етнокультурного середовища, сформованого віками. Старовинні ремесла та інші особливості кримськотатарської культури опинилися під загрозою зникнення. По поверненні на батьківщину киримли стараються відродити те, що було втрачене внаслідок вигнання і розсіяння.

фото_63.JPG
Усі фото: Олексій Філіппов

На початку 90-х, коли більшість кримських татар на півострові займалися будівництвом і побутовим облаштуванням, Мамут Чурлу захопився орнаментикою свого народу. Аналізував знакову систему народного мистецтва, встановив зв'язок із давніми культурами, котрі населяли півострів з незапам’ятних часів.

– Жити було важко, я шукав позитив у житті – і знайшов його в народному мистецтві, – зізнається заслужений художник України.

1996 року, коли ще жили старі ткалі і працювали старі станки для копіювання, дослідник керував проєктом з відродження килимного ткацтва. Так майстер отримав перший досвід навчання великих груп людей. Вдалося створити понад сотню килимів, навчити цьому мистецтву десятки людей, зокрема, українців.

"На жаль, втрачається акцент"

Есма Аджієва очолює організацією "АЛЄМ". Основний напрямок спільноти – вивчення, збереження та популяризація культури кримських татар. Кістяк організації складають вимушені переселенці.

Пані Аджієва констатує, що кримські татари переживають серйозний виклик. Вони, зокрема, позбавлені природного мовного середовища.

фото_53.JPG

Есма Аджієва

– Тенденції невтішні. Наша мова входить до переліку "червоної книги" ЮНЕСКОRed Book of Endangered Languages, – Ред.. Кримськотатарська – серед 50 мов, які під загрозою, - ділиться пані Есма. – Не всі діти сьогодні чують мову від старших. Батьки більше орієнтовані на забезпечення сім’ї. На жаль, втрачається акцент, що вдома треба говорити по-нашому. Рідну мову кримські татари не використовують у професійному середовищі. А якщо людина не має мовного кола ні в рідних стінах ні на роботі, то й курси не завжди поможуть, – каже Есма Аджієва.

У 2018 році команда під керівництвом Аджієвої у співпраці з носіями знань, які мешкають у Криму, ініціювала включення елементу "Орьнек – кримськотатарський орнамент та знання про нього" у перелік нематеріальної культурної спадщини України. В ініціативній групі працював і Мамут Чурлу. У 2019-му унікальний культурний елемент відправили на розгляд в ЮНЕСКО з метою включення його до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. І за два роки вони досягли успіху!

"Такого більше ніде нема"

Роздивляємося із Мамутом Чурлу ніжний рослинний орнамент, вишитий сучасною майстринею за стародавнім узором. На відстані вишиті троянди здаються однаковими, а коли підходиш ближче – кожна різна. Всередині квіток – фрагментовані ділянки, розміщені щоразу за іншими схемами. Стібки у кожній зоні також кладуться по-різному. Грають не кольори, а відтінки. Вщерть заповнені золотими нитками троянди виглядають ажурними. Підходимо з рушником до вікна – вишивка мерехтить, наче морські хвилі під сонцем.

вышвка_ Эльвира Османова_5.jpg
Фото: з колекції ГО "Алєм"

– Щоб майстрині не було сумно вишивати тільки золотом, вона чергує геометричні узори всередині деталей. Таких різних структур у нашій вишивці виявлено багато. Довоєнні етнографи знайшли близько 60 структур, а сучасні – вже близько 100. Отже, у нас унікальна система знаків і унікальна технологія вишивки –  чергування різноманітних структур, – висновує художник.

Мамут Чурлу додає, що насправді техніка золотого шиття в кримських татар "така сама, як і в усьому світі", адже орнаментика у всіх давніх народів має спільну основу. Але з часом кримськотатарська традиція виділилася в окрему етнокультурну традицію.

– У кожному регіоні України є свої місцеві назви. Але назва не тотожна значенню: одному вона нагадує одне, другому – щось інше. Система знаків – це не назви, а значення. Етнографи пишуть про Дерево Життя, що S-подібні знаки – це вічність. Насправді в давнину жінкам було не до філософії. Всі знаки спрямовані на продовження роду з оберегами навколо. Жінки бачили своє призначення у продовжені роду. В старому орнаменті – 90% оберегів і 10% – знаки на продовження роду з потрійними охоронними системами. Що ближче до ХІХ століття, то менше цих оберегів стає, – розповідає етнограф.

Ми розглядаємо вишивку, виконану в оригінальній техніці, котра є тільки у кримських татар, – "татар ішлеме". Дослідниця 30-х років Поліна Чепуріна визначила її – глуха двостороння татарська гладь.

– Такого більше ніде нема – тут кожен елемент виконується іншим технічним прийомом, – коментує Чурлу.

Робота справді дуже клопітка, ще й виконана на тканині неймовірно тонкій. Традиційний український текстиль використовує форму грубішого конопляного чи лляного полотна. І українська традиційна вишивка здебільшого має лицеву сторону і виворіт. Натомість на кримськотатарських виробах дві сторони не відрізнити. А кінці ниток не розгледіти навіть під лупою.

– У нас і сучасні тканини дуже тонкі, бо такою є традиція – ткати тонке полотно. Ткалі поєднували льон і бавовну разом із шовком,– розповідає Есма Аджієва.

На весілля – пояс, підв’язки, кисет, футляр

Есма Аджієва розповідає: кримськотатарських дівчат з дитячого віку навчали мистецтву делікатної вишивки.

– До початку ХХ століття дівчат від 9 років починали навчати навиків вишивки і ткацтва, щоб вони встигли приготувати посаг – хустки, кухонні серветки, рушники для обличчя і рук, декоративні рушники, покривала. Наречена з небагатої сім’ї повинна була підготувати 200–300 тканих і вишитих виробів, а наречена зі знатного роду – до 400.

Зі слів Мамута Чурлу, до депортації всі дівчата вишивали. У кожному селі було  по дві-три жінки, втаємничені в орнаментику, які наносили контур рисунку для вишивки.

За традицією, в подарунок майбутньому чоловіку наречена готувала дев’ять розшитих золотими нитками предметів.

учкур -мужской свадебный пояс.JPG

Чоловічий весільний пояс

Фото: з колекції ГО "Алєм"

– До набору входили розшиті сорочки, весільний пояс, пам’ятна хустка, підв’язки для чоловічих шкарпеток, кисет для тютюну, футляр для годинника, – перелічує Есма Аджієва.

Ми запитуємо: чи нинішні наречені приносять щось зі старого переліку обов’язкових весільних атрибутів?

– Багато з цих предметів уже втратили свою актуальність. Але традиція жива. Більшість побутових речей купують у звичайних крамницях. На замовлення – весільні сукні, ювелірні вироби, вишиті головні убори фес. Також до весілля треба підготувати пояс, футляр для Корана. Вишивають здебільшого майстри, бо ж не всі дівчата вміють вишивати. Наречена робить замовлення – каже, наприклад, що хоче мати двох синів і двох доньок, великий дім. На підставі розповіді майстриня складає орнаментальну композицію, – пояснює пані Есма.

Афизе Фото з колекції  ГО Алєм.jpg

Майстриня у вишитому фесі – головному уборі – розписує картину з традиційним кримськотатарським орнаментом "орьонек"

Фото: з колекції ГО "Алєм"

"Заходжу в крамницю – впізнаю майстринь по роботі"

Мамут Чурлу говорить, що велику справу зробили для збереження кримськотатарської традиції навчальні центри.

– У нас є студія в Бахчисараї, яка вже випустила понад 90 майстринь, у Сімферополі – 30 осіб. Коли заходжу в крамницю – відразу бачу руку тих, кого навчив, – посміхається пан Мамут.

Митець твердить: давні види ремесел відродилися, а праця майстрів знову стала затребуваною. Водночас підкреслює: досягнути цього було непросто.

– Хоч було багато грантів і всі навчали технології кримськотатарської вишивки, проте орнаментики не знали і вчилися вишивати лебедів. Це все одно, що навчати грати на народному інструменті і не навчити грати на ньому жодної народної мелодії. Такий шлях був помилковий, – пояснює художник.

Тоді Мамут Чурлу вирішив вкласти зусилля в те, щоб донести до художньої громадськості – орнамент є дуже важливим. У 2005-му він провів перший свій семінар із кримськотатарської орнаментики.

– Всі почали копіювати орнаменти, переводити їх у графіку, творити на автентичному орнаментальному матеріалі. Відтоді у нас відбулася серія виставок "Кримський стиль" – навіть у Парижі і Варшаві. Об’їхали увесь Крим, були в Києві, Маріуполі, Одесі, Донецьку, Харкові, Кам’янець-Подільському, Львові. Щороку робили по 2-3 виставки. Майстри ретельно готувалися, щоразу приєднувалася молодь, – ділиться він.

– Ми відновили давнє мистецтво з нуля, – резюмує Мамут Чурлу.

– На щастя, наш орнамент живе і його не треба реанімувати. Але треба знати, що окрім візуальної насолоди, орнамент несе кодування історії. Його можна читати, якщо знаєш значення кожного елементу. Ми його відновлюємо, зберігаємо в традиційних формах та адаптуємо до сучасності. Дуже важливо не відриватися від сучасності й реальності, але зберігати традицію через давню символіку, – додає Есма Аджієва.

"Коли беру браслет, маю відчуття гордості"

Роботи кримськотатарських майстрів мають сталий попит. Зокрема, авторські килими.

– Килим виготовляється на ткацьких верстатах у домашніх умовах. Орнаменти старовинні, але в сучасній інтерпретації. Сьогодні майстри прагнуть розширити кольорову палітру, віднайти більше схем. Вироби якісні, а тому їх купують. Шерстяна пряжа фарбується натуральними фарбниками. Ремесло фарбування також відродили в чистому вигляді, – пояснює Мамут Чурлу.

З реалізацією текстилю складніше.

– Важко витримати конкуренцію з дешевою продукцією, – додає майстер.

Есма Аджієва підтверджує: серед кримськотатарської спільноти запит на авторські речі – великий.

– Люди ладні чекати рік, поки майстер виконає замовлення. Це пов’язано не тільки з обрядовістю чи модою на етніку. Є внутрішня потреба зміцнювати тотожність. Навіть маленький аксесуар, але він підкреслить твоє походження. У мене не багато виробів кримських майстрів, але коли беру браслет, маю відчуття гордості. Це моє, це наше, – зізнається співавторка номінаційного досьє "Орьнека" для ЮНЕСКО.

Кримськотатарські митці кажуть: для того, щоб народне мистецтво зберігалося, народ мусить мати належні умови. У Середній Азії після депортації навіть найкращі фахівці не могли творити.

– Коли народ в розсіянні, йому не до мистецтва. Якщо ти живеш під загрозою, якщо тебе вбивають… В Середній Азії в перші роки після депортації, коли кримські татари потрапляли до лікарень – живими звідти часто не поверталися. Це реальність у сталінські часи, – каже Мамут Чурлу.

Він розповідає про потомственного ювеліра Айдера Асанова:

– У Середній Азії Айдер як спеціаліст не був затребуваний. Працював майстром у цеху з холодної обробки металу. Асанові знали метал, і це допомогло їм вижити. Коли Айдер приїхав у Крим на початку 90-х, то знову працював не за фахом. Потім одна організація виділила для майстрів споруду під майстерню. На його ювілеї – 90 років – було до десяти учнів. Тепер ювеліри мають стільки замовлень, що до них черга! Люди хочуть мати щось своє, щоб почуватися кримськими татарами. Хтось носить фес, хтось вишите покривало на голову марама. Вдома користуються традиційним посудом, прикрашають домівку керамікою, панно, – розповідає пан Чурлу.

– Ми врятували і відродили, бо повернулися додому, – резюмує кримськотатарський митець.

Схожі матеріали

Новый проект (4).jpg

Крим без обличчя. Як кримські татари стали ворогами СРСР

crym-seo.jpg

Ув'язнені в Криму

bez_b 800x500_2.jpg

Як степ змінив українців | Олександр Галенко